Читати книгу - "Несподівана вакансія"

знати про того мудила все, що на нього можна нарити, чуєш? Увесь бруд, який відкопаєш. І про його сина теж, якщо щось почуєш.

— Добре, — відповів Ендрю.

— І я це все викладу на той довбаний веб-сайт, — сказав Саймон і позадкував до вітальні. «Довбаний привид Баррі Фербразера».

І вже коли Ендрю перебирав продукти, які аж ніяк не можна було залишати неспожитими, перехоплюючи то скоринку, то жменьку, радісним дзвіночком промайнула йому в голові думка: «Я спинив тебе, придурку. Спинив!»

Йому вдалося провернути саме те, що він задумав: Саймон і гадки не мав, хто пустив коту під хвіст усі його амбіції. Старий дурний педрило навіть попросив Ендрю допомогти йому помститися; це перевершило сподівання Ендрю, бо коли він уперше розповів батькам, що отримав роботу у продуктовій крамниці, Саймон нетямився від гніву.

— От слинько малий, а як твоя довбана алергія?

— Ну, я подумав, що спробую не їсти горіхів, — відповів Ендрю.

— Не корч з себе розумника, прищ малий. А якщо зжереш випадково, як у школі Святого Томаса? Думаєш, нам хочеться знову через тебе розгрібати те лайно?

Але Рут підтримала Ендрю, сказавши Саймонові, що Ендрю вже дорослий, може й сам собі давати раду і знає, що робить. А коли Саймон вийшов з кімнати, вона намагалася переконати Ендрю, що Саймон просто переживає за його здоров’я.

— Він переживає тільки за те, що може пропустити футбол, якщо доведеться везти мене в лікарню.

Ендрю повернувся до своєї кімнати і сидів там; однією рукою запихав у рот їжу, а другою набирав есемеску Жиркові.

Йому здавалося, що це вже все, кінець, крапка. Йому ще ніколи досі не доводилось бачити, як на дріжджах під час бродіння з’являються перші крихітні бульбашки, в яких уже міститься зародок неминучих алхімічних метаморфоз.

VIII

Переїзд у Пеґфорд — найгірше, що могло статися з Ґаєю Баден. Якщо не враховувати її рідкісні візити до батька в Редінґ, вона не бувала ніде, крім Лондона. Коли Кей уперше сказала їй про те, що вона збирається переїхати в малесеньке містечко на заході країни, Ґаї це здалося настільки неймовірним, що лише за пару тижнів вона усвідомила, наскільки серйозна ця загроза. Спочатку вона думала, що це просто чергова божевільна ідея Кей, така, скажімо, як рішення купити двох курчат для їхнього крихітного городика в Гекні (їх через тиждень загризла лисиця), або намір зварити варення без найменшого вміння куховарити, і як наслідок — половина знищених баняків і довічний шрам на руці.

Залишивши в Лондоні своїх друзів ще з початкової школи, будинок, у якому вона мешкала десь із восьми років, веселі міські забави під час вихідних, Ґая, не зважаючи на всі свої благання, погрози і протести, опинилася віч-на-віч з таким життям, яке їй не снилося і в найстрашніших нічних кошмарах. Бруковані вулички, жоднісінького відчиненого магазину після шостої вечора, громадське життя, яке оберталося довкруг церкви, де, якщо пощастить, можна було почути хіба що цвірінькання пташок. Ґаї здавалося, наче вона провалилася крізь дивний портал і опинилася у якійсь загубленій у часі землі.

Вони з Кей міцно трималися одна одної, скільки себе пам’ятала Ґая (адже батько ніколи з ними не жив, а подальші любовні стосунки Кей так і не переросли у щось серйозніше). Вони сперечалися, ділилися турботами, а з часом стали просто як сусідки по квартирі. Щоправда, зараз на протилежному краю кухонного стола Ґая бачила ворога. Єдине, чого вона прагнула, — повернутися в Лондон, будь-якою ціною, і якомога сильніше зіпсувати життя Кей як помсту за її власне. Вона ніяк не могла вирішити, що більше засмутить маму — якщо вона провалить випускні іспити в школі чи, навпаки, якщо успішно їх складе і спробує вмовити батька прихистити її в себе під час навчання в лондонському коледжі. А тим часом вона мусила виживати на чужій території, де її зовнішність і акцент — колишня гарантія її миттєвого потрапляння до кола обраних — стали зайві, мов чужоземна валюта.

Ґая не мала ніякого бажання ставати однією з тих хвалених вінтердаунських школярок, які користувалися тут популярністю, але дратували її своєю містечковою вимовою й жалюгідними уявленнями про справжні розваги. Вона не випадково заприятелювала з Суквіндер Джавандою. З одного боку, немовби глузувала з тутешніх «кумирів», а з другого — відчувала потребу зблизитися з тим, хто мав тут статус аутсайдера.

А відколи Суквіндер погодилася працювати офіціанткою разом із Ґаєю, їхня дружба перейшла мовби на інший рівень. Усе почалося на парі з біології, де Ґая ненароком розкрилася перед Суквіндер аж надто відверто, і Суквіндер нарешті бодай частково збагнула загадкову причину, чому така шикарна й крута дівчина вирішила з нею подружитися. Наводячи фокус у мікроскопі, який вони отримали один на двох, Ґая буркнула собі під ніс:

— Тут, блін, усе довкола біле, правда?

Суквіндер відповіла «ага», навіть до кінця не зрозумівши, що, власне, Ґая мала на увазі. Ґая й далі щось їй казала, але Суквіндер її вже майже не слухала. «Тут, блін, усе довкола біле». Так воно, мабуть, і було.

У школі Святого Томаса її, єдину темношкіру ученицю, викликали до дошки і звеліли розповісти про релігію сикхів. Вона слухняно стояла й розказувала про засновника релігії сикхів Ґуру Нанака, який зник у річці, і всі думали, що він потонув, але через три дні він знову виринув з-під річкових вод і проголосив: «Немає ні індусів, ні мусульман».

Інші учні кепкували з того, що хтось начебто може пробути три дні під водою й вижити. Суквіндер не наважилася нагадати їм, що Ісус також помер і воскрес. Вона швиденько закінчила свою розповідь про Ґуру Нанака, відчайдушно прагнучи повернутися за парту. Вона лише кілька разів у житті бувала у ґурдварі. У Пеґфорді не було жодного такого храму, а в Ярвілі тільки один, та й той мало що крихітний, та ще й окупований Чамарами, а батьки Суквіндер належали до іншої касти. Суквіндер не розуміла, яке це має значення, адже Ґуру Нанак відверто протестував проти поділу на касти. Це все було таке заплутане, а вона ж усе одно розмальовувала писанки на Великдень і прикрашала ялинку на Різдво, а книжки про житія ґуру і принципи Халси, які її змушувала читати Парміндер, давалися їй сутужно.

Поїздки до родини матері в Бірмінгем, де на деяких вулицях майже всі перехожі були темношкірі, а крамнички були завалені сарі й індійськими прянощами, вибивали Суквіндер з колії, вона