Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"

— Спробуємо не дати йому вибратися назовні.

Я створила нову порцію полум’я, проте монстр перестрибнув крізь пролом, лишаючи нас у напівзруйнованому залі. Уламки падали, перекриваючи нам дорогу.

— Що робити?! Якщо погоня затягнеться, то вона з Адамасом реалізують свій задум...

Усі ці думки вихором мчали в моїй голові, а я вслухалася в гуркіт втікаючої потвори. Вона могла покинути приміщення й поширювати скверну деінде. Чи варто переслідувати її, чи краще бігти за типу-Аніоною з Адамасом? Але поки я зважувала це — заскрипіли уламки, й до нас полізли менші потвори, схожі на химер різних форм. Схоже вони часу не гаяли, і Скверна створила подібних собі.

З-за решток колони продерлися згустки, схожі на вовчі тіні зі скелетними ребрами. Я зішкребла останки впевненості, задіяла вогонь ще раз, відштовхнувшись від місця, щоб не влучити у власні ноги.

Але зрештою зрозуміла: Аніона і Адамас — це першоджерело. Можливо, це величезне чудовисько лиш відволікає нас.

Однак згодом відчуваю, як Рубер зринає зсередини — короткий червоний спалах і я миттю втрачаю щит. Він з’являється фізично на віддалі кількох метрів, обриваючи злиття:

— Каті, далі без мене, — вигукує він, тримаючи руку на пораненому боці, де об нього розбилися уламки. — Я... затримаю цього звіра з Топазом і, можливо, Емер допоможе. А ти... шукай сестру! Якщо вона це все створила, то може через неї ми й знищимо в зачатку все.

Я роззирнулась, побачила, як Топаз і Емер теж відповідають згодою. Сапір дивиться з надзвичайним сумом, але крокує вперед:

— Ми з’єднаємось з тобою, Каті, — каже він, кидаючи погляд на інших. — Я дам можливість пришвидшитися. Тоді зможеш наздогнати Адамаса й зупинити його план, поки ця тварина відволікає нас.

Я тихо кивнула: Сапір одразу ж зник синім сяйвом, відчуваю його внутрішній холод, що заміняє жар Рубера.

— Сапіре... тут? — шепочу подумки, ледь орієнтуючись у шумі.

— Так. Я дам тобі маневровість, і, можливо, бачитимеш те, що робить Скверна...

Новий ривок енергії накриває мене і видіння вдаряє у мозок: бачу чорний дощ, який уже ллється на маєток, люди з жахом втікають, а зерна вселяються в їхні тіла, перетворюючи на монстрів. Огидне видовище, від якого мене починає трусити.

Я скрикнула від шоку, хапаючи знесилено повітря.

— Спокійно, Каті! Це не реальність, а майбутнє... Ми маємо відвернути ще більшу катастрофу, — в думках Сапір теж звучав розгублено.

Довкола нас Рубер, Топаз і Емер займалися зграями химер не даючи їм прослизнути.

Ми рвонули навздогін Скверні, що вже напіввилізла крізь отвір у зовнішню стіну. Вітер ударив у лице, змішуючись із запахом розкладу. Позаду Топаз, Рубер та Емер намагалися стримати дрібніших чудовиськ, які почали лізти з дір.

Підбігши ближче, я спрямувала водяну енергію на задні лапи потвори, обплітаючи її льодяною корою. Монстр заревів, намагаючись розбити крижаний полон, а я використала секунду, щоб відтягти його назад від розлому.

У голові стрибали думки: “Якби знову було злиття з двома... з трьома... Можливо, ми б швидко його знищили. Але Величні...”

— Каті, не скидай лід!

— Тримаю, та воно шалено сильне!

Усе одно монстр за частку секунди розтрощив його своїм хвостом, гучно розриваючи невдалу пастку. Потім гострими кігтями на лапах уперся в землю й рвонув назовні. Зойкнувши, я відчула, як нас майже потягнуло за ним.

— Обережно!

Я зуміла відстрибнути вбік, дивом не злетівши в ту прірву за стіною. Ще один удар вибив шмат даху, і тонни каміння впали на те місце, де ми щойно стояли.

— Каті, ми не зможемо її довго втримувати, схоже моя сила також не підходить для перемоги над Скверною, це буде або Топаз або Емер, — похмуро промовив Сапір у моїй голові, поки істота вже вибиралася крізь пройму, залишаючи нас у руїнах.

Але за мить Емер із Топазом вийшли з-за купи уламків, змучені, покриті пилюкою, проте цілі. Рубер позаду тримав меч з вогню, важко дихаючи. Вони швидко оцінили становище.

— Топаз, давай спробуємо з тобою створити ілюзії та відволікти Скверну! — вигукнула, вдихаючи рвано.

Я розірвала з ним злиття: крізь короткий блакитний відблиск Сапір з’явився стоячи поруч і задихано озираючись. Його волосся було розкуйовджене, а погляд — зосереджений і тривожний.

— Змінюємо елемент?! — перепитав він коротко, одразу збагнувши, що я кличу Топаза до злиття.

— Так, час Топаза, — підтвердила я, миттю витягнувши руку.

Топаз у ту ж мить притиснув свої долоні до моїх, і я відчула коротке сонячне сяйво, схоже на потік золотавого світла.

—  Готова до ілюзій?

— Готова.

Хвиля теплоти розлилася по жилах, і я інстинктивно заплющила очі, намагаючись зосередитися. Проте те, що відбулося далі, було ще більш приголомшливим: здатність бачити крізь обман раптом виявила щось сховане в темряві.