Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

розгорнутого обґрунтування, вона не залишилась непоміченою й багато в чому зумовила наступні наукові розробки проблеми первісного розселення палеолітичних людей.

Спробу обґрунтувати гіпотезу кавказького походження найдавнішого населення Східної Європи наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років зробив відомий український вчений С. М. Бібіков. Розглядаючи слідом за В. П. Любіним Кавказ як найімовірніший центр розселення первісних людей у Східній Європі, він водночас запропонував інше розв’язання питання про час освоєння цієї території. На думку С. М. Бібікова, людина на Руській рівнині та в Криму з’являється не в ангельську епоху, як вважалося раніше, а в більш пізню, мустьєрську добу раннього палеоліту. На відміну від своїх попередників у розробці проблеми первісного розселення людей в Східній Європі, С. М. Бібіков розглядає цей процес на широкому палеогеографічному тлі, намагається не тільки обґрунтувати вихідну територію, напрямок та хронологічні рамки найдавніших міграцій, а й розкрити їхній механізм, показати властиву їм внутрішню динаміку та причинність. Докладно викладена ним концепція кавказького походження мустьєрських мешканців Східної Європи привернула увагу до проблеми походження найдавнішого населення цієї території й тим, безумовно, сприяла пошукам її вирішення.

Згодом, однак, виявились і слабкі сторони концепції С. М. Бібікова. Критичний аналіз її в світлі нових даних й завдяки новій, досконалішій методиці обробки ранньопалеолітичних колекцій кам’яних виробів дав можливість повернутися до початкової точки зору про досить ранній, ангельський час появи людини в Південно-Східній Європі. Вималювався й інший, відмінний від кавказького, напрямок розселення первісних людей у цьому регіоні: з Близького Сходу й Передньої Азії, через Балкани й прилеглі із заходу до кордонів України райони Центральної Європи.

Між тим, тривалий час для повноцінного обґрунтування цієї гіпотези не вистачало необхідних даних. Порівняно нечисленні ашельські пам’ятки в Україні були репрезентовані невеликими зібраннями кам’яних виробів та поодинокими знахідками, позбавленими геологічного обґрунтування (Лука-Врублевецька на Дністрі, Житомирська стоянка на Поліссі, знахідки двох ручних рубил поблизу Ізюма на Сіверському Дінці й біля станції Амвросіївка на Донеччині) (карта 1). Засвідчуючи факт відносно ранньої появи первісних людей в Україні, ці пам’ятки, однак, мало що давали для розгорнутих і повноцінних наукових розробок з питань початкового етапу людської історії краю.

Лише відносно недавно, в 1970-х роках, завдяки новим відкриттям стало можливим конкретніше й на більш міцній фактичній основі підійти до відтворення процесу становлення людського суспільства на теренах України.

Найновіші дослідження свідчать про досить раннє освоєння первісними людьми південно-західних і південних районів держави. Початок цього процесу сягає щонайменше ранньоашельської доби, близько 1 млн років тому, й засвідчений найдавнішим комплексом знахідок на багатошаровому палеолітичному поселенні поблизу селища Королеве Виноградівського району в Закарпатті[14]. Тут у товщі суглинків та викопних ґрунтів потужністю до 12 м виділено 16 різночасових шарів залягання палеолітичних кам’яних виробів: 7 — ангельського часу, 7 — мустьєрської епохи і 2 — початкової пори пізнього палеоліту, що датуються різними природничими методами від гюнцського до ранньов’юрмського зледенінь включно (близько 1 млн — 65 тис. років тому). Аналогічні за ознаками вироби були знайдені у перевідкладеному стані поблизу від Королевського поселення: біля сіл Рокосове і Малий Раковець.

Вироби з найдавнішого культурного горизонту (комплекс VIII, згідно з прийнятою на пам’ятці нумерацією) виявлені у відкладах гюнцського часу. Колекція складається з понад 400 предметів: відходів виробництва — нуклеусів, відщепів — та знарядь праці — чоперів, примітивних ручних рубил, різаків, виготовлених із місцевої вулканічної породи — андезиту та кварцитової гальки. Вік найдавніших знахідок у Закарпатті визначається досить точно. Залягання їх у Королевому в відкладах, що мають зворотну порівняно з сучасними полярну намагніченість (так звана палеомагнітна зона Матуяма), й знайдені в них кістки гризунів таманського фауністичного комплексу дають можливість датувати найдавніші знахідки в Королевому часом гюнцського зледеніння, тобто близько 1 млн років тому.

Отже, за сучасними даними, Королеве — найдавніша палеолітична пам’ятка в Україні. З Королевого починається людська історія краю.

Карта 1. Пам’ятки раннього палеоліту України:

І — ашель; II — мустьє: 1 — Поболоття, Язви, Горохівський Ліг; 2 — Чулатів; 3 — Араповичі; 4 — Рихта; 5, 6 — Житомир; 7 — Замкова Гора, Горяне, Радванська Гора; 8, 9 — Рокосове; 10 — Королеве; 11 — Черна; 12 — Буківна; 13 — Касперівці; 14 — Більче Злоте; 15 — Кетроси; 16 — Стінка, Хотин; 17 — Сокіл, Лука-Врублевецька; 18 — Бабин І, ІІІ, VII; 19, 20 — Молодове I, V, Ожеве, Кормань IV; 21 — Соботівка; 22 — Наславча; 23 — Романкове; 24 — Кодак; 25, 26 — Військове, Скубова Балка; 27 — Круглик; 28 — Орел; 29 — Василівка І; 30 — Ізюм; 31 — Званівка, Мєлове; 32 — Червоний Яр; 33 — Деркул; 34 — Антонівка I, II; 35 — Олександрівка; 36 — Донецьк; 37—39 — Новоклинівка, Білоярівка, Успенка; 40 — Амвросіївка; 41 — Самсонове, Седове, Грекове, Єланчик, Холодне; 42 — Білгород-Дністровський; 43 — Ільїнка; 44, 45 — Бахчисарай, Старосілля; 46, 47 — Кабазі, Шайтан-Коба; 48 — Пролом; 49 — Чукурча; 50 — Холодна Балка; 51 — Вовчий Грот; 52— 54 — Кіїк-Коба, Кош-Коба; 55 — Аджі-Коба; 56, 57 — Заскельна V, VI, Ак-Кая, Сари-Кая; 58 — Шари.

Кістяні рештки давньої людини, як і кістки тварин, на яких вона полювала, в найдавнішому культурно-хронологічному комплексі Королевого не знайдено: ці залишки в кислих ґрунтах Закарпаття не збереглися. Однак за аналогією з іншими, хронологічно близькими пам’ятками, на яких вони були виявлені, можна-з певністю твердити, що найдавніші вироби в Королевому належать Homo erectus — архантропу, який з’явився на історичній арені близько 1,5 млн років тому в Африці.

Судячи з морфологічних ознак ранньоашельських знахідок у Закарпатті, близьких таким на палеолітичних місцезнаходженнях Близького Сходу (Убейдія) й сусідньої Чехії (Бечов), можна припустити, що саме через ці території й проміжні Балкани пролягали шляхи первісного заселення України найдавнішими людьми з їхньої далекої прабатьківщини в Африці.

Втім, освоєння людиною теренів України не слід уявляти як одноразовий короткочасний акт. Культурно-хронологічна неоднорідність місцевих ашельських кам’яних індустрій свідчить про різний час і різні вихідні центри проникнення сюди людини. Це був тривалий процес, який мав хвилеподібний, переривчастий характер і різні вихідні території міграції. Свідоцтвом таких більш пізніх міграційних хвиль є Житомирська стоянка й нещодавно відкриті в Криму на р. Бодрак пам’ятки з архаїчним кам’яним інвентарем ангельського вигляду. Культурне й хронологічне тяжіння зібраних тут колекцій до пізньоашельських кам’яних зібрань ріського часу в Німеччині робить найімовірнішим проникнення в південну половину Руської рівнини і Крим частини