Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

давнього населення саме з цього Центральноєвропейського ранньопалеолітичного регіону.

Освоєння людиною території України, започатковане ще в ранньоашельський час, тривало і в наступну, мустьєрську, епоху. На відміну від ангельських, мустьєрські пам’ятки представлені тут кількома сотнями й відомі повсюди: в Закарпатті, Прикарпатті, Поліссі, в Північно-Західному Причорномор’ї, Подніпров’ї, Криму, Донбасі й Приазов’ї. Множинність проявів місцевих мустьєрських індустрій свідчить про їхнє різне походження й відмінні шляхи розвитку. Одні з них розвинулися з місцевої ангельської підоснови, яку заклали перші мешканці краю, інші походять від ще не виявлених тут ангельських комплексів або з’явилися у Східній Європі внаслідок чергових хвиль міграції вже в мустьєрський час.

Як би то не було, в мустьєрську епоху зберігається характерний для ангельського часу напрямок розселення давніх колективів на терені України — з заходу (з території Німеччини, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії). Запропонована наприкінці 50-х років гіпотеза про походження найдавнішого населення Східної Європи з Кавказу досі не має підтвердження в археологічних матеріалах і цілком базується на припущенні й опосередкованих міркуваннях.

Глава 3

Господарство. Побут

У процесі первісного розселення й фізичного розвитку людини вдосконалювалися й ускладнювалися її знаряддя праці та прийоми їх виготовлення.

Не всі знаряддя палеолітичної людини збереглися до наших днів: надто тривалим був проміжок часу, що відділяє нас від неї, великих змін зазнала відтоді земна поверхня. В багатьох випадках ранньопалеолітичні вироби знаходять не там, де вони були залишені людьми, а у вторинному, перевідкладеному заляганні в давніх річкових і схилових відкладах. Зрозуміло, що при цьому уціліли лише вироби з неорганічних порід. Між тим значну, якщо не найбільшу, частину виробничого інвентарю повинні були складати тоді різноманітні вироби з дерева — дрючки, копальні палиці, рогатини, древки списів, руків’я ножів та скобелів. Знаряддя ці на ранньопалеолітичних стоянках України не збереглися і про побутування їх тут можна судити лише опосередковано, на підставі поодиноких знахідок на одночасних пам’ятках в Західній та Центральній Європі.

Рис. 1. Чопер з Рокосового (ашель).

Усі знаряддя ранньопалеолітичної людини в Україні, що дійшли до нас, виготовлені з каменю. Найпридатнішим матеріалом був кремінь з його здатністю легко розколюватися й давати пласкі міцні уламки з гострими краями — так звані відщепи й пластини. Поряд з кременем широко використовувалися інші осадочні та вулканічні породи: кварцит, андезит, обсидіан, роговик, яшма, халцедон, кремнистий вапняк, діабаз тощо. Відмічається певна спеціалізація у використанні тієї чи іншої сировини в різних областях України, що була викликана специфікою їхнього природного середовища. Так, у Закарпатті в ранньому палеоліті переважали вироби з андезиту та обсидіану, на півночі Донецького кряжа — кварцитові, в інших районах — крем’яні.

Олдувайські знаряддя праці були ще дуже примітивні. Звичайно це грубо оббиті по краях гальки й уламки каменя (так звані чопери) (рис. 1) та відколоті з них відщепи, як правило, без додаткової обробки.

За ашельського часу знаряддя набувають менш грубого вигляду, стають більш різноманітними. Найхарактернішими знаряддями ашельської епохи були чопери, ручні рубила[15], колуни та різні вироби на відщепах.

Ашельські чопери мало чим відрізнялися від олдувайських і застосовувалися також для рубання й обтесування твердих (дерево, кістка) та розчленування м’яких і в’язких матеріалів (м’ясо). В Україні чопери представлені великою серією в Закарпатті (Королеве, Рокосове, Малий Раковець).

Ручні рубила (рис. 2) — це масивні крем’яні жовна, уламки каменя або масивні відщепи, суцільно оббиті з обох боків з метою надання їм певної форми в плані і профілі. Обрис рубил, їхні розміри, характер оббивки, а також, мабуть, і функція не залишалися незмінними протягом ашельського часу. Ранньоашельські рубила були ще досить недосконалі. Звичайно вони мали грубоминдалеподібну форму і відзначалися масивністю і великими розмірами.

Їхньою характерною особливістю була наявність на тильному кінці знаряддя так званої п’ятки — ділянки з незнятою жовняною кіркою або навмисне притупленою відколами. П’ятка служила для більшої зручності тримання рубила у руці в процесі роботи і запобігала пораненню долоні. Велика сила й недостатня точність ударів оббивки зумовили ламані, зигзагоподібні в плані й профілі обриси ранньоашельських рубил.

Рис. 2. Ручне рубило з Житомирської стоянки (ашель).

За виробничим призначенням ранньоашельське рубило було, ймовірно, знаряддям універсальним і об’єднувало декілька функцій: передусім — ударно-рублячі, меншою мірою — скоблячі й ріжучі. Очевидно, воно застосовувалося для виконання різних робіт: на полюванні — для добивання тварин і розчленування туш; під час пошуків рослинної їжі — для викопування їстівного коріння; у виробництві — для виготовлення знарядь з дерева; у побуті — для розрізання м’яса, розбивання кісток тварин з метою видобування кісткового мозку. В пізньоашельський час рубила набувають більш досконалого вигляду. Обриси їх стають правильними, форма — різноманітнішою. Виготовляються вони тепер здебільшого з великих відщепів, розміри їхні зменшуються, знаряддя стають тоншими і пласкішими. Обробка їх не така груба, бокові краї гострі й прямі у профілі, п’ятка нерідко відсутня. Значною мірою змінилось, мабуть, і призначення пізньоашельських рубил. Надалі вони все більше втрачали ударно-рублячі функції й наближалися за характером використання до ножів та скребел.

Для території України, на відміну від Західної та суміжних районів Центральної Європи, рубила не дуже характерні. Втім, їх знайдено в ангельських комплексах Королевого, на Житомирській стоянці, в кількох пунктах на р. Бодрак у Криму, поблизу Ізюма на Сіверському Дінці та біля Амвросієвки на Донеччині.

До ангельського часу сходить ще один тип ранньоашельського інвентарю — так звані колуни. Свою назву вони отримали через певну схожість з відповідним типом сокир більш пізніх епох; Схожість ця, однак, була суто зовнішньою й не поширювалася на функцію.

На відміну від сокир, колуни, як і рубила й чопери, застосовувались у роботі без руків’їв (топорищ): їх просто захоплювали рукою. Водночас колуни рідко оброблялися відколами суцільно. Як правило, оббивці, або відсіканню, для зручності захоплювання долонею були піддані лише поздовжні краї заготовки великого відщепу. Лезом при цьому служив один з поперечних країв — природно загострений або оформлений одним-двома відколами. Застосовувалися колуни як ударно-рублячі інструменти, головним чином для обробки дерева — рубання стовбурів та гілок, зняття кори, затесування.

В Україні колуни представлені виразною серією в Королевому; кілька виробів походять із Житомирської стоянки.

Макрознаряддя — чопери, рубила, колуни — доповнювалися в ашельському виробничому інвентарі знаряддями на невеликих відщепах. Останні в певній кількості постачала вже оббивка з гальок й уламків каменя при виготовленні чоперів, рубил та колунів. Досить рано, однак, ще за олдувайської епохи, для отримання відщепів починають використовувати спеціально виготовлені для