Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

Забивши на лікування, роблю чергову спробу доповзти до сворга, що корчиться від болю за крок від мене, але руками, лише видираю траву, на більше мене не вистачає. Люто гарчу, відхаркуючи кров і все ж знаходжу в собі сили підтягнути своє тіло на кілька сантиметрів уперед, невеликий перепочинок, а потім знову ривок і відстань, що розділяє нас, стає трішки меншою.

Це ж скільки я до нього буду повзти? А ще треба знайти сили, аби завдати вирішального удару. З таким розкладом — це сворг буде мене добивати, а не я його.

Але тут по моєму тілу прокочується м’яка хвиля тепла, що знімає біль і дарує прилив сил. Повністю зцілений? Ні, я все ще відчуваю, як із рани тече кров, а наповнений енергією організм, знову починає долати слабкість.

Мабуть, Дангор використав «бутон життя», що діє на відстані. Його сили недостатньо, аби зцілити смертельні рани, а от зняти біль і дати невелику відстрочку від смерті, цілком.

Прикладаю кулю. І знову вступили в дію незрозумілі для мене закони тутешнього світу. Желеподібна грудка, немов жива істота, перетекла до невеликого отвору в пробитій броні й моментально зникла в ній.

Підіймаюся на ноги, немов і не було нескінчених годин боротьби із шаргами. Добиваю противника, що все ще корчиться на землі, й оглядаю поле бою. Ведмідь із Варлаксом оточені своргами, але їхня кількість істотно зменшилася, а на землі лежать щонайменше сім тіл. Здорованям усе ще доводиться не солодко, але вони знову сповнені сил та енергії, а кількість ворогів уже не виглядає так гнітюче.

Я вбив двох, ще троє пали від руки нашого лікаря, який знову закручував смертельний поєдинок із новою трійцею свинорилих.

А от в Алії з Міргом справи йшли не настільки добре. Захисник, у якого тепер не вистачало верхньої правої руки й одного відростка на спині, стояв стіною, прикриваючи Мірга, який лежав на землі та дівчину, що схилилася над ним.

Леворд так само залишався байдужим спостерігачем, але я не збирався звинувачувати його за бездіяльність, адже Левордова смерть робила нас простими смертними й позбавляла безлічі переваг у розвитку. Та й моє ставлення до альбіноса вже давно не було таким негативним, як у перші дні. Тепер я розумів, що всі його дії були правильними, хоча й реалізовувалися доволі специфічно. До того ж бій ще не був остаточно програний, а значить, і гострої потреби втручатися, поки немає, тим паче тварюка далеко не безсмертна й цілком вразлива, про що свідчила одна з відсічених кінцівок.

Знову переключаюся на своргів, що оточили здорованів. Кидок чергового кинджала, і противник приймає моє запрошення на смертельний танець. З цим свинорилим я довго не возився, умінь, що б’ють на відстані, він не мав, та й бійцем виявився нікчемним, значно слабкішим за попередніх. Я його дістав майже з першого випаду.

Під час його смерті, мене огорнуло легке світіння, що свідчило про отримання наступного рангу, сьомого за рахунком. Шкода, що можливості зосередитися і по-швидкому розкидати характеристики зараз немає. Я, було, спробував це зробити, але увійти в режим споглядання в мене не вийшло.

Знову кидаю швидкий погляд туди, де точиться битва з гнорлом. Алія кульгає на ліву ногу, броня захисника розбита в багатьох місцях, а Мірг проводить самовбивчу атаку. У нашого мовчуна була цікава навичка під назвою «легіон», при вкладених у неї чотирьох одиницях розвитку навички, вона дозволяла своєму власникові створювати дев’ять дублікатів свого тіла. П’ять із наявних копій були звичайними фантомами, не здатними завдати шкоди ворогові, зате вони нічим не відрізнялися від оригіналу, тож могли відтягнути на себе увагу. Ще три копії за силою, лише трохи поступалися самому Міргу, а ось остання, навпаки, у кілька разів перевершувала свого господаря.

Копії Мірга оточили гнорла, одночасно завдаючи ударів. Але і тварюка не залишила нас без сюрпризів. Простір навколо гнорла несподівано став настільки щільним, що відтепер, я можу сміливо стверджувати, що бачив молекули повітря на власні очі. Подолати цей захист змогли, лише Мірг і його вдосконалена копія. Зав’язалася коротка, але запекла сутичка, у результаті якої, гнорл втратив ще одну кінцівку, а також отримав кілька глибоких порізів, але все ж зміг добити мовчуна.

Теперішній розклад сил був далеко не на нашу користь. Проти гнорла залишилася Алія, що кульгала на одну ногу, і понівечений захисник. У гнорла не вистачало двох щупалець, а також він мав кілька порізів на тілі, втім противник усе ще був сповнений сил. Причому, втрата щупалець, особливо й не позначилася на його боєздатності. Тварюка впевнено стояла на трьох кінцівках, вирішивши вивільнити одне з опорних щупалець і задіяти його для нападу.

Знову відчуваю хвилю тепла і з радістю помічаю, як Алія перестає припадати на поранену ногу й починає хижо кружляти навколо противника. Та й деякі рани захисника затягнулися, хоч рука з клешнею так і не відросла.

Я нерішуче завмер, допомога їм зараз не завадить. От тільки, з огляду на силу гнорла, користі від мене буде замало. Можливо, ідея Алії з моїм суїцидом і не така вже й погана принаймні 600 ударів серця я буду непоганим бійцем.

Уявив, як добровільно заганяю клинок у власне серце й мене аж пересмикнула дикість цієї думки. Ні, не готовий я до такого геройства. Та й команди від дівчини, поки що не надходило.

— Тан, ти нам допомагати збираєшся чи так і будеш витріщатися? — рев Ведмедя пронісся над полем бою, немов гуркіт грому, ставлячи крапку в моїх метаннях.

Раз наказу не було й навіть таємний залицяльник дівчини вимагає слідувати початковому плану, а не бігти на допомогу коханій, виходить, у маґеси, поки все під контролем принаймні хочеться в це вірити.

Ще три рази ножі летять у натовп своргів і я, без особливих втрат, розбираюся із супротивниками, які пруть на мене.

Коли кількість своргів зменшилась до неповного десятка, Ведмідь із Варлаксом перейшли з оборони в повноцінний напад і жваво розібралися із залишками охорони гнорла. Пора було вже завершувати цей нескінченний день. Тим паче, що криваво-червоні промені сонця, що  заходило за обрій, виразно свідчили про достатню кількість смертей на сьогодні.