Читати книгу - "Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін"

порожня стоїть, а Герберт обожнює мавпочок, він так ними тішиться, коли приходить сюди». — «Що, ти сюди й Герберта водиш?» — «А що тут такого? Мій старий його знає, він страшенно ревнує до Герберта. Але це якраз дуже добре. Та він би мене давним-давно спровадив, якби не був такий ревнивий. Він хоче від мене дитину, уяви собі, саме для цього облаштував цю дитячу кімнату». Вони розсміялися. Кімнатка затишна, оздоблена строкатими малюнками, обвішана стрічечками, з низьким дитячим ліжечком. По ґратках ліжечка вгору і вниз лазять дві мавпочки; Єва взяла одну на руки й задивилася кудись удалечінь. «Я б хотіла зробити йому приємність і народити дитину, але не від нього. Ні, тільки не від нього». — «А Герберт що, не хоче?» — «Ні, не хоче. А я хотіла б мати дитину від Герберта або від Франца. Ой, Соню, ти не сердишся, що я таке сказала?»

Та Соня робить щось зовсім несподіване для Єви. Соня скрикнула, обличчя її стало збудженим, вона забрала у Єви мавпочку й відкинула її геть, а сама міцно обняла й цілує Єву, така щаслива, втішена, блаженна, Єва нічого не розуміє й відвертає обличчя, бо Соня ніяк не може зупиниться й далі обціловує її. «Ну, що ти, Єво, що ти! Я зовсім не серджусь на тебе, я така рада, що ти його любиш. Ти дуже кохаєш його? Хочеш від нього дитину? Ну, так скажи йому про це». Єві нарешті вдалося відсторонити Соню. «Ти що, зовсім глузду позбулася? Соню, заради Бога, та що це з тобою таке? Зізнайся, ти хочеш мені його сплавити?» — «Та що ти! Я хочу, щоб він лишався зі мною, я ж люблю мого Франца. Але і тебе я також люблю. Ти — моя Єва!» — «Хто я?» — «Моя Єва, моя Єва!»

Єва ніяк не може вирватися із Сониних обіймів — та знову обхопила її, цілує в губи, ніс, вуха, шию; Єва затихла, але коли Соня сховала своє обличчя в неї на грудях, вона різко підняла її голову й поглянула в очі: «Слухай, та ти ж лесбійка». — «Нічого подібного, — лепече вона, вивільнивши голову з Євиних рук й притискаючись до її щоки, — просто я тебе дуже люблю, я й сама не знала як. А коли ти сказала, що хочеш від нього дитину…» — «То що? Ти таки розгнівалася?» — «Та ні, Єво, я й сама не знаю, що зі мною». Соня зашарілася й дивиться на Єву з-під лоба: «То ти справді хочеш від нього дитину?» — «Та що це таке з тобою?» — «Справді хочеш?» — «Та я просто так сказала». — «Ні, таки хочеш, просто не зізнаєшся, хочеш, хочеш!» І знову Соня припала до Євиних грудей, стискає її в обіймах і блаженно шепоче: «Це чудово, що ти хочеш від нього дитину, ой, як це гарно, я така рада, така рада!»

Єва веде Соню в сусідню кімнату, садовить у шезлонг: «Ти все-таки лесбійка». — «Ні, я не лесбійка, я ще жодної жінки не торкалася». — «А мене таки хочеш торкатися?» — «Так, тому що я так люблю тебе й тому, що ти хочеш від нього дитину. І в тебе від нього таки має бути дитина». — «Та ти здуріла, голубонько». Соня така збуджена, міцно тримає Єву за руки і не дає підвестися: «Тільки не кажи «ні», ти ж хочеш від нього дитинку, обіцяй мені, що народиш від нього дитинку. Пообіцяй мені це». Єва насилу вивільнитися від Соні, а та відкинулася на спинку шезлонга, заплющила очі й тільки цмакає губами.

Нарешті Соня встає й підсідає до Єви за стіл, на якому покоївка подала їм сніданок з вином. Для Соні вона принесла каву й сигарети, а та все ще замріяно усміхається сама до себе. На ній, як завжди, проста біла сукенка; Єва вбрана в чорне шовкове кімоно. «Ну що, Соню, можна з тобою нарешті серйозно поговорити?» — «Завжди можна». — «Ну, як тобі, подобається в мене?» — «Ще б пак!» — «Ну ось бачиш, і Франца ти також любиш, еге ж?» — «Так». — «Я ось до чого веду: якщо ти любиш Франца, то наглядай за ним. Він вештається там, де не слід. І весь час з отим шмаркачем, з тим Віллі». — «Так, Віллі йому подобається». — «А тобі теж подобається?» — «Мені? Мені теж! Якщо він Францу подобається, то й мені також». — «Соню, хіба ти своїх очей не маєш? Та де тобі, ти ще зовсім дівчисько! Кажу тобі, таке товариство не для Франца, і Герберт думає так само. То поганий хлопець. Він ще втягне Франца в якусь історію. А хіба Францу не досить халепи з рукою?» Соня нараз блідне, сигарета в куточку рота опустилася донизу, вона відклала її й тихо запитала: «Що сталося? Ради Бога!» — «Хто знає, що може статися. Я ж не ходжу слідом за Францом, і ти також ні. Знаю, ти й часу на це не маєш. От хай він сам тобі розкаже, куди він ходить. Що він тобі розказує?» — «О, та все про політику, я в тому нічого не тямлю». — «От бачиш, ото він таким займається, політика, сама політика з комуністами, анархістами та іншою наволоччю, в яких крізь драні штани голе тіло світить. І з такими водиться Франц. Невже таке тобі подобається, невже заради цього ти працюєш?» — «Але ж я не можу сказати Францу: туди ходи, а туди не ходи. Єво, хіба ж так можна?» — «Якби ти не була такою малою, не маючи й двадцяти років, дала б я тобі доброго ляпаса. Чого це ти не можеш? То ти хочеш, щоб він знову під колеса потрапив?» — «Єво, він більше не потрапить під колеса. Я за цим простежу». Дивна річ, у Соні сльози на очах, вона сидить, підперши голову рукою. Єва дивиться на неї і ніяк не добере, що тут і до чого: невже вона так сильно його кохає? «Ось ковтни червоного вина, Соню, мій старий завжди цмулить його, ну ж бо!»

Вона влила Соні до рота пів склянки вина, в тої щокою збігла сльоза, а обличчя в неї таке сумне. «Давай, Соню, ще ковточок». Єва поставила склянку на стіл, гладить Сонину щоку й думає собі, що та, напевне, знову розпалиться. Але Соня тільки дивиться перед себе, встає, підходить до вікна й виглядає на вулицю. Єва стає поряд з нею. І що це з дівчиськом коїться? «Соню, не треба все так близько до серця брати. Ти мене не так зрозуміла. Просто