Читати книгу - "Там, де козам роги правлять"

бився. Нікого так не лупцював. Ніхто з колишніх його дружків не витримав би такого катування, а цей усе ще відбивав удари, брикався ногами, став навіть на коліна, силкуючись підвестися. Хлопець накинувся на нього, і той усім тілом повалився назад. Тепер сісти мерзотникові на груди, придушити собою і лупцювати, і молотити, не даючи й передихнути. Кулаки мельника вже втратили свою страшну силу, вони б’ють слабо, шальки терезів перехилилися. Тільки треба пильнувати, пильнувати і все ще бити, бити, бити...

Молотив, як автомат. Аж поки нарешті почув, як той застогнав і прошипів:

— Перестань...

Придушуючи вагою свого тіла йому груди, Едек застиг з піднятою рукою.

— Перестань... І скажи, що тобі треба? — спльовуючи, шепелявив браконьєр.

— Це тобі маленька наука за те, що стріляв у людей, бандит! Це за той удар у темному завулку в Піші, після кіно, пам’ятаєш, негідник? Оце за браконьєрство в лісі, якщо хочеш знати... А це...

Едек раптом замовк. Ні, він же не за дівчину бився. Якщо вона вибрала собі такого мерзотника, то хай ним тішиться. І в ту дивну мить хлопець відчув, що до Зосі йому вже зовсім байдуже. Так, мовби її ніколи й не було.

Мельник шарпнувся під ним.

— Тихше! — сикнув у відповідь Едек.

— Ні, облиш, досить уже...— Скривлений рот браконьєра белькотів якісь прокляття.

— Тепер слухай. Якщо хтось із нас упіймає ще хоч раз тебе на браконьєрстві, то ти не вийдеш живим, зрозумів?

Браконьєр протяжно застогнав.

— А про сьогоднішнє ти нікому й слова не писнеш, бо тоді опинишся в тюрмі за свої справи з Вежбиком і Марцінським. Вони не признаються, але ми знаємо, у нас є докази, розумієш?

— Так.— Мельник сказав це дуже чітко, і Едек подумав, що він ненароком зачепив саму суть справи.

Хлопець обережно підвівся, ні на мить не спускаючи ока з лежачого.

— Не вставай,— наказав він.

— І, підійшовши до мотоцикла, вимкнув мотор, погасив світло. Дорогу вкрила раптом темна ніч. Усе поринуло в темряву. Едек зійшов убік і, ступаючи по м’якому покриттю, рушив у напрямку Пісок. Він обмиється у Павла і попросить провести його додому. Сам не дасть собі ради на тих чортових болотах.

Був страшенно стомлений. Наче хто вичавив його, мов цитрину, і залишив самі вичавки. Насилу тягнув йоги. На щоках засихала кров. Знову давав себе знати холод. Хлопець тремтів.

Не знав, скільки він брів до Павлового дому. Годинник став ще під час того купання в болоті. Едек не знав, у якій кімнаті шукати йому товариша. Постукав у перше крайнє вікно. Тиша. Минула довга хвилина, аж доки він почув чийсь здивований голос, якесь шамотіння.

— Це я — Едек.

— Едек? Зараз.

Павел у самій білизні стояв на порозі. Здивовано дивився на Едека. При місяці було добре видно його закривавлене, знівечене обличчя, мокре, пом’яте вбрання, всю страшенно змучену постать.

Нічого не питаючи, Павел узяв його під руки, завів у хату. Засвітилася лампа. Едек відчув у роті гіркий смак горілки. Потім здригався, коли Павел шарував його, поливаючи водою. Павел допоміг йому роздягнутись, і Едек з полегкістю відчув на тілі сухий, теплий одяг і ще пив чай з горілкою. Нарешті зітхнув глибоко-глибоко, відчуваючи, як до нього потроху вертаються сили.

Павел сидів і мовчки, уважно дивився на товариша.

— Можеш говорити? — запитав він, побачивши, що Едек трохи ожив.

— Бився недалеко звідси. Страшна бійка, я думав, що він мене порішить... Отой високий мерзотник, що восени стріляв у нас там, у Сумах. Той, що потім розквасив мені морду в Піші...

— Хто він такий? Як ти його впізнав? І як ти взагалі тут опинився? Був у тієї дівчини? — Тепер уже Павел міг надолужити своє мовчання. Він аж горів од цікавості.

— Хто? Завмлина.

— Завмлина! І не подумав би. Хоча, правда, щось таке подейкували про нього. Ну, далі.

— Я припускав, що він одвозитиме Зосю. Перебрався через річку, викупався там. Ждав його, коли повертатиметься, перегородив дорогу. Так і почалося...

Павел слухав скупу розповідь про смертельну бійку. Здивовано кивав головою.

— То це за ту дівчину ти так напав на нього?

Едек похитав головою, що мало не розвалювалась од болю.

— Ні. Мені до неї вже зовсім байдуже. Це за те, що було колись, давно... За те, що стріляв у людей і ніхто йому не міг нічого зробити. За Піш...

— От божевільний. Треба було мені сказати. Я б поміг. Такого варто освятити... Ну, зараз ляжеш, відпочинеш. Але пухне у тебе, хай йому чорт,— докинув здивовано.

— Я хочу в Суми. Пересиджу там кілька днів, бо з такою пикою людям не покажешся... Той бандит і слова не писне, боятиметься. Я сказав навмання, що ми знаємо про його зв’язок з Марцінським. Злякався страшенно.

На мить замовкли, бо здалеку долинуло рівне торохтіння мотоцикла. Хлопці розуміюче перезирнулися.

Павел почухав голову.

— У мене тут є кінь. Колишній мій лісничий позичив на тиждень. Треба дещо виорати. Запряжу, відвезу тебе лісом, понад озером. Пішки не дійдеш.

— Може, й не дійду.

Коли невдовзі вони їхали по лісових дорогах, Павел весь час оглядався на Едека. Крутив головою і все повторював одне й те ж:

— Божевільний, їй-богу, божевільний!

Едек не слухав його. Він думав про те, як чудно закінчився його шалений роман із Зосею. І навіть був радий з того.

Болючішою була думка, що пропаде і його якесь дивне почуття до Віки.

Це було найгірше. І тому його не радувала щойно здобута перемога, не тішило те, що він сам покарав браконьєра. В голові майнув навіть сумнів, чи правильно він зробив.

А потім Едек думав уже тільки про Віку, і йому було жаль самого себе.

XXIII. Рибальські ночі

Клем повернувся з округу скоріше, ніж сподівався. Був дуже схвильований і здивований. Хлопців знайшов у дворі, вони збиралися на риболовлю. Міхал, тримаючи між пальцями нейлонову жилку, дивився, як Едек намотує її на котушку. Метек мучився, прив’язуючи гачки до запасних поводків.

Кульчик влетів поміж них як бомба.

— Що ви скрізь тут натворили? Вчора в селі я з жодною не міг порозумітися, сьогодні Віка мало не розревілась, коли я щось там сказав, а потім вигнала мене з дому. Що сталося?

Обличчя у нього було страшенно заклопотане.

Метек нехотя здвигнув плечима.

— Ти б краще стежив за своєю