Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

— Тобто? — здивувався Боман.

— Вчора я мав довгу розмову з начальником попереднього слідства прокурором Екстрьомом та інспектором карного розшуку Бубланськи, який очолює слідство. Для Екстрьома створюється важка ситуація. Тут мова не про якусь там гангстерську розбірку, в цій справі жертвами розправи стали адвокат, кримінолог і журналіст. Це викликало величезний резонанс у засобах масової інформації. Я заявив, що оскільки головною підозрюваною є колишня службовка «Мілтон сек’юриті», то ми вирішили долучитися до розслідування цієї справи.

Зробивши паузу, Арманський потім повів далі:

— Ми з Екстрьомом обоє вважаємо, що головне зараз — це якнайшвидше затримати Лісбет Саландер, поки вона не встигла накоїти ще чогось, заподіявши шкоду собі чи іншим людям. Позаяк ми знаємо її краще, ніж поліція, позаяк особисто були знайомі, ми можемо допомогти слідству. Тому ми з Екстрьомом домовилися, що ви двоє, — тут Арманський показав на Бомана й Ерікссона, — вирушаєте до Кунгсхольмена і долучаєтеся до групи, якою керує Бубланськи.

Всі троє здивовано витріщилися на Арманського.

— Даруйте за дурне запитання, але ж ми тепер цивільні особи, — сказав Боман. — Невже поліція отак запросто допустить нас до розслідування вбивства?

— Ви будете працювати під керівництвом Бубланськи, але звітуватимете також і переді мною. Ви дістанете повний доступ до матеріалів слідства. Всі дані, які у нас є, і все, що вам удасться вияснити, ми будемо передавати інспектору Бубланськи. Для поліції це означає, що вона просто отримує безкоштовне підкріплення. Та й ви троє не такі вже геть зовсім штатські люди. Ви, Фреклунде й Бомане, багато років пропрацювали в поліції, перш ніж влаштувалися сюди, а ти, Ерікссоне, вчився в поліцейській школі.

— Але це ж суперечить принципам…

— Ніскілечки не суперечить! Поліція часто залучає у своїй роботі консультантів з найрізноманітніших галузей. У злочинах сексуального характеру це можуть бути психологи, під час розслідування справ, у яких замішані іноземці, використовуються перекладачі. Отже ви просто залучаєтеся як цивільні консультанти, що мають спеціальні знання про особу головної підозрюваної…

Фреклунд задумливо хитнув головою.

— Гаразд. «Мілтон» долучається до поліцейського розслідування і прагне допомогти в справі піймання Саландер. Ще щось?

— Тільки одне: з боку «Мілтон» ваше завдання полягає в тому, щоб з’ясувати істину. Нічого більш. Я хочу знати, чи застрелила Саландер цих трьох, а якщо так, то чому.

— А хіба є якісь сумніви щодо її винності? — спитав Ерікссон.

— Ті непрямі докази, які має в своєму розпорядженні поліція, вказують на неї. Але я хочу знати, чи немає в цій історії якихось інших аспектів: чи немає тут невідомого нам співучасника, який, можливо, і тримав у руках зброю, або ще яких-небудь особливих обставин.

— Думаю, що нелегко буде відшукати пом’якшувальні обставини, коли йдеться про вбивство трьох людей, — зауважив Фреклунд. — У такому разі ми повинні виходити з припущення, що вона, можливо, взагалі невинна. А в це я не вірю.

— І я теж, — погодився Арманський. — Але ваша справа всіма можливими способами допомагати поліції і сприяти тому, щоб вона була затримана якнайшвидше.

— А бюджет? — поцікавився Фреклунд.

— За поточними витратами. Тримайте мене в курсі того, що в скільки обходиться, і якщо витрати виявляться дуже великими, ми цю справу облишимо. Але можете вважати, що ви працюєте повний робочий день упродовж принаймні одного тижня починаючи від сьогодні.

Трохи повагавшись, Арманський додав:

— Я тут краще за всіх знаю Саландер. Це означає, що ви можете вважати мене причетним до цієї справи і в разі потреби допитати.

Пройшовши коридорами, Соня Мудіґ увійшла до кімнати для допитів у той самий момент, коли перестали скрипіти стільці. Вона сіла поряд з Бубланськи, який зібрав на нараду всю слідчу групу, включаючи начальника попереднього слідства. Ханс Фасте, головуючий на цій нараді, кинув на неї роздратований погляд і почав вступне слово.

Він як і раніше займався тим, що розбирався в багаторічних сутичках соціальних служб із Лісбет Саландер. Цей слід він називав психопатичним, і йому вдалося зібрати справді вражаючий за обсягом матеріал. Ханс Фасте відкашлявся:

— Тут з нами доктор Петер Телебор’ян — головний лікар психіатричної клініки Святого Стефана в Уппсалі. Він люб’язно погодився приїхати до Стокгольма, щоб допомогти розслідуванню своїм знанням особистості Лісбет Саландер.

Соня Мудіґ перевела погляд на Петера Телебор’яна. Це був кучерявий невисокий чоловічок з окулярами в сталевій оправі і маленькою борідкою-еспаньйолкою, одягнений у вільному стилі: у бежеву вельветову куртку, джинси і сорочку в смужку із застебнутим комірцем. У нього були виразні риси обличчя, в усій зовнішності вгадувалося щось хлоп’яче. Соня знала Петера Телебор’яна в обличчя, бо вони вже зустрічалися з інших ділових приводів, але жодного разу не розмовляли. На останньому семестрі у Вищій школі поліції він вів у них курс про психічні порушення, потім вона здибувалася з ним на курсах з підвищення кваліфікації, де він читав лекції про психопатію і психопатичну поведінку у підлітків. Іншим разом вона була присутня як слухачка на судовому процесі одного серійного вбивці, на якому Петер Телебор’ян виступав у ролі експерта. Упродовж кількох років беручи участь в публічних дебатах, він став одним з найвідоміших психіатрів країни. Він уславився тим, що непримиренно боровся з прагненням уряду урізувати кошти на закриті психіатричні установи, внаслідок чого частину з них було ліквідовано і люди, хворі на явні психічні розлади, опинилися на вулиці з перспективою стати бомжами, що створюють проблеми для суспільства. Після вбивства міністра закордонних справ Анни Лінд[58] Телебор’ян став членом державної комісії, що опікувалася підвищенням рівня психіатричної допомоги в країні.

Петер Телебор’ян кивком привітав присутніх і налив собі мінеральної води в пластиковий стаканчик.

— Подивимось, чим я можу бути корисний, — почав він обережно. — Я страшенно не люблю виступати в ролі ясновидця у зв’язку з подібними справами.

— В ролі ясновидця? — перепитав Бубланськи.

— Еге ж! В іронічному сенсі. Того самого вечора, коли сталося вбивство в Енскеді, я якраз виступав на телевізійних дебатах в одній з програм і говорив там про бомбу уповільненої дії, яка зараз десь тихенько цокає в нашому суспільстві. Це жахливо. У той момент я, звичайно, не мав на увазі саме Лісбет Саландер, але навів кілька прикладів (певна річ, анонімних) з числа пацієнтів, які, безперечно, повинні бути б у стінах закритого лікувального закладу, а не ходити на волі вулицями. Я сказав би десь так, що вам, поліцейським, тільки цього року доведеться розслідувати принаймні півдюжини випадків умисних або невмисних убивств, скоєних кандидатами в пацієнти цих установ.

— І ви думаєте, що Лісбет Саландер входить до числа цих божевільних? — спитав Ханс Фасте.

— «Божевільні» —