Читати книгу - "Обережно, тригери"

як там звали тих дітей, всміхалися і реготали, махаючи руками так, неначе намагалися дістати місяць прямо з неба й прикласти до своїх малих облич.

— А потім, коли місяць прибував, з’являлись пари. Приходили молоді пари, які крутили романи, та літні пари, яким було затишно разом — ті, чиї романи вже давно забуті, — він важко сперся на палицю. — Ні, не забуті, — сказав він. — Таке не забуваєш. Воно живе десь усередині. Навіть як мозок забув, то мають пам’ятати зуби. Чи пальці.

— Вони приносили ліхтарики?

— В якусь ніч приносили, в якусь — ні. Найбільше тут любили безхмарні місячні ночі, коли можна було легко пройтися лабіринтом. І, варто сказати, рано чи пізно усі ним ходили. Що більше світив місяць — день за днем, ніч за ніччю, — то прекрасніший був світ.

Вони паркували свої автівки внизу, там де й ви, скраю біля будинків, а потім піднімалися на пагорб пішки. Пішки піднімалися усі, крім людей у інвалідних візках чи тих, кого несли батьки. Вже на вершині дехто з них спинявся і віддавався пестощам. Ці теж ходили лабіринтом. Там стояли лави, на яких можна було перепочити. Отож вони відпочивали і знову пестились. Вам може здатися, що цим займалася лиш молодь — та ні, і старші люди теж. Тіло до тіла. Іноді їх було чути, коли по той бік живоплоту лунали тваринні звуки. Це завжди означало, що краще збавити крок або ж, можливо, якийсь час прогулятися іншим витком шляху. Таке буває нечасто, та коли буває… Мені здається, що зараз я ціную це більше, ніж колись. Губи, які торкаються шкіри. Під місячним сяйвом.

— А скільки років місячний лабіринт проіснував, перш ніж його спалили? Він з’явився до чи після того, як тут звели будинок?

Мій провідник зневажливо пирхнув.

— Після, до… усі ці речі беруть початок у давнині. Люди говорять про лабіринт Мінотавра, але він і близько не схожий на цей. То були просто якісь тунелі, де блукав самотній, наляканий і голодний хлопчина з рогами на голові. Насправді, у нього не було бичачої голови. Вам про це відомо?

— Звідки ви знаєте?

— Зуби. Бики та корови — травоїдні тварини. Вони не їдять м’яса. А мінотавр їв.

— Я над цим не задумувався.

— Мало хто задумується.

Схил дедалі крутішав.

Я подумав: «Немає ніяких катів, давно немає». Та й я був не схожий на ката. Але мовив лише:

— Якої висоти були кущі, з яких складався лабіринт? То справді був живопліт?

— Справді. Вони були такої висоти, як потрібно.

— Я не знаю, як високо росте тут розмарин, — я справді не знав. Я був далеко від дому.

— У нас м’які зими. Тож розмарин росте пишно.

— Але чому люди вирішили спалити все дотла?

Він витримав паузу.

— Ви краще зрозумієте суть проблеми, коли ми доберемося до вершини пагорба.

— Якої проблеми?

— На вершині пагорба.

Схил ставав дедалі крутішим. Минулої зими я послизнувся і ушкодив ліве коліно, а тому більше не міг швидко бігати, і пагорби та сходи давалися мені вкрай важко. З кожним кроком у коліні боляче штрикало — так воно сердито нагадувало мені про своє існування.

Дізнавшись, що місцева чудасія, яку вони хотіли побачити, згоріла кілька років тому, багато людей просто повернулися б до машин та поїхали далі, кожен у своєму напрямку. Але мене так легко не зупиниш. Найкращими місцями для мене були мертві місця: зачинений парк розваг, до якого я потрапив, давши нічному сторожу на випивку; закинута конюшня, в якій, за словами фермера, минулого літа жило з півдюжини бігфутів.[18] Він казав, що вони вили вночі і що від них смерділо, але майже рік тому вони кудись поділись. У конюшні і справді залишився огидний тваринний сморід, але то могли бути койоти.

— Коли місяць убував, вони ходили лабіринтом, сповнені любові, — сказав мій провідник. — Коли ж він прибував, любов змінювала похіть. Чи варто мені пояснювати вам різницю? Між вівцями й козлами?[19]

— Не варто.

— Іноді приходили й хворі. Приходили травмовані та понівечені, і декого з них доводилося везти на візку або ж нести лабіринтом. Але навіть вони, а не люди, які їх несли або везли, обирали свій шлях самі. Ніхто не обирав за них.

Коли я був малим, люди називали їх каліками. Я радий, що їх більше так не називають. Приходили також безнадійно закохані. Самотні. Бували й божевільні — їх сюди приводили. Їм нічого було боятись перед Богом, тож і під місяцем їм було затишно.

Ми наближались до вершини пагорба. Сутеніло. Небо тепер набуло кольору вина, а хмари на заході підсвічували останні промені сонця, яке з нашого боку вже давно зникло за горизонтом.

— Побачиш, як ми піднімемось. Вершина пагорба зовсім пласка.

Я хотів якось підтримати розмову, тож сказав:

— Там, звідки я родом, п’ятсот років тому місцевий лорд відвідав короля. Король розхвалював свій величезний стіл, свої свічки, свою чудову розписану стелю, але щоразу, як лорду щось показували, він лише мовив: «У мене є щось краще, більше й красивіше». Король хотів спіймати лорда на брехні, тому сказав, що наступного місяця приїде почастуватись за столом, що більший і кращий, ніж у нього, осяяним свічками в канделябрах, що більші й кращі, ніж у нього, під розписом на стелі, що більший і красивіший, ніж у нього.

Мій провідник сказав:

— І він розстелив скатертину на рівній вершині пагорба, а свічки тримали двадцять відважних вояків, і обідали вони під зірками самого Всевишнього? У нас теж розказують таку історію.

— Саме так, — зізнався я з легким роздратуванням, що мою розповідь урвали. — І король визнав, що лорд каже правду.

— Хіба його потім не закатували у в’язниці? — запитав мій провідник. — Це те, що сталося в історії, яку розказують в наших краях. Кажуть, він навіть не скуштував десерт після кордон-блю, який нашвидкуруч приготував його шеф-кухар. Його знайшли наступного дня — руки були відрізані, вирваний язик акуратно вкладений до нагрудної кишені, а у лобі зяяла дірка від кулі, якою його прикінчили.

— Тут? У будинку позаду?

— Боже милостивий, ні. Вони покинули його у власному клубі. Там, у місті.

Мене здивувало, як швидко промайнули сутінки. На заході ще бринів відблиск, та решту неба вже огорнула ніч, сливово-пурпурова й величава.

— Дні перед місячною повнею в лабіринті, — заговорив він, — були відведені для немічних і знедолених. У моєї сестри була жіноча хвороба. Лікарі сказали, що вона помре, якщо не вишкребти все те,