Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

Поки дістаю наступний ніж, встигаю роздивитися покликаного Левордом захисника. Істота була на дві голови вища за Ведмедя, мала масивний торс і повністю вкрите хітиновими пластинами тіло. Шиї, як такої, не було, дископодібна голова одразу переходила в тулуб. Тварюка мала чотири руки, нижні утримували по одному вигнутому металевому щиту, що своїми розмірами не поступалися баштовому оберегу Ведмедя, а верхні тримали, не менш дивовижні за своїм розміром, сокири.

Але це була не єдина його зброя. Зі спини, у місці, де в людини знаходились лопатки, стирчали два звивисті відростки, завдовжки не менше двох метрів, з гострими жалами на кінці. Зовні вони дуже нагадували хвіст скорпіона. Утім, хвіст у тварюки також був, щоправда, не такий гнучкий, але натомість масивний і товстий, що більше відігравав роль третьої ноги або додаткового упору. І зараз, призвана Левордом істота, наочно демонструвала його ефективність.

Захисник, спершись на хвіст, відбивав удари гнорлових щупалець, і судячи з гуркоту в момент їх зіткнення зі щитами, сили у ватажка місцевих шаргів було незрівнянно більше, ніж могло здатися звичайному обивателю.

Тільки завдяки своєму потужному хвосту, захисник усе ще стояв, а не валявся на землі. Одночасно він намагався дістати гнорла своїми жалами, але і гнорл не залишався на місці, спритно маневруючи чотирма вільними кінцівками.

До атаки приєдналися Алія з Міргом і спробували взяти тварюку в кільце, але гнорл, наче коник, перескочив через їхні голови, стрибнувши далеко назад, і трійця одразу ж кинулася навздогін, намагаючись знову оточити тварюку. Лише один Леворд, поки стояв осторонь і спостерігав за тим, що відбувається.

Більше я побачити нічого не встиг, час було обирати нову ціль.

Кидок, ніж б’ється о потилицю чергової жертви, свинорилий розвертається в пошуках свого кривдника й бачить мене, а також не зовсім зрозумілі, але явно образливі жести, котрими я спонукаю його до дій, звісно на свою голову.

У наступну мить наді мною з’являється сітка, і падає, обплітаючи та намертво сковуючи тіло, немов була зроблена зі стальних канатів, котрі ще й хтось затягнув. Руки щільно притиснуті, але я все одно намагаюся чинити опір і звиваюся, як змія, у надії розтягнути сітку. На жаль, усе, чого вдається домогтися такими діями — це, втративши рівновагу, впасти обличчям на землю. З хрускотом ламається перенісся і тепла рідина починає текти з-під шолома.

Але це всього лише слабкий струмок і якщо я, за ті декілька ударів серця, що необхідні своргу, аби підійти, не скину пута, то його меч вивільнить бурхливу річку, яка стрімко забере моє життя, можливо, таких річок у мені буде не одна.

Тим часом сворг, задоволено хрюкаючи, не поспішаючи йшов до мене. Свинорилий був цілком впевнений, що за такий короткий проміжок часу мені нізащо не виплутатися із сітки, котра намертво скувала моє тіло по руках і ногах.

Загалом він мав рацію, лише за одним малесеньким но. Якби моєю зброєю виявилися простий меч або сокира, вони б намертво були притиснуті до тіла, так само як притиснуті зараз, прямокутний щит і кіготь. Ось тільки вони далеко не звичайна зброя.

Подумки віддаю команду — і щит на лівій руці зменшується, перетворюючись на кіготь. Відчуваю, як послаблюються пута, але нічого не встигаю зробити, сітка в черговий раз стискається, і мої руки знову щільно притиснуті до тіла.

Що ж, це навіть добре. Скільки я не намагався розтягнути сітку, звиваючись хробаком, але навіть на міліметр не зміг її розсунути. Отже, еластичність, це не про неї, і сітка здатна, лише стискатися. Ось зараз і подивимося, що крутіше, мої рукавички чи навичка сворга?

Знову даю уявну команду й кігті починають зменшуватися, перетворюючись на щити.

Спочатку я навіть встиг злякатися, коли миттєва трансформація не відбулася. Раніше щити формувались за удар серця, але тільки не цього разу.

Спершу, на правій руці з’явилося невеличке потовщення, котре почало несиметрично розширюватися, також повільно, але неухильно, став збільшуватися і щит, розташований на лівій руці. Сітка із дзвоном натягнулася, потім почувся легкий тріск, який із кожним ударом серця ставав дедалі виразнішим, й ось, нарешті, пута порвалися, не витримавши створеного щитами натягу.

Готовий зірватися з губ радісний крик, котрий мав ознаменувати мою свободу, перетворився в лютий рик, сповнений болю, злості та крові, що хлинула з рота.

Сворг — це не тупий шарг, він швидко зрозумів, що з путами коїться недобре, пришвидшився, заходячи за спину і, не гаючи часу, встромив спис у моє тіло.

Прикро, адже удар було завдано якраз у той момент, коли розірвані мотузки відлетіли в сторони, і я, вставши на карачки, приготувався стрибком перейти в бойову стійку.

Тварюка мене випередила всього на мить, але я сам винен, надто зосередився на процесі свого визволення, і перестав контролювати навколишню обстановку.

Гострий наконечник, виготовлений із якісного металу, пробиває сталеву кірасу, кольчугу та піддоспішник, але броня гасить його інерцію й він застрягає між ребер лише злегка, краєм вістря зачіпая легені. 

Тварюка висмикнула спис, маючи намір повторити удар, але я більше не збирався бути мішенню. Біль, що нахлинув, трансформується в лють, додаючи сил.

Роблю різкий перекат в сторону, якраз у той момент, коли спис сворга повторно опускається на мою спину. Свинорилому доводиться міняти кут атаки й удар втрачає свою первісну силу.

Сталевий наконечник упирається в кірасу, і, не зумівши її пробити, зі скреготом ковзає металом, утикаючись у землю.

Сворг, який явно не очікував такого підступу, робить крок уперед, подаючись слідом за своєю зброєю й опиняється просто наді мною. Однією рукою хапаюся за спис, а другою встромляю кіготь прямісінько в пах. З горлянки пораненого сворга виривається скривджений рев, який плавно переходить у дикий вереск по мірі накочування хвиль болю.

Противник випустив спис, завалюючись на землю поруч зі мною. Але тварюка все ще залишалася живою, а значить, таїла в собі загрозу. Цілком імовірно, що шок, отриманий від рани, незабаром мине і сворг спробує зі мною розквитатися. Намагаюся встати й доповзти до свого супротивника, от тільки в мене нічого не виходить. Мабуть, рана виявилася значно небезпечнішою, ніж я думав. Адреналін відступив, остаточно позбавляючи мене сил. Очі закрила темна пелена, і я все ніяк не міг намацати на поясі кулю базиліксу.