Читати книгу - "Заборонені чари"

class=book> Ποψτηιωνι χαζδο Στενηισλαω!

Σωοηυ σεστρε ποζνα μοωε, ο θεμυ σλεδεθηι ρεδκοωε. Νεχα γο θιτα. Το ηε ωαξνο α ωελμε χηιτνο. Μαρηικα σοβηι να στολυ μα πισμο ποδροβνεηψο. [2]

Подальший текст було написано швидким розгонистим почерком. Літери нагадували ібрійські — а Стен знав, що в світі МакКоїв схожа абетка використовується в багатьох мовах, зокрема і в анґлійській. Він не сумнівався, що це саме анґлійська, бо інших тамтешніх мов Маріка не знала.

Перейшовши до сестриних покоїв, Стен виявив, що ліжко в спальні заправлене абияк. Очевидно, на ньому хтось спав чи, принаймні, лежав.

У Марічинім кабінеті панував більший безлад, ніж звичайно. На письмовому столі було розстелено мапу Західного Краю, а поверх неї лежало кілька списаних аркушів паперу. Від початку до кінця текст був незрозумілою мовою. В першому рядку на першій сторінці було акуратно виведено: „Dear Marika!“ Стенові не склало труднощів розібрати, що друге слово — ім’я сестри. Ібрійською воно писалося майже так само: „Marica“.

„А перше, мабуть, ‘люба’,“ — подумав він роздратовано. — „Чи навіть ‘кохана’…“

Лист завершувався словами „Your Keith“. Залишалося сподівався, що оце „your“ не означає „цілую“.

Стен склав аркуші навпіл і сунув їх за відворот камзолу. Він був певен, що подальший огляд покоїв дозволить виявити ще чимало слідів перебування Кейта з Джейн, але це вже не мало значення. І так було ясно, що сестрин здогад цілком підтвердився. А щодо того, яким шляхом незвані гості непомітно залишили замок, Стен мав своє припущення, яке виникло ще тоді, коли побачив у себе в кабінеті на столі сувої з планом Мишковара.

Він пройшов до своєї спальні й обережно, щоб не забруднитися сажею, зазирнув у камін. Задня стінка була трохи відсунута, і з вузької щілини тягло холодом та вогкістю. Стен знав про існування цього підземного ходу, прокладеного за наказом його предка й тезка, п’ятого князя Мишковицького, який правив у неспокійні часи і (ніде правди діти) був несповна розуму. Ще років тринадцять тому, вивчаючи плани замку, Стен звернув увагу на дивне зображення трьох камінів і запитав у батька, що це означає. Той розповів синові про їхнього предка і про підземний хід, а згодом Стен, з властивої всім підліткам допитливості, обстежив цей хід (щоправда, скористався іншим каміном), пройшов довгим тунелем до самого кінця і цим задовольнився. Кладку руйнувати не став.

„А цей Кейт метикуватий хлопець,“ — подумав він з мимовільним схваленням.

З’ясувавши все, що його цікавило, Стен повернувся до свого кабінету, ввійшов до ніші й увімкнув портал, після чого засунув за собою шафу. Минулого разу Маріка налаштувала на брата свій новий норвікський портал, але перш ніж відкрити його, він про всяк випадок надіслав запит. Сестра негайно озвалась і запросила його проходити.

У кімнаті, окрім Маріки з Алісою, перебувало ще двоє людей — Анте Стоїчков та Флавіан. Стен поцілував сестру в щоку, приязно всміхнувся Алісі, а обом чоловікам потиснув руки. При цьому він відзначив, що Аліса, з поваги до гостей, надягла довгу сукню, а от Маріка, нестерпне дівчисько, як і під час попередніх його відвідин, була в безсоромно короткій спідниці до середини стегон. Після заручин з Флавіаном сестра не втрачала жодної нагоди підкреслити свою незалежність, і зокрема це стосувалося вбрання. Тут, до речі, була чимала частка провини Стоїчкова, який мав необережність сказати їй, що така одіж тішить його старече серце.

„А втім, це вже не мій клопіт,“ — вирішив Стен. — „Тепер це Флавіанова морока. Нехай він сам розбирається і з її манерою вдягатися, і з її почуттями до Кейта, і з надто вже ніжною її дружбою з Алісою. Неборака…“

— Ти був у Мишковарі, — промовила Маріка, не питаючи, а стверджуючи; вона визначила це за „ниткою“, якою скористався брат. — Щось там знайшов?

Стен улаштувався на вільному стільці й почав розповідати про свої знахідки. Але сестра не дала йому закінчити.

— Де листи? — нетерпляче запитала вона, щойно він згадав про них.

Стен видобув складені аркуші, коротку записку поки лишив у себе, а „писмо подробнейшо“ передав Маріці.

— Читай і відразу перекладай, — сказав він. — Уголос.

— А я допоможу, — швиденько зголосилась Аліса і присіла на край ліжка поруч з Марікою.

Проте її поміч майже не знадобилася. Маріка впоралася з перекладом сама, хіба що в кількох місцях кузина трохи підправила її. Лист починався не з „любої“ і не з „коханої“, а лише з „дорогої“. При цьому сестра нітрохи не зніяковіла, і Стен дійшов висновку, що слово „dear“ вона переклала правильно.

Дорога Маріко!

Ми з Джейн ускочили в халепу, і сталося це винятково з моєї вини. Під час нашої вчорашньої розмови я утнув величезну дурницю, мені слід було розповісти тобі про все, а не лякати туманними натяками. Коли ми зустрінемось, я так і вчиню, та про вся випадок (не хочу думати про цей „всяк випадок“, але життя є життя) дослухайся моєї поради: негайно, якщо ти досі не зробила цього, забери Алісу та сера Генрі до свого світу, а норвікський портал зруйнуй. Забудь про наш світ, не потикайся туди, не став під загрозу себе, всіх своїх родичів, та й весь ваш світ загалом.

Ти правильно вчинила, вимкнувши свій портал у Мишковарі. На жаль, саме в цей час тут були ми з Джейн і тепер не можемо повернутися назад. Чому ми тут опинилися — це довга історія про мою дурість і необачність, при зустрічі я розповім її. Якщо ж ми не зустрінемося, задовольнись тим, що наразі тільки я один знаю шлях до твого світу. Віднайти його було моїм завданням, яке я виконав лише частково — сам про все довідався,