Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

21.

— Ти там хоч відпочиваєш, доню?

В перекладі на нормальну мову маму цікавило, чи я хоч іноді вдягаюся, чи постійно швендяю в білизні, або взагалі без неї.

— Ну, взагалі-то в мене якраз кілька вільних днів, — наморщила я носа, паралельно скептично оглядаючи себе в люстро, щоправда, я бачила лише обличчя та плечі, бо більшого за дзеркало у ванній кімнаті в босовій спальні не було. Мене знов нарядили як Барбі-принцесу, яка має купу таткових старих грошей, шатню на два поверхи й щотижневі заняття з тенісу. Білий бавовняний светр та шорти такого ж кольору з відворотами, в яких мої ноги, котрих вже давно не торкалося сонце, лише гарячі руки Тоні, здавалися ще блідішими. Трясця! Сильвія, ти знущаєшся з мене! Склалося таке враження, що вона з цими нарядами грається в гру «Котрий з них доконає Елізабет». І якщо відверто, ми вже геть близько до фінішу.

Втім вибору я все одно не мала: або учорашня сукня, або щось з величезної дорожньої сумки, котру Тоні лишив на ліжку замість себе. Вона була напхана новою одежиною й білизною, настільки вишуканою та відвертою, що навіть такий розпусник як Соретті, який бачив й знімав з жіночих принад геть усе, мабуть, зомліє від перезбудження, коли я роздягнусь перед ним. Крім цього Сильвія — а хто ж іще? — спакувала усілякі дрібнички на кшталт темних сонцезахисних окулярів від «Шанель», що, певно, дорожчі за мою дупку, набору косметики, шпильок, прикрас тощо. Вона точно знала, що робить!

А ще вона додала дві пари взуття — босоніжки й білі кеди, — й усім цим гардеробом остаточно знищила босову відмазку «це раптом спало мені на думку». Він планував втекти в родинне гніздечко заздалегідь, просто не попередив мене одразу.

— І чим ти займаєшся? Проводиш час з друзями?

Мама сподівалась, що вони в мене усе ж таки є. Я кілька разів згадувала про Черіті, ще двох чи трьох дівчат з коледжу, але, звісно, нікого з них не проголошувала своїми найкращими подругами й не обмінювалася з ними браслетами з обітницями дружити до самої смерті. Піжамні вечірки ми теж не влаштовували. В якомусь сенсі зараз в Нью-Йорку постійно в мене також був лише Тоні. І це паскудно.

— Та всім потроху, ма.

Навіть для мене всі наші спільні плани на сьогодні були суцільною загадкою.

Для початку взагалі потрібно з’ясувати, куди подівся бос. Звісно він не прив’язаний до мене як безпорадний цуцик, але він зник без жодних пояснень, і навіть ніякої записки у два рядки не написав.

Мене турбувало це. Не те щоб я хвилювалася за Тоні — скоріше, за свою дупу, — натомість я дратувалася, почуваючись одною серед його тимчасових дівок, почуваючись якоюсь бляха Мінною. Ми приїхали в будинок його сім’ї, без мого дозволу, і він не те що не спромігся поговорити зі мною про це, він й свого традиційного паскудного ранкового компліменту не зробив також. О так, я збіса сильно дратувалася, нехай мене й звільнили від порівняння з пожованою пандою.

Але я не давала емоціям змоги затьмарити розум — принаймні не зараз, — тому матуся й не відала, що я вибралася за місто з босом. Тоді навіть вона здогадається, що ми почали спати разом. А оскільки це Соретті, і я не певна, що наша інтрижка триватиме аж настільки довго, щоб дійшло до знайомства з моїми батьками, я мовчатиму про все, що відбувається між нами. Або мама молитиметься за мене, подвоївши зусилля, забувши про їжу та сон. Хіба я можу вчинити так з нею? Я турботлива донька, хоч і маю препоганий характер. І я люблю маму, попри те, що спілкування з нею частіше за все нагадує вельми холодний душ або крижаний дощ.

— Принаймні той твій бос, — о, вона теж згадала його таким тоном, ніби відгукувалась про Люципера. Та і зрештою яку думку мама мала скласти про Соретті, якщо він користується послугами покоївки, що прибирає в білизні, а ця покоївка — її безцінна донечка, котра в її думках, мабуть, й досі незаймана, — дає тобі вихідні.

Ага, для цього тільки й треба, що терпіти його злодійства й постійно розсувати ноги. Нічого складного, це навіть збіса приємно.

— Облиш, мамо, він мій наймач, не рабовласник. І він поважає мене більше ніж деякі чоловіки — своїх дружин.

Отут я не брехала й не прикрашала нічого, нехай Тоні одночасно й вабить, й бісить мене своїми вибриками й таємницями. Він дійсно поважає мене. Здебільшого. Але не сьогодні вранці.

— Мабуть, це має тішити.

Я закотила очі, скидаючись у відображенні на якогось кривопикого демона з білими баньками.

— Ну все, ма, мене кличуть снідати, — зітхнула я, розуміючи, що розмова гальмує і мовчанка, що панувала зараз між нами, тягнутиметься довгенько.

Й до речі, я не була певна, що мене хтось збирається годувати. Сподіваюсь, сьогодні не Петрина черга на кухні. Інакше голодувати мені на самому вині до вечора або наступного ранку.

— Бувай, доню. Поводься пристойно, — як завжди промовила мама, ігноруючи той момент, що не тільки мені варто слідкувати за своєю поведінкою, а й людям, з якими я стикаюся, наприклад, Мінні. А вони постійно забувають про це й не шануються. Усе, що трапляється після, — лише мій самозахист.

— Передай таткові вітання. О, і скажи йому, що я маю дві перепустки на Янкі-стедіум на увесь сезон. Якщо він приїде до Нью-Йорка, ми могли б сходити на гру разом.

Тоні ж не уточнював, що я повинна йти на бейсбол саме з ним.

— Звідки?
— Що? — перепитала я, гойднувши головою, не одразу збагнувши, чому її тон перетворився на крицю.

— Звідки ти їх маєш?

Я миттєво напружилася всередині — мама вхопилася за таку дрібничку, як голодна левиця за ніжку ягняти. Ми, звісно, не аж настільки бідні, та вона тямить, що перепустки коштують силу-силенну грошей, й з неба на мене не звалилися за гарні оченята, яких ніхто й не помічає за моїми цицьками, котрі в уніформі з мережива не сховаєш.

Якщо забаритися, вона швидко складе одне до одного, й повернеться до старої пісні про проституцію.

— Тоні дав, — найліпший рецепт: з’єднати правду й брехню, змішати в шейкері до однорідної консистенції й вилити в келих як нерозбавлену істину. — Йому подарував хтось, а він не те щоб фанат бейсболу. Не пропадати ж перепусткам, еге ж?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍