Читати книгу - "Я знайду тебе, Макс Дикий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ми швидко спускаємось сходами, поспішаємо, але я відчуваю, що ми все ж облажались. Коли ми вибігаємо, то дійсно наш підозрюваний вже пішов і ми його не бачимо.
— Чорт, ми його все ж впустили, — кажу я дещо розгублено.
— Тоді сьогодні ми вже нічого не зробимо… Може повернутися і залишити в під’їзді камери, а самим тоді завтра чергувати надворі?
— Так, камери залишимо, — погоджуюсь я. — А потім додому. Треба виспатись. Прийдемо завтра.
Аліна киває і ми йдемо до підʼїзду підозюваного. Я встановлюю камеру, після чого ми йдемо до машини.
Бачу, що Аліна втомилась, вона починає дрімати в машині.
Коли ми приїжджаємо і я паркуюсь, Аліна прокидається.
— Ну, ми приїхали, — кажу я, усміхаючись. — Може, понести тебе додому на руках?
— Зовсім не обов’язково, — всміхається вона. — Ти теж втомився, побережи сили…
Я виходжу з машини, відкриваю дверцята перед Аліною, беру її за руку і тягну на себе. Вона встає і ми опиняємось дуже близько.
— У мене є сили ще на дещо, — усміхаюсь я, обіймаючи її.
— Це звучить дуже багатоообіцяюче….
— Ходімо, — я злегка облизую губи, клацаю на електронний замок машини і веду Аліну додому.
Переплітаю наші пальці, а поки ми чекаємо на ліфт, притягую її до себе і цілую в губи.
Вона відповідає на поцілунок, притискаючись до мене усім тілом.
Коли приїжджає ліфт, ми буквально ввалюємось в нього, так і не розриваючи поцілунок. Я притискаю її до стінки, продовжуючи цілувати.
— Ми так проїдемо свій поверх, — сміється Аліна.
— Не проїдемо, — кажу я, усміхаючись.
Ліфт якраз зупиняється. Я беру її за руку і виводжу з ліфту, після чого тягну її до дверей. Одразу знов притискаю і цілую.
— Кохаю тебе, — зривається з її губ.
— І я тебе, — шепочу я, після чого все ж дістаю ключі і відчиняю двері.
Ще мить і ми опиняємось всередині, і я знов цілую її, тільки в квартирі мені вже не треба стримуватись…
Ми знімаємо верхній одяг і взуття, йдемо до спальні, я вже стягую з Аліни кофтинку, коли в Аліни дзвонить телефон.
Я спочатку хочу сказати їй не відповідати, але потім згадую ситуацію з нашою клієнткою і язик не повертається.
Я відсторонююсь від неї і кажу:
— Подивись, хто там…
— Це той хлопець, якому ми шукали дівчину по фото, — відповідає Аліна, поглянувши на екран. — Може, щось трапилося? Прийняти виклик?
— Відповідай, — кажу я.
— Алло… Так, це Аліна… Нічого страшного, у вас щось сталося?
Вона слухає кілька хвилин, а тоді, прикривши телефон рукою, підіймає на мене очі:
— Його дівчину тільки що намагались викрасти, але втрутився випадковий перехожий, і викрадач втік. Але він подумав, що треба розповісти нам, бо ми при ньому згадували, що шукаємо маніяка…
— А що поліція? Став на голосний звʼязок.
Вона киває і вмикає динамік.
— Вітаю, це Макс. Ви викликали поліцію? — питаю я.
— Так, але… Патрульний заїхав на секунду, сказав прийти завтра і заповнити бланки, — він зітхнув.
— Зовсім вже розлінувались… Добре, кидайте адресу, ми приїдемо і поговоримо детальніше…
Виклик завершився і я подивився на Аліну:
— Збіг цікавий, — кажу я.
— Може, це якраз наш “об’єкт”? — схвильовано запитує вона.
— Може бути, — я киваю. — Ми маємо розпитати дівчину. І у нас є його фото, досьє з торгівельного центру, та й його соцмережі. Якщо вона бачила його обличчя, вона його впізнає.
— Точно, треба їхати прямо зараз!
— І знов цей маніяк зіпсував нам всю романтику, — я зітхнув. — Сподіваюсь, вже скоро його посадять. Принаймні, ми зробимо для цього все можливе…
***
По дорозі до місця ми з Аліною перекидуємось хіба що парою слів. Нічне місто майже порожнє і тому ми добираємось доволі швидко.
Бачимо нашого колишнього клієнта з дівчиною на лавочці біля парку.
— Ну, он і вони. Мені здається, що зараз ми підібрались до нього максимально близько. Якщо вона його впізнає, ми зможемо визвати поліцію і проведуть обшуки… Знаєш, що це означає?
— Мені не віриться, що все буде так просто… — зітхає Аліна. — Але раптом пощастить?
— Та де ж просто… Ми стільки всього зробили, скільки людей перевірили, — кажу я. — Це не везіння, а закономірність. Ми знайдемо його, я відчуваю, що ми дійсно дуже близько, Аліно, — я дивлюсь на пару на лавочці. — Ходімо розпитаємо її. І покажемо фото.
— Так, ходімо, — вона бере мене за руку, і ми прямуємо до молодих людей, які вже помітили нас.
Ми підходимо ближче, обмінюємось вітаннями. Я бачу, що дівчина налякана і замкнена, вона весь час мовчить.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я знайду тебе, Макс Дикий», після закриття браузера.
