Читати книгу - "Стів Джобс"

після того Джандалі дізнався, що про його спорідненість із Джобсом згадували в Інтернеті. (Якийсь блоґґер виявив, що Сімпсон указала у довіднику, що Джандалі є її батьком, і зіставивши «один і один», здогадався, що він також мусить бути і батьком Джобса.) На той час Джандалі був одружений учетверте і працював менеджером із постачання напоїв та наїдків у готелі «Бумтаун ризорт» і у казино на заході від міста Ріно, що у штаті Невада. Коли він із його новою дружиною Росіль якось приїхали до Мони в гості, він зачепив цю тему.

— То що це там за історія зі Стівом Джобсом? — він запитав.

Вона підтвердила правдивість інформації, але додала, що, здається, Джобс не зацікавлений у їхній зустрічі. Скидалося, Джандалі приймає це.

— Мій батько — уважний і чудовий оповідач, але дуже пасивний, — казала Мона. — Він ніколи навіть не намагався зв’язатися зі Стівом.

Свій пошук батька Сімпсон перетворила на новий роман «Утрачений батько», який опублікувала у 1992 році. (Джобс переконав Полу Ренд, яка розробила логотип для комп’ютера NeXT, створити дизайн обкладинки для книжки, але, як говорила Сімпсон, «він був жахливий, і ми так його і не використали».) Вона також знайшла членів родини Джандалі у сирійському місті Гоумс та в Америці і в 2011 році писала про своє сирійське коріння. Посол Сирії у Вашингтоні влаштував вечерю на її честь і запросив свою двоюрідну сестру та дружину, які жили у Флориді, але часом навідувались у Вашингтон.

Сімпсон гадала, що Джобс із часом захоче зустрітися з Джандалі, але час минав, і він виявляв усе менше й менше у цьому зацікавленості. У 2010 році, коли Джобс і його син Рід пішли на святкову вечерю з нагоди дня народження Сімпсон до неї додому в Лос-Анджелесі, Рід деякий час роздивлявся світлини свого біологічного дідуся, а Джобс просто проігнорував їх. Його також не цікавило його власне сирійське походження. Коли тема Близького Сходу виникала у розмовах, це його зовсім не захоплювало і не викликало сильних реакцій навіть тоді, коли про Сирію заговорили навесні 2011 року у контексті арабських повстань.

— Я не думаю, що хтось знає, що саме ми маємо там робити, — відповів він на моє запитання, чи адміністрація Обами повинна більше втручатися у справи Єгипту, Лівії та Сирії. — Ви в дупі, якщо ви знаєте, і ви в дупі, якщо не знаєте.

Втім, Джобса пов’язували дружні стосунки з його біологічною матір’ю Джоан Сімпсон. Протягом багатьох років вона і Мона часто відзначали Різдво вдома у Джобса. Ті візити були приємними, але й емоційно виснажливими. Часто Джоан починала ридати, говорити, як вона його любить, і вибачатися за те, що покинула колись. Та Джобс запевняв її, що все вийшло на краще.

— Не переймайся, у мене було чудове дитинство! Все склалося добре, — якось сказав він їй під час святкування Різдва.

Ліза

А от дитинство Лізи Бреннан було далеко не чудовим. Коли вона була маленькою, батько практично ніколи не навідував її.

— Я не хотів бути батьком, то й не приходив, — пізніше говорив Джобс з легким жалем у голосі.

Та інколи він пригальмовував. Якось, коли Лізі було три роки, Джобс проїжджав повз дім, який він купив для неї і Крісанн, і вирішив зупинитися. Ліза не знала, хто він такий. Він сидів на ґанку і, не заходячи до будинку, розмовляв із Крісанн. Така сцена повторювалася раз чи двічі на рік. Джобс приїздив без попередження, трішки обговорював вибір школи для Лізи й інші питання, а потім їхав геть у своєму «Мерседесі».

Та коли у 1986 році Лізі виповнилося вісім років, ці візити почастішали. Джобс більше не знаходився під тиском створення Macintosh і вже не був у постійній боротьбі за владу зі Скаллі. Він став спокійнішим, дружнішим, і його офіс розташовувався у Пало-Альто — у місцині, неподалік якої жили Крісанн із Лізою. А коли Ліза навчалася у третьому класі, стало очевидним, що вона — розумна й артистична особистість, яку виділяли вчителі за її писання. Дівчинка була сміливою і жвавою й непокірливим характером трішки походила на батька. Вона також була схожа на нього вигнутими бровами та легкою незграбністю, притаманною вихідцям із Близького Сходу. Якось, на здивування своїх колег, він привіз Лізу до свого офісу.

— Подивися на мене! — заверещала вона і колесом пройшлася коридором.

Довготелесий і товариський інженер NeXT Аві Теванян, який став Джобсовим другом, пригадував, що час від часу, їдучи вечеряти, вони зупинялися біля будинку Крісанн і брали з собою Лізу.

— Він був дуже милим до неї, — згадував Теванян. — Він і Крісанн були вегетаріанцями, а Ліза ні. І він приймав це. Він запропонував їй замовити курку, що вона і зробила.

Курка стала її слабкістю у курсуванні між обома батьками, які були вегетаріанцями з духовним поясненням щодо споживання натуральної їжі. «Ми купували веґанські продукти — цикорій, лободу, селеру, горішки в шоколаді, — у смердючих магазинах, — пізніше писала Ліза про той час, коли жила з матір’ю. — Деколи ми купували іноземні смакоти. Кілька разів брали гостро приправлену страву з курки із крамнички, де розташовувалися цілі ряди з куркою, смаженою на грилі. Ми їли її відразу в машині, пальцями, з фольги, в яку вона була загорнута». Її батько, чиї дієтичні обмеження приходили фанатичними хвилями, був більш перебірливий щодо своєї їжі. Якось вона бачила, як він виплюнув суп, тільки-но дізнався, що там є масло. Працюючи в Apple, він інколи дозволяв собі дещо більшого, аніж зелене листя, та потім знову став переконаним вегетаріанцем. Навіть будучи маленькою, Ліза розуміла, що його дієтичні пристрасті відображали життєві переконання, одним із яких було те, що аскетизм і мінімалізм можуть посилити прийдешні відчуття.

— Джобс вірив у те, що хороший урожай приходить після засухи, а задоволення — після обмежень, — зауважувала Ліза. — Він знав формулу, яку більшість не знали: речі притягують протилежності.

Так холодність і відчуженість її батька часто змінювалися неочікуваною теплотою.

— Я не жила з ним, але він приходив до нас, як божество, щоби провести з нами декілька хвилюючих моментів, — згадувала Ліза.

Невдовзі Ліза стане цікавою співрозмовницею, і Джобс братиме її на прогулянки. Він також кататиметься з нею на роликах тихими вуличками Пало-Альто, часто зупиняючись біля будинку Джоани Гофман і Енді Герцфельда. Вперше, коли Джобс прийшов туди з Лізою, він постукав у двері й оголосив:.

— Це Ліза.

Гофман відразу здогадалася.

— Було очевидно, що то його донька, — говорила вона мені. — Ні в кого немає такого