Читати книгу - "Свобода"

розуміє. Він справді дуже милий, такий душка. І от, обличчя в нього почервоніло, як буряк; здається, він був засмучений, але сказав: „Керол, ти та Конні, лишіть нас зараз, ми хочемо наодинці поговорити із Джоуї“. І я цілком з ним згодна. Я не хотіла додавати їм ще проблем, я не з таких скандалістів. Однак Джоуї відмовився. Він сказав, що не питається дозволу, він просто повідомляє їх, що збирається зробити, і тут уже нема чого обговорювати. І ось коли Волтер упав серцем. Просто впав. У нього сльози потекли по обличчю, такий він був засмучений — і я це розумію, Джоуї його молодшенький, та це не його, Волтера, провина, що Петті була такою нерозумною та жорстокою з Конні, що Джоуї більше не міг залишатися в їхньому домі. Але він не втримується і починає кричати, волає щосили: „Тобі лише шістнадцять, іти нікуди не підеш, доки не закінчиш школу!“ А Джоуї йому просто посміхається у відповідь, так само холоднокровно. Каже, мовляв, закон дозволяє йому піти, тим більш — до сусідів. Цілком розумно, до речі. Хотіла б я, щоб сама була розумною та спокійною хоча б на відсоток від нього, коли була в його віці. Хочу сказати, він просто чудова дитина. Тому мені стало трохи шкода Волтера, бо він почав кричати все це — наприклад, що він не стане платити за синове навчання в коледжі або що Джоуї не поїде наступного літа до Монтани; а також, що все, чого він вимагає, — щоб син приходив обідати, спав у своєму ліжку і взагалі залишився частиною родини. А Джоуї йому так: „Я все ще частина родини“ (і справді, він ніколи не відмовлявся від рідних). Проте Волтер почав тупотіти на кухні, на кілька секунд я навіть злякалася, що він ударить хлопчика, але йому вже терпець урвався, він закричав: „Забирайся, забирайся звідси, мені вже зле від тебе, забирайся!“, а потім він пішов, і можна було чути, як він наверху, в кімнаті Джоуї, відчиняє всі шухляди, чи що там у нього, а Петті біжить нагору, і там вони кричать одне на одного, а Конні та я обіймаємо Джоуї, бо він — єдина розумна людина в родині, і нам його дуже шкода, і саме тоді я зрозуміла, що найкращим виходом для нього і справді буде переїхати до нас. Волтер тепер тупотить униз сходами, а Петті — ми чуємо — кричить, як божевільна, вона зовсім розум утратила, і знову Волтер починає: „Бачиш, що з матір’ю зробив?“ Усе завжди навколо Петті, уміє вона грати жертву. А Джоуї просто стояв і хитав головою, все було очевидно. І чого б йому хотіти жити в такому місці?»

І хоча дехто з сусідів, без жодних сумнівів, радів з приводу того, що Петті зараз пожинала плоди звеличення винятковості свого сина, але факт лишався фактом — Керол Монаген теж ніколи не любили на їхній вулиці, Блейка вважали непорядним, про Конні казали, що вона дивна, та ніхто так і не зумів повірити в щирість Джоуї. Чим більше розповсюджувалися новини про його бунт, тим більше дрібне дворянство Ремзі-Гілла жаліло Волтера, турбувалося про психічне здоров’я Петті та відчувало всебічну заспокоєність та вдячність Богові за те, що їхні власні діти були цілком нормальні: які вони були щасливі, Коли батьки були щедрі до них; як невинно вони просили допомогти із домашньою роботою чи есеєм для коледжу; які догідливі були, телефонуючи, щоб розказати, де проводять свій позашкільний час; як вони завжди хвалилися своїми маленькими повсякденними бійками; які завжди передбачувані вони були у своїх перших спробах сексу, марихуани та алкоголю. Біль, який виходив з дому Берґландів, був sui generis[18] на Бар’єр-стрит. Волтер — який, хотілось думати, і гадки не мав про те, як Керол описала ніч, коли він утратив розум, — ніяково визнавав перед сусідами, що вони з Петті «зазнали поразки» як батьки і тепер лише намагаються не сприймати це близько до серця.

— Іноді він приходить до нас навчатися, — казав Волтер, — але просто зараз, здається, йому зручніше проводити ночі в Керол. Подивимось, як довго він протримається.

— А як Петті все це переживає? — питав у нього Сет Полсен.

— Не дуже.

— Ми б хотіли запросити вас обох на вечерю...

— Було б чудово, — погоджувався Волтер, — але мені здається, Петті потрібно на деякий час поїхати до материного старого будинку. Вона там усе ремонтує, ви ж знаєте.

— Я тривожусь за неї, — у Сета зірвався голос.

— Я також трохи хвилююсь за неї. Але я бачив, як вона опановувала біль, коли займалася спортом. Вона колись розбила коліно на передостанньому курсі й провела ще дві гри в такому стані.

— Хіба вона тим самим не дійшла до операції, яка поклала край її кар’єрі спортсменки?

— Ця історія мала лише зміцнити її твердість, Сете. Ну, про те, як вона може терпіти біль.

— Так-так.

Волтер та Петті так ніколи й не дійшли до Полсенів на вечерю. Петті поїхала з Бар’єр-стрит і сховалася на Безіменному озері на всю зиму та весну, а коли її машина і з’являлася на вулиці — наприклад, на Різдво, коли Джесіка повернулася з коледжу і мала, за словами друзів, «словесну бійку» з Джоуї, після чого він переселився у стару спальню більше ніж на тиждень, щоб його правильна сестра змогла провести свята так, як треба, — Петті уникала сусідських зборів, де її випічці та привітності колись були так раді. Іноді до неї заходили жінки за сорок, які, судячи з їхніх зачісок та лозунгів на бамперах «Субару», були її старими подругами з баскетбольної команди. Пішли чутки, що вона знову запила, але все то були виключно здогадки: незважаючи на свою привітність, вона так і не завела близької подруги в Ремзі-Гіллі.

До Нового року Джоуї вже повернувся до дому Керол та Блейка (сусіди вважали, що більше за все його там приваблювала можливість спати в одному ліжку з Конні). Його друзі знали його як активного й войовничого противника мастурбації, при будь-якій згадці про яку він включав ту свою поблажливу посмішку; він проголосив, що його мета — пройти по життю, не забруднившись таким заняттям. Більш проникливі сусіди (в тому числі й Полсени) підозрювали, що Джоуї просто подобається бути найрозумнішою людиною в домі. Він став принцом великого залу, дозволяючи користуватися його принадами всім, кого вшанував