Читати книгу - "Франческа. Володарка офіцерського жетона"

одразу навпроти нас. Допитлива напарниця не могла всидіти на місці — щось явно сталося, і те, що це сталося без її безпосередньої участі, завдавало дівчині неабияких мук. Нарешті в командний центр зайшла сержант Сара МакКарті. Суперінтендант плюхнулась у крісло і заплющила очі.

— Саро, Саро! Що сталося? Що там таке? Все ОК, чи як? — задріботіла Франческа.

— «Чи як»! — відповіла сержант, не розплющуючи очей. — У полковника неприємності.

— І що ж робити? — Вескотт стояв навпроти транспортника С-130, взявшися під боки, схожий на велетенську букву «Ф».

— Можна просто завести мотор… — спробував заговорити один із пілотів, але полковник так зиркнув на нього, що той одразу замовк.

— Я викликала спеціаліста з UCONN [7], з хвилини на хвилину він буде тут, — повідомила Сара МакКарті.

— Зараза! Лайно собаче! Казна-що! Спочатку пес, тепер оце! — лаявся полковник. — Господи, за що мені це все?!

У гондолу третього двигуна військового транспортника С-130 раптом залетіла якась пташка, й одразу полинуло несамовите цвірінькання.

Напередодні в країні почалися масштабні навчання із мобілізації частин Національної гвардії США та Корпусу морської піхоти. Мобільні групи мали за дуже короткий строк прибути у визначене місце і провести операцію, деталі якої їм пояснювали перед самим початком. Так перевіряють боєздатність груп швидкого реагування та рівень координації військових баз із розподілу ресурсів.

Оскільки передбачалося переміщення великої кількості мобільних груп, то командир наказав підготувати до польотів усі літаки, навіть резерв.

І ось у гондолі третього мотора одного з резервних літаків пара дроздів звила гніздо.

Непроханих мешканців гондоли виявив один механік. Він одразу доповів своєму керівникові, той — начальникові охорони, сержантові Маковскі, а той, своєю чергою, полковникові. І почалося… В армії США є правило — командир несе особисту відповідальність за все, що відбувається у частині. У нашому випадку — на базі. «За все» — тобто буквально цілком і повністю за все. Відповідно, пташине гніздо тепер стало особистою проблемою полковника. А полковник ніколи не вирішує особистих проблем чужими руками. Він би міг, звісно, наказати «заберіть цих птахів до дідька», але тоді це був би якийсь геть інший полковник, а не Вескотт. Тому командир бази стояв зараз перед літаком, склавши руки, чекав спеціаліста-орнітолога з UCONN і лаявся на невинних пташок.

Орнітолог з UCONN приїхав, як і обіцяв, рівно через годину. Озброївшись ліхтариком та біноклем, учений попросив поставити йому трап для спостережень не ближче ніж за десять футів від двигуна.

Почувши про «десять футів», полковник знову занервувався. Він собі думав, що орнітолог просто приїде й забере цю «дурну пташку» геть з території бази, як колись працівники Animal Control забрали з бази велетенського пітбуля на ім’я Фітцпатрік, який розгулював по злітній смузі і через якого довелось відіслати на сусідній аеродром літак із пентагонівськими генералами. А тут, виявляється, «не ближче ніж десять футів, бо птахам можна завдати травми».

— Ви завдаєте травми мені! — пробурчав полковник. — Які «десять футів»? Заберіть цих тварюк на хрін, мені літак потрібен!

Учений довго вглядався в бінокль, діждався, поки птах, що кружляв неподалік, звик до нього й залетів у гніздо.

— Полковнику, я вас поздоровляю! У вашому літаку звила гніздо пара Turdus migratorius, більш відомих як American Robin!

— Знайшли, з чим поздоровляти! Це всього-на-всього дрипані дрозди! — образився Вескотт, і тоном вередливої дитини додав: — Мені не потрібні дрозди, мені потрібен літак!

Орнітолог став неквапливо спускатися із трапа. Полковник тим часом сварив механіків:

— Як ви допустили?! Скільки часу ви не заглядали в мотори, якщо у вас там птахи гнізда в’ють і павутинням усе поросло?

— Там немає павутиння… — тихо сказав хтось із механіків.

— Там птахи! Павутиння — то ще півбіди! У вас там довбані дрозди з синіми яйцями!

— Ми проводили огляд на початку місяця… — спробував було виправдатися старший механік Білл Редлі.

— На початку місяця! — горлав полковник. — А за правилами?!

— Це резервний літак, ми раз на місяць проводимо детальний огляд і запускаємо мотори, — втрутився сивовусий Ренді. — Місяць із моменту попереднього огляду ще не минув.

— Значить, треба оглядати двічі на місяць! — не заспокоювався полковник. — Зараз дрозди, потім тут оселяться індики, а після них у салоні ведмідь влаштує барліг! Не авіабаза, а ферма!

Про «ферму Вескотта» всі почали жартувати через випадок, що стався понад два роки тому. Якось на авіабазу нахабно, без перепустки, без перевірки та огляду намагався прорватися дикий індик. Диких індиків у Новій Англії ледь чи не більше, ніж домашніх. Ці доволі агресивні велетенські птахи дуже добре почуваються у коннектикутських лісах і часто роблять злодійські вилазки на фермерські поля.

Той індик намагався прорвати лінію оборони Маковскі, тоді ще капрала і просто начальника КПП номер один.

— Дивися, Вінслоу, ось іде порушник! — Маковскі було нудно, і він вирішив розважитись. Індик і новобранець Вінслоу ідеально для цього підходили.

— Це порушник. Він намагається проникнути на територію бази. Потрібно його зупинити — вперед!

Рядовий Вінслоу вийшов із будки охорони, зняв гвинтівку з плеча і підняв ліву руку:

— Сер, я наказую вам негайно зупинитись!

Індик і не думав збавляти швидкість. Розправивши крила й розчепіривши хвоста, він загрозливо заґольґав і продовжив іти вперед.

Рядовий Вінслоу опустив руку, взяв зброю обома руками, пересмикнув затвор і повторив попередження:

— Сер, не наближайтеся до жовтої лінії, це межа бази! Якщо ви її перетнете, я маю право відкрити вогонь!

— Бр-бр-голь-ґоль-ґоль-ґоль!

Вінслоу розгублено подивився на всі боки й відступив назад, зайнявши позицію для стрільби. Індик розцінив це як безумовну капітуляцію, радісно заґольґав і побіг на нещасного рядового. Той приготувався зробити попереджувальний постріл угору. Нахабний птах спокійно перетнув жовту лінію і взяв курс направо: газон тепер цікавив його більше, ніж солдат.

На біду, саме в цей час КПП проходив полковник Вескотт. У будці охорони його зустрів переляканий новобранець, рядовий Маршалл. Решта групи охорони намагалася зловити порушника, ганяючи його по базі. Пристрелити птаха не можна було, бо сезон полювання ще не настав, та й мисливської ліцензії ні в кого не було. І, на додачу, полювати з напіватоматичною гвинтівкою було заборонено.

Пригода закінчилася викликом служби контролю за дикими тваринами, а базу стали називати «ферма Вескотта» (Wescott Farm).

Нарешті пташкознавець підійшов до розлюченого полковника.

— Наскільки рідкісні ці птахи, щоб я заради них знімав із польотів цілий літак? — відразу перейшов до суті полковник.

— Мандрівний дрізд — птах дуже поширений, — орнітолог зняв круглі окуляри, які його робили страшенно схожим на жульвернівського Паганеля. — Але тут от яка річ…

— Яка? — нервувався Вескотт.

— Ви можете вирішити як завгодно, полковнику, — Паганель начепив окуляри на кінчик носа і подивився на полковника.

Командир на зріст був набагато вищий за науковця, але вийшло так, що Паганель подивився на Вескотта зверхньо.

— Ви можете прийняти будь-яке рішення, — повторив Паганель, — але я вам дещо розповім!

— Я вас уважно слухаю, — насилу приховуючи роздратування, сказав Вескотт.

Ми всі підійшли ближче.

— Річ у тім, що в цих пташок дуже міцні пари, — сказав Паганель. — Самиця відкладає від трьох до шести яєць блакитного кольору з дуже тонкою шкаралупою. Через це їй доводиться майже щопівгодини перевертати їх дзьобом, щоб вони