Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

не те слово, яке слід було б у цьому випадку вжити. А загалом — так! Вона належить до тих нещасних, від кого відвернулося суспільство. Вона, без сумніву, належить до індивідів з тими розладами, з якими я, коли б моя воля, не дозволяв би їм змішуватися з рештою суспільства.

— Ви гадаєте, що її треба було посадити за ґрати, перш ніж вона скоїть злочин? — спитала Соня Мудіґ. — Це якось не дуже узгоджується з принципами правового суспільства.

Ханс Фасте спохмурнів і кинув на неї невдоволений погляд. Соня Мудіґ не розуміла, чому Ханс Фасте завжди проти неї наїжачується.

— Ви абсолютно праві, — погодився з нею Телебор’ян. — Це не узгоджується з нормами правового суспільства, принаймні, в тій формі, в якій воно існує зараз. Тут доводиться балансувати між повагою до людської особистості і турботою про тих, хто може стати потенційними жертвами психічно хворої людини. Тут не буває двох однакових випадків, і, приймаючи рішення, потрібно до кожного пацієнта підходити суто індивідуально. Певна річ, психіатри теж іноді можуть помилитися і випустити на волю людину, якій зовсім не місце на вулицях міста.

— Зараз у зв’язку з нашою справою нам, напевно, не варто заглиблюватися в питання соціальної політики, — обережно втрутився Бубланськи.

— Справді, — кивнув Телебор’ян. — Зараз ми обговорюємо окремий приватний випадок. Але дозвольте мені відразу сказати: важливо враховувати, що Лісбет Саландер — хвора людина, якій так само необхідна медична допомога, як коли болить зуб чи порок серця. Її можна вилікувати, і вона б вилікувалася, якби отримувала необхідну допомогу, поки її хвороба не увійшла в необоротну фазу.

— Отже, ви були її лікарем, — сказав Ханс Фасте.

— Я тільки один з багатьох, кому доводилося мати справу з Лісбет Саландер. Вона була моєю пацієнткою в ранньому підлітковому віці, і я входив до групи фахівців, які давали про неї медичний висновок, перш ніж у віці вісімнадцяти років її було визнано недієздатною.

— Ви могли б розповісти нам, що вона за людина? — попросив Бубланськи. — Що могло спонукати її вирушити до Енскеда і вбити там двох зовсім їй не знайомих людей і що штовхнуло її на вбивство свого опікуна?

Петер Телебор’ян голосно розсміявся:

— Ні, цього я не можу сказати. Я вже кілька років не міг слідкувати за перебігом її хвороби і не знаю, до якої міри розвинувся психоз. Зате я можу сказати інше: я сумніваюся, що пара з Енскеда була їй незнайома.

— Чому ви так думаєте? — поцікавився Ханс Фасте.

— Одне із слабких місць у справі Лісбет Саландер полягає в тому, що її діагноз так і не було остаточно встановлено. А це, у свою чергу, сталося тому, що вона не йшла назустріч тим, хто її лікував. Вона весь час відмовлялася відповідати на запитання і брати участь у тому чи іншому лікувальному заході.

— Тобто ви навіть не знаєте, хвора вона чи ні? — уточнила Соня Мудіґ. — Якщо їй так і не поставили діагнозу.

— Розумієте, діло було так, — почав Петер Телебор’ян. — Я отримав Лісбет Саландер, коли їй от-от мало виповнитися тринадцять років. Вона була схильна до психотичних станів, страждала нав’язливими уявленнями і яскраво вираженою манією переслідування. Вона залишалася моєю пацієнткою впродовж двох років, після того як її примусово помістили до лікарні Святого Стефана. Причиною примусової госпіталізації стали прояви грубого насильства щодо однокласників, ці прояви спостерігалися в неї з самого дитинства. У звітах про неї неодноразово відмічені випадки нанесення побоїв оточуючим. Але це насильство завжди було спрямоване проти осіб з її близького оточення, тобто проти тих, хто, в її уявленні, чимось її скривдив. Притому жодного разу не спостерігалося, щоб вона нападала на зовсім не знайомих людей. Тому я думаю, що між нею і парою з Енскеда має існувати якийсь зв’язок.

— За винятком нападу в підземці, коли їй було сімнадцять років, — уставив Ханс Фасте.

— Щодо цього випадку абсолютно точно встановлено, що напали, навпаки, на неї, а вона тільки захищалася, — сказав Телебор’ян. — Чоловік, про якого йшлося в цьому випадку, був відомий сексуальний злочинець. Але в той же час це може бути показовим прикладом її звичайної поведінки. Вона могла б просто піти або покликати на допомогу інших пасажирів вагона. Але вона вибрала шлях жорстокого рукоприкладства. У разі небезпеки вона реагує, застосовує силу.

— А в чому, по суті, виявляється її хвороба? — спитав Бубланськи.

— Як я вже сказав, точний діагноз їй так і не було встановлено. Я сказав би, що вона страждає на шизофренію і постійно балансує на межі психозу. У неї відсутня здатність до емпатії, і багато в чому її можна назвати соціопатом. Я взагалі вважаю дивним, що вона більш або менш протрималася так довго. Вона прожила в суспільстві вісім років, правда, у становищі опікуваної, не вчинивши за цей час нічого такого, що могло б спричинити її арешту або викликати скарги з боку оточуючих. Проте її прогноз…

— Її прогноз?

— Увесь цей час вона не мала ніякого лікування. Я припускаю, що хвороба, яку можна було б вилікувати або тримати під контролем десять років тому, тепер стала невіддільною частиною її особистості. Я передбачаю, що після арешту їй не загрожує ув’язнення — її місце в лікарні.

— То як же тоді, чорт забирай, суд міг залишити її на волі? — буркнув Ханс Фасте.

— Очевидно, це пояснюється збігом обставин: мабуть, їй стався адвокат з добре підв’язаним язиком, а з другого боку, винна постійна лібералізація та економія коштів. У всякому разі, що стосується мене, я рішуче заперечував, коли мене залучили в ролі судового експерта. Проте рішення від мене не залежало.

— Але ж той прогноз, про який ви говорили, ґрунтується, очевидно, тільки на припущеннях? — встряла Соня Мудіґ. — Я хочу сказати, що ви ж нічого не знаєте про те, що відбувалося з нею з моменту повноліття?

— Він спирається не тільки на припущення, а на весь мій досвід!

— Вона небезпечна для самої себе? — поцікавилася Соня Мудіґ.

— Ви запитуєте, чи може вона вчинити самогубство? Ні, в цьому я сумніваюся. Вона швидше психопатка, що страждає на егоманію. Окрім себе самої, вона ні на кого не зважає. Люди навколо для неї нічого не означають.

— Ви сказали, що вона реагує застосуванням сили, — зауважив Ханс Фасте. — Інакше кажучи, це означає, що вона небезпечна?

Петер Телебор’ян подивився на нього довгим поглядом. Потім, перш ніж заговорити, опустив голову і потер лоба:

— Ви не уявляєте собі, як важко точно передбачити поведінку людини. Я не хочу, щоб Лісбет Саландер постраждала, коли ви