Читати книгу - "Скрут"

його байдужим. Напевне, від утоми.

Вони знову рушили на світанку, і дуже незабаром Ігар виявив, що між ним і його супутницею височить щільна стіна неправди.

Усе це було. Все це вже було одного разу — тільки замість візочка повитухи був найманий віз, а його супутниця… була повією з портового борделю. І він теж брехав, нестерпно, щомиті — про будинок із п’ятьма сходинками ґанку… Про ділянку землі, яку можна продати й купити молочну череду, й робити сир…

То була повія і брехуха, вона брехала у відповідь — але Ігар пам’ятає, що тоді його обман був тяжким. Як же, віз людину на люту смерть… А тепер поряд сидить жінка, у порівнянні з якою та «людина» здається просто морською свинкою. І що? Чому він, Ігар, не відчуває каяття, тільки страх перед помилкою, тільки побоювання виказати себе, не довести справи до завершення?

Пам’ятаючи про вчорашній конфуз, він цього разу мовчав — Тіар і не думала озиватися до нього, щоб розрядити напругу. Вона, як і раніше, правила своїм Місяцем, точніше, дозволяла Місяцю бігти, як йому біглося; Ігар усією шкірою відчував її мовчазне очікування. Він — на линві брехні, й шлях його готовий перерватися при самім початку.

Нарешті він не витримав.

— Я брехав учора, — повідомив він, дивлячись убік.

— Я знаю, — спокійно відгукнулася Тіар.

Ігар облизав обвітрені губи:

— Я… Ілаза не сестра мені. Вона мені дружина, й ми поєдналися на Вівтарі.

Тіар повільно повернула голову; зелені зірочки в карих очах розгорілися яскравіше:

— Виходить, вона чекає… на твою дитину?

Ігар кивнув, не підіймаючи очей.

— А… чому ти не біля неї? Чому ти залишив її та поїхав так далеко?

У голосі її почулися крижані ноти; Ігар втягнув голову в плечі:

— Я… До родичів своїх їздив. Батько… не зносить, коли хтось проти волі. Я думав, раз Вівтар поєднав, то вони нас із дружиною приймуть… А вони кажуть — де поєднав, там і живіть…

Він відхекався. Тіар дивилась, і він з острахом зрозумів раптом, що звичайної доброзичливості, яка живе в її очах навіть перед лицем відвертої неправди, тепер наче й не було:

— А навіщо ти придумав сестру?

Він хотів стати навколішки, але у візку це було зовсім неможливо, і він обмежився тим, що міцно притис обидві руки до серця:

— Простіть… Я хочу, щоб Ілаза благополучно розродилась… Я більше за життя цього хочу, ну простіть мені, я думав, що ви просто так не поїдете…

— «Думав, думав», — пробурмотіла вона, відвертаючись. — Виходить, вона не живе в курені посеред лісу? Не нудьгує в самоті? Про що ти ще, цікаво, «думав»?

— Я розповім усе… — почав Ігар, але цієї миті попереду на шляху, далеко, біля самого обрію, з’явилися шість вершників.

Його облило потом. Сорочка миттю прилипла до спини — хоч вершники могли бути ким завгодно: мандрівцями, гінцями, конярами…

Тіар подивилася запитливо. Глянула вперед — Місяць спокійно біг, вершники рухалися значно швидше, ось уже чується тупіт…

Тіар натягла віжки. Перевела на Ігара серйозні, карі без жодної прозелені очі:

— Знайди, будь ласка, згорток із сиром. Я його поклала нагорі, але він, напевне, провалився на дно…

Розшукувати щось у поклажі куди зручніше було їй самій — не запитуючи себе, навіщо посеред шляху Тіар знадобився сир, Ігар слухняно став коліньми на лаву, перевісився через спинку, відчинив скриню.

Тупіт наблизився; звичайно ж, передчуття його не обдурили.

Стражники оточили візок; старший чемно привітав Тіар, вона відповіла за своїм звичаєм доброзичливо та спокійно, а Ігар пірнув у скриню до половини, сховав бліде обличчя, щиро сподіваючись, що гостра дупа в потертих штанях не викаже його хвилювання.

— Я повитуха, — повідомила тим часом Тіар. — Мене викликали до породіллі, а хлопець показує дорогу… Знайшов?

Ігарова рука намацала в темних надрах вологу ганчірку з сиром.

— Не знайшов, — відгукнувся він приглушено. — Глибоко завалився, собака…

— У мене є особлива грамота, видана магістратом міста Ррок, про те, що я маю право вільно займатися своїм ремеслом у всіх містах і селищах провінції… Панам показати?

— Нема необхідності.

У темряві дорожньої скрині Ігар стискав згорток із сиром, та так, що його пальці продавилися всередину.

— У цьому нема необхідності, пані… Щаслива путь.

Заіржав чийсь кінь, радісно відгукнувся Місяць. Тупотіння віддалилося; стискаючи нещасний сир, Ігар випростався. Від його блідості не лишилося й сліду — кров долила до голови, надаючи обличчю бурячкового відтінку.

— Но! — Сказала Тіар Місяцю. Кінь труснув головою і рушив з місця.

Назустріч тяглися поля, обсиджені воронням; на узбіччі стояли берези, гіллясті й низькорослі, й Ігар похмуро подумав, що вони схожі на худих строкатих собак.

Тіар мовчала. Ігар обережно розгорнув згорток, відломив шматочок сиру й нерішуче простяг їй — вона мов і не помітила; Ігар зітхнув і запхав скибочку собі до рота.

— Мене розшукують, — повідомив він, із натугою пережовуючи сир і не відчуваючи смаку. — За мою голову обіцяють двісті сімдесят золотих монет.

Тіар примружилася, не відриваючи погляду від шляху; Ігар набрав повні груди повітря й розповів їй про Ілазину матінку, про самогубство сестри Ади, про втечу закоханих, про лють княгині та її жагу помсти. Він говорив натхненно, і навіть худа дівчина, та, що жила на цвинтарі й заробляла вмінням відчувати неправду, засвідчила б зараз його цілковиту щирість.

Тіар схилила голову до плеча й уперше за цілий день глянула Ігарові просто у вічі; він затис у кулаці свій храмовий знак і заприсягнувся Птахом. А заразом і зізнався у втечі з Гнізда; зіниці Тіар ледь розширилися:

— Ну ти й… кручений. Навіщо ж було брехати?

Він потупився. Настільки знайоме слово в її вустах було йому неприємне.

* * *

Ілазі ввижався запах диму.

Цього літа звичайної посухи не трапилось, але за перший місяць осені не випало жодного дощу. Сонце пригрівало, не бажаючи слухатися ні календаря, ні здорового глузду, — а останні кілька днів лютував ще й вітер, та такий, що листя лягало на землю, тільки-но встигаючи зблякнути. Вітер вщухав на заході сонця й на світанку прокидався знову. Теплий вітер, гарячий вітер, ліс хвилюється і стогне, порохняві стовбури не витримують і теж лягають, підминаючи нові, які ще не встигли ввійти в силу…

Витримка й наполегливість. Щоб виховати в Ілази ці якості, її мати свого часу витратила чимало зусиль.

Отримала удар — стисни зуби. Упала — підводься і йди далі; подбай про себе сама, тому що більше ніхто на світі…

Вона схлипнула. Мати знала, що робила. Мати…

Купка сухого моху сягала