Читати книгу - "Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»"

«Божий погляд і на горобців, тож я знаю — бачить Він мене».[6]

«Вімз віклі»

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

1 грудня 1931 р.

Радіозірка з Вісл-Стоп

Голлівуд для нас ніщо! Тепер на радіо АМ-1070 можна почути нашу рідну Ессі Рю Лаймвей, органістку баптистської церкви та акомпаніатора квартету жіночої перукарні «Веселі кралечки». Щоранку о 6:30 цього місяця в програмі «Час королівського печива» вона гратиме на фортепіано в рекламі компанії «Органи та роялі Стенлі Чарльза». Коли містер Чарльз каже: «Пам’ятайте, друзі, я збережу ваш орган або рояль до Різдва» — це Ессі Рю грає фонову тему «Джингл Беллз». Тож не пропустіть і слухайте.

Ессі розповіла мені, що цього року Стенлі Чарльз має на складах повно органів і роялів, які треба швиденько розпродати, і якщо ви прийдете й назвете її ім’я, отримаєте знижку. Магазин розташований у самому центрі Бірмінгема, просто перед трамвайною зупинкою, поряд із «Хот-догами Ґаса».

До речі, з вивіски «Салону краси Опал» відпала літера «О» і ледве не влучила в голову Бідді Луїз Отис. Опал радіє, що клієнтка не постраждала, та хіба не дивний збіг, що прізвище місіс Отис теж починається на «О»? Джуліан обіцяв на цьому тижні приставити літеру на місце, але Бідді заявила, що відтепер ходитиме лише через чорний хід.

Дот Вімз

P. S. Опал каже, що отримала партію накладних буклів… Тож якщо вам у котромусь місці потрібне додаткове волосся… Вона вас запрошує.

Вулиця Роудс-Сьоркл, 212

Бірмінгем, Алабама

5 січня 1986 р.

Евелін Кауч сиділа, замкнувшись, у своїй кімнаті для шиття і доїдала другу порцію морозива з шоколадною стружкою з «Баскін-Роббінс». Застиглим поглядом вона дивилась на стіл, завалений горою викройок для шиття з журналу «Баттерік»[7] — колись у пориві добрих намірів вона придбала все це і з того дня не торкалася. Ед був у своєму лігві, зайнятий переглядом футбольної гри, і це було їй на руку. Останнім часом, щоразу, як вона їла щось жирне, він дивився і з насмішкою питав: «Це теж входить до твоєї дієти?»

Вона збрехала продавцеві в «Баскін-Роббінс», сказавши, що морозиво — на свято її онукам. Вона навіть не мала онуків.

Евелін було сорок вісім років, і вона загубилася десь по дорозі.

Усе у світі змінювалося так швидко. Поки вона, як заведено, виховувала двох дітей — «хлопчика для нього й дівчинку для неї» — світ, у якому вона жила, перетворився на місце, якого вона зовсім не знала.

Вона розучилася сприймати жарти. Усі вони тепер здавалися такими ницими, а мова просто шокувала її. Вона в її віці ніколи в житті не промовила слова на букву «б». По телевізору Евелін переважно дивилася старі фільми й повтори «Шоу Люсі». Під час війни у В’єтнамі вона вірила тому, що казав їй Ед: що це правильна й необхідна війна, а всі, хто проти, — комуністи. Коли згодом, набагато пізніше, вона дійшла переконання, що війна не могла бути такою вже правильною та необхідною, було пізно — по телебаченню вже йшла Джейн Фонда зі своїми вправами, і нікого, зрештою, не цікавило, що думає Евелін. Вона досі сердилась на Джейн Фонду та мріяла, щоб та зникла з телевізора й припинила вимахувати своїми худющими ногами.

Не можна сказати, що Евелін взагалі не докладала зусиль. Вона намагалася виховувати в сині чутливість, але Ед так налякав її, пригрозивши, що той виросте гомиком, що вона віддалилася і втратила порозуміння з сином. Навіть тепер він здавався їй чужою людиною.

Діти в усьому обігнали її. Донька Дженіс у п’ятнадцять років знала про секс більше, ніж у той самий час знала Евелін. Щось пішло не так.

Коли вона навчалася в середній школі, усе було так просто. Існували гарні дівчата й погані дівчата, і кожен знав, хто є хто. Ти або належиш до тієї чи іншої компанії, або ні. Евелін належала до обраних, «вищого суспільства». Вона не знала жодного імені осіб, які входили до шкільної банди, жодного з хлопців у завужених штанах та їхніх подружок у прозорих нейлонових блузах і з браслетами на ногах. У її колі заведені були армійська стрижка, застебнуті під шию смугасті бавовняні сорочки, відпрасована форма кольору хакі для хлопців і блузи-матроски з круглими значками для дівчат. На зустрічах їхнього клубу вони з подружками викурювали по одній цигарці «Кент», а на піжамних вечірках можна було випити пива. І все. Ніяких пестощів нижче шиї.

Пізніше вона почувалась дурепою, супроводжуючи доньку, коли тій підбирали протизаплідний ковпачок. Сама Евелін берегла себе до шлюбної ночі.

І це було потрясіння. Ніхто не попереджав її, що буде так боляче. Вона так і не навчилася насолоджуватися сексом. Щоразу, як вона намагалась розслабитись, у її голові виринав образ поганої дівчинки.

Вона ж була гарною дівчинкою, завжди поводилася як леді, ніколи не підвищувала тону, завжди всім поступалася, з усім рахувалася тощо. Вона передбачала, що десь за обрієм на неї чекає винагорода, такий собі приз. Та коли донька спитала її, чи вона коли-небудь кохалася з кимось, окрім чоловіка, і вона сказала: «Звісно ж, ні», — відповіддю доньки було: «О мамо, як це тупо. Ти навіть не знаєш, чи він гарний коханець, чи ні. Який жах!»

Це була правда. Вона не знала.

Тож у кінцевому підсумку взагалі не важило, була ти гарною чи ні. Дівчата з середньої школи, які «пустилися берега», не опинилися на задвірках життя в соромі й ганьбі, як заведено було вважати. Вони були так само щасливі — або нещасливі — у шлюбі, як і решта жінок. Тож уся ця боротьба за власну чистоту, страх, що тебе торкнуться, страх одним недбалим жестом збудити в комусь шалену пристрасть і найбільший страх — завагітніти — усі ці страхи виявились марнування сил. Зараз кінозірки масово народжують позашлюбних дітей і дають їм імена на кшталт «Місячний Промінь» і «Сонячна Пір’їнка».

А якою була винагорода за її тверезість? Все життя вона тільки й чула: «Нема нічого гіршого за п’яну жінку», — і ніколи не дозволяла собі більш як один келих розбавленого віскі. А тепер увесь бомонд лікується від залежностей в Центрі Бетті Форд, фотографується там, а потім розважається на нескінченних вечірках, влаштованих з нагоди їхньої появи на публіці. Евелін часто гадала, чи в Бетті приймають людей, яким слід лікуватися від надмірної ваги.

Її донька якось дала їй затягнутися цигаркою з марихуаною. Та коли підставки під гаряче зрушили зі своїх місць на столі й поповзли до неї, вона злякалась і більше ніколи не пробувала. Тож наркотики відпали.

Евелін питала себе, де ж тепер її «клуб», де те місце, до якого вона прийшлася б…

Років із