Читати книгу - "Зоряні королі"

Ґордон. — Зовсім інша людина!

І це була правда, яку знав тільки він один!

Свято тривало. Строкатість, блиск і гул голосів.

Саква, випита Ґордоном, забрала останні залишки його тривоги. Він, здається, мріяв про пригоди? Він отримав те, що й не снилося нікому у його часі. І навіть якщо на нього чекає смерть, хіба він не залишиться у виграші? Хіба не варто ризикнути життям, щоб сидіти тут, у Зоряній Залі Троона, разом з владиками великих космічних королівств, поруч із зоряною принцесою?

Красивий, червонолиций молодий чоловік Сат ІІІамар, що сидів біля Корбуло, правитель союзного королівства Полярної, як пізніше дізнався Ґордон, зі стуком поставив свій кубок на стіл.

— Нехай вони нападуть! Чим швидше тим краще! — вигукнув він, — Настав час провчити цього Шорр Кана! Адмірал глузливо подивився на нього.

— Настав час, ваша високість. А скільки бойових кораблів дасть Полярна нашому флоту?

— Боюся, всього кілька сотень, — розгубився Сат Шамар. — Але зате відмінної якості!

Цю розмову, очевидно, почув і Арн Аббас зі свого троноподібного крісла.

— Люди Полярної доведуть свою відданість Імперії. Це безсумнівно, — прогримів він. — І Фомальгаут, і Лебідь, і Ліра, та інші наші союзники.

— Якщо не підведуть барони Геркулеса, — підхопив Сат Шамар, — нам нічого боятися Хмари!

Ґордон побачив, що погляди присутніх звернулися на двох чоловіків, які сиділи за дальнім кінцем столу. Старий з холодними очима і високий атлет років тридцяти. На їх плащах виблискували емблеми Скупчення Геркулеса.

— Конфедерація баронів вірна своїм зобов’язанням, — сухо відповів старий. — Але з даного питання ніякі формальні зобов’язання нами не приймалися.

Масивне обличчя Арн Аббаса потемніло від невдоволення, проте Орт Бодмер, верховний радник, звертаючись до старого барона, сказав примирливо:

— Всі тут поважають горду незалежність великих баронів, Зу Різаль. Але ми переконані, що ви ніколи не підете на угоду зі злобним тираном.

Трохи згодом Арн Аббас встав з-за столу. Юрби гостей почали розтікатися з Зоряної Зали. Придворні розступалися перед Ґордоном і Ліанною. Дівчина всім посміхалася, з багатьма розмовляла, вона відмінно володіла собою. Ґордон лише недбало кивав у відповідь на привітання. Можливі помилки його не бентежили, він відчував досконалу безпечність та незвичну теплоту всередині.

Ця саква виявилася воістину чарівним напоєм! Шкода, що не можна взяти хоча б трохи її з собою, до свого часу…

Він зрозумів раптом, що з Ліанною вони стоять на порозі величезної зали. Чаклунське зелене світло випромінювали палаючі комети, що повільно повзли штучним небосхилом. Тут кружляли у танці сотні пар під чарівну музику невидимого оркестру.

Ґордона вразили неправдоподібно плавні рухи танцюючих. Вони немов парили у повітрі. Потім він здогадався, що зала обладнана антигравітаторами, які зменшували вагу. І було зрозуміло, що він не зможе повторити жодного па цього повітряного танцю.

— Наскільки я пам’ятаю, ви кепський танцюрист, — сказала Ліанна, — краще ходімо до саду.

Звісно, справжній Зарт Арн, вчений-самітник, і повинен бути таким! Що ж, тим краще.

— Ходімо, — засміявся Ґордон. — Повірте — я танцюю ще гірше, ніж ви думаєте! Ліанна заклопотано глянула на нього.

— Ви дуже багато пили на святі. Я раніше не бачила, щоб ви пили сакву. Ґордон знизав плечима.

— Я спробував її вперше. Вони вийшли до саду, і він не втримався від захопленого вигуку. Кущі і дерева були усіяні безліччю сяючих квітів — рубіново-червоних, смарагдово-зелених, бірюзово-блакитних. Легкий вітерець був насичений їх п’янким ароматом. Пізніше Ґордон дізнався, що батьківщина цих квітів — радіоактивні планети далекої зірки Ахернар.

Позаду нього здіймалися до зір тераси гігантського палацу. Навколо ритмічно коливалися сяючі квіти. І три місяці сяяли у зеніті, додаючи останній штрих до чарівної картини.

— Яка краса! — зачаровано прошепотів Ґордон.

— Я дуже люблю цей сад, — кивнула Ліанна. — Але у нас, в королівстві Фомальгаут, є безлюдні планети, які ще прекрасніше!

Очі її замерехтіли, і він вперше побачив, як хвилювання перемогло безпристрасність на її чарівному обличчі.

— Занедбані чудові світи, немов створені з живого світла! Ви їх скоро побачите…

Вона дивилася на нього знизу вгору, і її золотисте волосся, ніби корона, сяяло у м’якому світлі.

Ґордон нахилився до її уст. Тонкий стан Ліанни був гнучким і теплим, губи — запаморочливо солодкими. «Проклятий обманщик! — подумав Ґордон. — Я цілую її зовсім не тому, що граю роль принца, а тому, що мені цього хочеться!»

Ліанна відсторонилася. Очі її були сповнені подиву.

— Навіщо ви зробили це, Зарт?

— А що тут дивного? — заперечив Ґордон, все ще відчуваючи чудовий смак її губ.

— Але раніше ви так не робили! — вигукнула Ліанна. — Ми обидва чудово знаємо, що наш шлюб чисто політична акція.

Ці слова обрушилися на Ґордона, як крижаний душ, змиваючи останні пари сакви з його мозку. Він припустився жахливої помилки! Невже не можна було здогадатися, що ні Зарт, ні Ліанна не хочуть цього шлюбу? Обидва вони лише пішаки у великій грі галактичної дипломатії. Тепер треба виправляти помилку, і якомога швидше.

Дівчина все ще з подивом дивилася на нього.

— Я не розумію, навіщо було робити це. Ми ж домовилися бути лише друзями.

Ґордон, абсолютно розгубившись, зміг придумати єдине пояснення, втім, не настільки вже й далеке від істини.

— Ви так прекрасні, Ліанно. Я нічого не можу з собою вдіяти. Здається, я у вас закохуюся…

Обличчя Ліанни стало жорстким, у голосі почувся стриманий гнів.

— А як же Мери?

Мери? Ґордон вже чув це ім’я, його згадував Джал Арн. Однак воно нічого йому не говорило. Йому гостро не вистачало знання найелементарніших фактів.

— Здається, я випив забагато сакви, — пробурмотів він розгублено. І відчув полегшення, побачивши веселу юрбу, яка направлялася до саду. Вторгнення сторонніх, як виявилося, іноді допомагає. Але ще не раз цього вечора він ловив на собі дивно-уважний погляд сірих очей Ліанни.

Коли гості розійшлися і вони нарешті розлучилися, Ґордон, повертаючись до своїх кімнат, витер собі лоба. Який день! Він випробував майже все, що може випасти на долю смертного.

Зоряна принцеса

Вдруге за вечір Джон Ґордон обіймав дівчину, яка вважала його справжнім Зарт Арном. Але темноволоса юна красуня разюче відрізнялася від гордої принцеси Ліанни.

До його губ припали палкі губи. Обличчя торкалося м’яке пухнасте волосся. Миттєвий імпульс змусив Ґордона міцніше стиснути гнучку фігурку.

Потім він злегка відсторонив її. На нього дивилося чарівне личко, ніжне і миле.

— Ти не сказав, що повернувся у Троон, — дорікнула вона. — Я побачила тебе тільки на Святі.

— Мені було ніколи, — невпевнено сказав Ґордон. — Я…

Вона ласкаво посміхалася йому, не знімаючи рук з його плечей.

— Все добре, Зарт. Я прийшла сюди з бенкету і чекала на