Читати книгу - "Ресторан на краю Всесвіту"

РОЗДІЛ 6

“Алло? Так, Це видавництво “Мегадодо”, редакція “Путівника по Галактиці для космотуристів”, найчудовішої книжки у всьому розвіданому Всесвіті. Чим я можу вам допомогти?” – сказала велика рожевокрила комаха у трубку з сімдесяти телефонів, що стояли вишикувані на просторій хромованій поверхні секретарського столу у приймальні редакції “Путівника по Галактиці для космотуристів”. Її крила затремтіли, очі забігали. Вона спостерігала за усіма цими неохайними істотами, що юрмилися у фойє, бруднили килим, залишали брудні відбитки рук на шпалерах. Вона була задоволена тим, що працювала у редакції “Путівника по Галактиці для космотуристів”, от тільки б якось відвадити звідсіля усіх оцих космотуристів. Хіба ж їм не належиться вештатись по брудних космопортах чи ще деінде? Вона була переконана, що десь колись прочитала у цій книжці про те, як важливо вештатися саме в брудних космопортах. На жаль, більшість із них з’явилися сюди і цілими днями підпирали стіни цієї гарненької чистої і блискучої приймальні, здається одразу після того, як побували в особливо брудних космопортах. Єдине, задля чого вони сюди приходили, так це щоб поскаржитися. У комахи здригнулися крильця.

– Що ви кажете? – сказала вона комусь по телефону; – Так, я передала ваше повідомлення панові Зарнівупу, але, боюся, ви з ним не зустрінетеся, бо за ним уже і слід прохолов. Зараз він у міжгалактичному круїзі. Вона нетерпляче відмахнулася щупальцем від однієї з неохайних істот, яка лютилася і намагалася привернути до себе її увагу. Нервовим жестом вона показала сердитому відвідувачеві, щоб той прочитав об’яву на стіні зліва від неї і не перешкоджав під час важливої телефонної розмови.

– Так, – сказала комаха, – він у себе в кабінеті, але саме перебуває у міжгалактичному круїзі. Щиро дякуємо за ваш дзвінок, – і з грюкотом кинула трубку на важелі.

– Прочитайте об’яву! – гримнула вона на сердитого чоловіка, який мав намір подати скаргу про найсміховиннішу і найнебезпечнішу дезінформацію, яку надрукувала у книжці.

“Путівник по Галактиці для космотуристів” – це незамінний супутник усіх тих, кому не терпиться досліджувати сенс життя у просторах безконечно складного і дивовижного Всесвіту, бо хоча даремно було б сподіватися від цієї книжки, що вона виявиться корисною та пізнавальною в усіх випадках, на її сторінках принаймні зазначалося, що там, де допущені неточності, інформація таки дійсно неточна. Якщо ж ішлося про значні протиріччя, то, ймовірно, щось негаразд було з реальними фактами.

У цьому і полягала суть об’яви. Звучала вона так: “Зміст путівника сумнівам не підлягає. Невірогідною часто буває реальність”.

Такий висновок приводив до певних цікавих наслідків. До прикладу, коли на видавців “Путівника” подали в суд сім’ї тих, що загинули внаслідок буквального розуміння опису планети Трааль (у книжці говорилося: “Хижі Блатерні Блощиці часто готують цілком пристойну їжу для прибулих туристів”, а мало бути “Хижі Блатерні Блощиці часто готують цілком пристойну їжу з прибулих туристів”), вони стали наполягати, що перший варіант цього речення набагато привабливіший з точки зору естетики, викликали знаного поета, який під присягою посвідчив, що краса – це правда, а правда – краса, і у такий спосіб спробував довести, що в цій справі винуватою стороною є саме життя, бо немає в ньому, як з’ясовується, ані краси, ані правди. Судді погодилися, виголосили зворушливу промову, звинуватили Життя у неповазі до суду, а перед тим, як вирушити на майданчик і приємно розважитися партією в ультрагольф, у належному порядку позбавили його усіх присутніх.

Зафод Бібльброкс увійшов до приймальні і наблизився до комахи-секретаря.

– О’кей, – сказав він, – де тут Зарнівуп? Давайте його сюди.

– Вибачте, сер, – крижаним тоном відповіла комаха. Їй не подобалося, коли до неї отак зверталися.

– Зарнівуп. Мені він потрібен, ясно? Давай його сюди.

– Даруйте, сер, – різко відповіла маленька хирлява істота, – якщо ви трохи охолонете...

– Слухай, – перебив її Зафод. – Я охолов аж по саме нікуди, ясно? Я до того холодний, що у мені можна харчі зберігати не гірше як у холодильнику. Я такий спокійний, що ледве язиком повертаю. А тепер рухайся жвавіше, інакше я тут усе розтрощу.

– Гаразд, якщо ви дасте мені можливість пояснити, сер, – відповіла комаха, подригуючи найнервовішим зі своїх щупалець, – то я скажу вам, що це неможливо, бо Зарнівуп зараз у міжгалактичному круїзі. “От чорт!” – подумки вилаявся Зафод.

– Коли він повинен повернутися? – запитав він.

– Повернутися, сер? Він у своєму кабінеті.

Зафод помовчав, намагаючись проаналізувати щойно почуте. Нічого путнього з цього не вийшло.

– Отже цей тип у міжгалактичному круїзі... і у себе в кабінеті? – Він перехилився через стіл і вхопився за щупальце, що все ще тремтіло.

– Послухай мене, триоке чудо, – сказав він, – ти краще не забивай мені баки, бо я ще й з не такими, як ти, спокійно давав собі раду натщесерце.

– Ой, а ви хто такий, золотце, що таке говорите? – обурилася комаха. Її крильця затремтіли від люті. – Може, Зафод Бібльброкс чи що?

– Ти можеш полічити мої голови, – з притиском у голосі сказав Зафод.

Комаха розгублено моргнула. Потім ще раз.

– То ви справді Зафод Бібльброкс? – пропищала комаха.

– Ага, – підтвердив Зафод, – але не кричи так голосно, бо мене схоплять.

– Той самий Зафод Бібльброкс?

– Ні, один з багатьох Зафодів Бібльброксів, хіба не знаєш, що їх тепер усюди, як насіяно. Схвильована комаха замахала щупальцями.

– Але ж, сер, – запищала вона, – щойно по субефірному радіо передавали новини. Говорили, що ви загинули.

– Угу, цілком вірно, – сказав Зафод, – я просто ще не перестав рухатися.

Ну, добре. Де можна знайти Зарнівупа?

– Е, сер, його кабінет на шістнадцятому поверсі, але...

– Але він у міжгалактичному круїзі... Чув уже, чув. Як мені туди потрапити?

– Щойно встановлені Транспортери щасливих вертикальних людей виробництва корпорації “Сіріус кібернетікс” он там, у протилежному кутку, сер. Але ж, сер...

Зафод уже хотів було йти, але повернувся.

– Що таке? – запитав він.

– Чи не скажете ви мені, чому вам потрібен саме Зарнівуп?

– Авжеж, – відповів Зафод, який і сам мало що розумів, –