Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

— Хіба я міг залишити любу сестричку без весільного дарунка.

Нічого собі в нього покращився настрій! Назвав крижане стерво сестрою!

— І що ж це за дарунок такий?

— Дізнаєшся.

— Гаразд, пан Суцільні таємниці, можливо, ти будеш більш багатослівним, коли пояснюватимеш мені, навіщо ти ледь не поховав мене своїм поцілунком? — просичала я. Просто тут і зараз, з такою кількістю свідків, я не могла вибухнути так, як хотіла. — Після нього всі тільки й витріщалися на мене як на чудернацьке звірятко!

— І тебе це аж так засмутило? Лізбет, своїм поцілунком я врятував тебе від ідіотських запитань і спроб розчавити та принизити тебе, — я гмикнула. Враховуючи виставу, що влаштувала Мінна, йому це не надто вдалося. — Гаразд, ще від бажання зламати кому-небудь ніс. Я знав, що всі ігноруватимуть тебе. Віриш ти чи ні, але так краще.

Карі очі зустрілися з моїми, і я… повірила. Через одну лише Мінну в мене ледь не урвався терпець, а якби їх було п’ять, чи ще більше. Якби всі колишні партнерки Тоні приперлись до мене «знайомитись»… Ніде правди діти, він дійсно мене врятував, у свій химерний, хоч і доволі приємний, спосіб.

— А гайнемо на кілька днів на Стейтен-Айленд? — зненацька запропонував Соретті, усе ще гіпнотизуючи мене поглядом.

— Навіщо? — поморщилась я.

Кутики його вуст повільно поповзли вгору, формуючи зарозумілу й напрочуд вабливу посмішку. Тоні шкірився так, коли аж надто тішився собою й ідеєю, яка майнула йому в голові.

— Там ти не будеш моєю покоївкою, любонько.

В мене засвербів язик спитати, і ким же я тоді буду? Окрім об’єкту його сексуальних намірів, від яких всередині все перевернулося, викликавши пожежу.

— Я маю працювати, Тоні.

Нам обом було добре відомо, що відмовлятись марно, що він мене вмовить. Знову. Та це, нібито, така собі традиція.

— За кого ти мене маєш, Елізабет? Я не збираюся позбавляти тебе платні в ці дні, — а ось непідробний докір, яким дряпнула його інтонація, виявився для мене суцільною несподіванкою.

— А за кого маєш мене ти, єнотику? Якщо я візьму ті гроші, чим я відрізнятимусь від звичайної проститутки?

Коли ми навідувалися в його родинне гніздечко минулого разу, принаймні в нас ще не було сексу.

— Тим, що ти спиш зі мною не заради грошей, а тому, що хочеш мене.

І на це в нього знайшлося доладне пояснення.

Хай би чорти тебе вхопили, Соретті, і затягли назад до пекла! Бо він таки мав рацію.

— Це якось стосується того даруночка?

Тоні похитав головою.

— Ні, просто Мангеттен іноді стомлює мене. А тебе хіба ні?
— Коли ти востаннє бував на вечірці? — набурмосилась я, знов підозрюючи його в чомусь ще незрозумілому, та все одно небезпечному. Принаймні — для мене і мого серця.

— Наразі мене більше цікавиш ти, — бос пригорнув мене за плечі і додав, торкаючись губами мого волосся, — кохатись з тою самою дівчиною виявилось не так вже й погано. Певно, тому, що я кохаюсь саме з тобою, Лізбет.

Я й гадки не мала, що відповісти йому на це. І опустила голову, щоб сховати червоні щоки, на які виплеснувся жар, котрий нуртував всередині тепер ще сильніше.

На щастя, Тоні не вимагав відповіді. Натомість запропонував:

— Потанцюймо?
— Так ніхто ж не танцює.

Всі просто тинялись туди-сюди під музику, теревенили, або пили, а бідолашний хлопець за пультом викладався на повну. І ще тут не було вишневого желе. З кожною хвилиною ця вечірка здавалась мені більш дурною й химерною.

— А навіщо ж тоді діджей?

Поглянувши на Соретті, раптом я усвідомила, те, чого ніколи не помічала, бо не було з чим порівнювати. Це наодинці він здавався геть ненормальним, проте зараз, в оточенні пихатих й дійсно зіпсованих до останньої кістки в тілі багатіїв, він був ледь не найнормальнішою, найзвичайнішою й найприземленішою людиною в цьому пентхаусі. Ну, окрім мене.

Якщо я й соромилася та бентежилася на початку, та зараз Тоні через свої обійми ніби справді щедро поділився зі мною байдужістю, щоб я більше ніколи не турбувалась, скільки маю відмінностей, які відрізняють мене від всіх, хто зібрався на цій вечірці. Тепер я дійсно почувалася ліпшою за них.

Настільки, що чхати хотіла, що вони про мене подумають наступної мити.

— Гаразд, — осміхнулась я і кивнула, — нумо танцювати. О Господи, та не шкірся ти так задоволено! — вже за секунду я знов бурчала.

І ми пішли танцювати. Спочатку самі, але потім я завважила, що дехто також почав трішки ворушитись під музику. Збагнути, що ті відчайдухи надихнулись нами, було збіса приємно. Так само приємно, як і горнутись до Тоні, який не втомлювався лоскотати мені вушко своїми звичайними безсоромними брудними балачками.

Ми розважалися майже до ранку і, коли залишали вечірку, я ледь пересувала ноги. А опинившись в позашляховику, заплющила очі й майже відключилася, відчувши, як Соретті знов обійняв мене, вкладаючи на себе. І мовив водієві:

— Вези нас на Стейтен-Айленд.

От мерзотник!

Цікаво, чи можна вважати це викраденням? Та я все одно не збиралася звертатись до копів або взагалі заперечувати, не тоді, коли в нього на плечі було так солодко дрімати.