Читати книгу - "Шістка воронів"

157
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 121
Перейти на сторінку:
в груди.

Ґілз самовдоволено посміхнувся:

— Каз Бреккер, видатний майстер втеч. Цікаво, як ти звиватимешся, щоб виборсатися із цього становища?

— Тим самим шляхом, що й потрапив сюди. — Каз не зважав на пістолет, зосередивши увагу на кремезному чоловікові, що лежав на землі. — Знаєш, у чому твоя проблема, Болліґере? — Він тицьнув ціпком у живіт Великого Бола. — Це не риторичне запитання. Відповідай: знаєш, у чому твоя найбільша проблема?

— Ні, — проскавчав Болліґер.

— Спробуй угадати, — прошипів Каз.

Великий Бол не відповів, лише з тремтінням видихнув повітря.

— Гаразд, я скажу тобі. Ти ледачий. Я знаю це. Усі це знають. Тож я запитав себе, чому мій найледачіший викидайло двічі на тиждень прокидається вдосвіта, щоб пройти дві зайві милі й поснідати в «Сіллаз Фрай». Тим паче, що яєчня смачніша в «Коуперомі». Великий Бол став ранньою пташкою, а Чорні Вістря почали стягати сили до П’ятої гавані, а потім перехопили найбільший наш вантаж юрди. Не важко було скласти два і два. — Він зітхнув і подивився на Ґілза. — Так буває, коли дурні починають будувати визначні плани, ja?

— Зараз це вже не відіграє великої ролі, чи не так? — відказав Ґілз. — Я стрілятиму з близької відстані, а такі постріли найжахливіші. Може, твої охоронці вб’ють мене чи моїх хлопців, але тобі не уникнути цієї кулі.

Каз зробив крок до дула й притиснувся до нього грудьми.

— Аж ніяк, Ґілзе.

— Думаєш, я не зроблю цього?

— Ох, я думаю, ти зробиш це радо, і пісня лунатиме у твоєму чорному серці. Але ні, не зробиш. Не сьогодні.

Ґілзові пальці смикнулися на гачку.

— Казе, — втрутився Джаспер, — ці твої «стріляй у мене» починають мене непокоїти.

Цього разу Оумен не зробив йому зауваження. Один із них уже лежав на землі. На нейтральній території сталося насилля — закон було порушено. У повітрі висів різкий сморід пороху, а разом із ним і неозвучене запитання, наче сам Жнець зачекався на відповідь, скільки крові проллється сьогодні.

Десь далеко завила сирена.

— Бурстрат, дев’ятнадцять, — підсумував Каз.

Ґілз, що до цієї миті тупцяв на місці, зараз застиг.

— Адреса твоєї дівчини, Ґілзе, правда ж?

Той ковтнув.

— Немає жодної дівчини.

— Та ні, є, ще й яка, — наспівував Каз, — гарненька. Ну, достатньо гарненька для такого пройдисвіта, як ти. Здається милою. Ти кохаєш її? — Навіть із даху Інеж бачила, як на восковому обличчі Ґілза з’явився піт. — Звісно ж, кохаєш. Жодна красуня не подивилася б навіть у бік такого мерзотника з Бочки, як ти, але вона інакша. Їй здається, що ти чарівний. Якщо тебе цікавить моя думка, це перший дзвіночок. Вона, мабуть, божевільна. Але любов — така дивна штука. Їй подобається класти свою милу голівку тобі на плече? Слухати твої побрехеньки про те, як минув день?

Ґілз подивився на Каза, наче бачив його вперше. Хлопчина, з яким він вів перемови, був зухвалим, безрозсудним, дещо потішним, але в жодному разі не небезпечним. А зараз тут стояв монстр — безстрашний і з мертвим поглядом. Каз Бреккер зник, а на його місці з’явився Нечисторукий, щоб перевірити грубо виконану роботу.

— Вона мешкає в будинку дев’ятнадцять на Бурстрат, — вів далі замогильним голосом Каз. — На третьому поверсі, на вікнах ростуть герані. Біля дверей просто зараз чатують двоє Покидьків, і якщо я не вийду звідси живим і з відчуттям, що справедливість узяла гору, вони підпалять перший поверх і дах. Будинок займеться за кілька секунд, і нещасна Еліс застрягне в пастці між двома вогнями. Її світле волосся запалає першим. Як ґнотик у свічці.

— Блефуєш, — прошепотів Ґілз, але пістолет у його руці затремтів.

Каз підвів руку й глибоко вдихнув.

— Занадто пізно. Ти чув сирену. Відчуваєш, як пахне вітер із Гавані — морем і сіллю, а може, трохи димом, як тобі здається? — У його голосі чулося задоволення.

«Заради всіх святих, Казе, — подумала дівчина. — Що ти вже накоїв?»

Ґілзів палець знову смикнувся на гачку, Інеж завмерла.

— Я знаю, Ґілзе, знаю, — співчутливо мовив Каз. — Скільки планів, схем і хабарів коту під хвіст. Ось про що ти думаєш зараз. Як сумно буде йти додому, розмірковуючи про те, що ти втратив. Як розлютиться твій хазяїн, коли ти прийдеш до нього з порожніми руками, та ще й утративши те, що мав. Як приємно було б випустити кулю мені в серце. Ти можеш зробити це. Тисни на гачок. Ми всі можемо полягти сьогодні. Вони віднесуть наші тіла до Баржі Женця й спалять — ми зникнемо, як усі жебраки. Або ти можеш забути про свій гонор, повернутися на Бурстрат, покласти голову своїй дівчині на коліна й заснути, рівно дихаючи; може, навіть побачити сни про помсту. Обирати тобі, Ґілзе, чи підемо ми сьогодні додому.

Ґілз намагався перехопити Казів погляд, але те, що він побачив у хлопцевих очах, змусило його плечі похилитися. Інеж зі здивуванням відчула раптове співчуття. Він ішов сюди, сповнений хоробрості та бравади, він — той, що вижив, чемпіон Бочки, а піде звідси черговою жертвою Каза Бреккера.

— Ти ще отримаєш своє одного дня, Бреккере.

— Отримаю, — погодився Каз. — Якщо на світі існує справедливість. Але всі ми знаємо, яка низька ймовірність цього.

Ґілз опустив руку, і пістоль безвільно повиснув уздовж ноги.

Каз зробив крок назад і потер сорочку в тому місці, де до неї торкалося дуло.

— Іди та скажи своєму генералові, щоб забрав Чорні Вістря з П’ятої гавані й що ми чекаємо на відшкодування за вантаж юрди, котрий загубили, плюс п’ять відсотків за зброю на нейтральній території та п’ять відсотків за те, що ви така феєрична купка придурків.

Казів ціпок описав у повітрі несподівано різку дугу. Ґілз скрикнув, коли його зап’ястя вибухнуло болем. Пістолет упав на бруківку.

— Я ж здався! — закричав чоловік, притискаючи до грудей руку. — Я ж здався!

— Ще раз наставиш на мене зброю — я зламаю тобі обидва зап’ястя. Доведеться наймати когось, щоб допомагав тобі подзюрити. — Вершечком ціпка Каз підняв криси свого капелюха. — Чи, може, ти попросиш любу Еліс зробити це для тебе?

Хлопець нахилився до Болліґера. Велетень продовжував скиглити.

— Поглянь на мене, Болліґере. Припустімо, ти не стечеш кров’ю сьогодні, тоді маєш час до світанку, щоб зникнути з Кеттердама. Якщо я почую, що ти тиняєшся десь у межах міста, невдовзі тебе знайдуть засоленим у діжці в «Сіллаз Фрай». — Хлопець перевів погляд на Ґілза. — Якщо ти допоможеш Болліґерові чи я виявлю, що він знову знюхався з Чорними Вістрями, не сподівайся, що я не прийду по тебе.

— Прошу, Казе, — простогнав

1 ... 8 9 10 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шістка воронів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шістка воронів"