Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий"

слова пролунав глузливий регіт. — Але я не загапятимусь дуже, підведу риску й під мільйоном. Зате ж ані на унцію не менше! Тільки тоді піду з цього краю.

Його слова знову зустрінуто вибухом глуму. Досі що нікому не траплялось не те що мільйона — сотні тисяч заробити. Увесь видобуток золота на Юконі не сягав п'яти мільйонів.

— Слухайте, — крикнув Буйний День, — ви бачили, яку купу золота загарбав сьогодні Кернс? До прикупу він був нам не страшний. Його три королі мало чого були варті. Але його серце чуло, що йде четвертий, і він узяв його. Отак і моє серце щось чує. На Юкон іде велике золото. Воно вже ось-ось! Це я не про Лосячий кажу, ані про Березовий ручай. Про них і говорити не варт. Я кажу про справжнє золото, що від нього вам волосся дубом стане. Воно вже лізе з землі, і ніщо його не спинить. Воно вилізе там, вище по Юкону. Як вам треба буде знайти мене, то мої сліди приведуть вас кудись до Стюарту, Індіяни чи Клондайку: тільки привезу пошту й зараз лечу на ті річки, аж закурить за мною. Воно йде, хлопці, багате золото під самим дерном, по сто доларів на миску, і п'ятдесятитисячний табун рине сюди на пашу. Як золото прийде, тут чисте пекло закипить!

Він підніс до рота чарку віскі.

— За те, щоб усі ви взяли свою пайку з нього!

Він випив віскі, зліз зі стільця й знову потрапив у Бетлсові ведмежі обійми.

— Слухай, Буйний Дню, я б, тобою бувши, сьогодні не поїхав, — сказав, підійшовши, Джо Гайнс. — Я допіру дивився на градусника надворі. Мороз кусається: шістдесят два під нулем, і до того йдеться, що спуститься ще. Ліпше перечекати.

Буйний День осміхнувся, й старожитці довкола зареготали.

— Отакі ви, безрогі! — гукнув Бетлс. — Боїтеся маленького морозцю! Погано ж ви знаєте Буйного Дня, коли думаєте, що мороз його спинить.

— Приморозить собі легені, та й годі, — відмовив Гайне.

— Авжеж, приморозить собі смочка в роті. Ти, Гайнсе, в цій стороні щойно третій рік, ще не призвичаївся, а я сам свідок, як Буйний День пройшов по Койокуку п'ятдесят миль за день, коли градусник показував сімдесят два градуси.

Гайне насуплено похитав головою.

— Отак же й приморожують легені, — жалісним голосом промовив він. — Як Буйний День виїде перше, ніж пересядеться мороз, то нізащо не витримає! Адже ж він їде без намета й без опони.

— До Даї добра тисяча миль, — сказав Бетлс, вилізши на стілець і обхопивши Буйного Дня за шию, щоб не впасти. — Тисяча миль, я сказав. До того ж сама невтерта дорога, а проте я йду в заклад з першим-ліпшим чечаком на що завгодно, що Буйний День за тридцять днів буде там.

— Пересічно по тридцять три милі на день, — нагадав Док Вотсон. — Я знаю, що це таке, бо сам попоїздив. Як захопить його хуртовина на Чілкуті, то цілий тиждень може продержати.

— Тринди-ринди! — відрубав Бетлс. — І назад тисячу миль він так само проїде за тридцять днів! Ставлю п'ятсот доларів, і кат бери хуртовину!

Щоб підперти свої слова, він витяг торбинку з золотом, завбільшки з болонську ковбасу, і шпурнув її на стіл. Док Вотсон кинув і свою поряд.

— Згода! — гукнув Буйний День. — Бетлс правду каже. Я теж закладаюсь на п'ятсот доларів, що за шістдесят день, лічивши від сьогодні, я спинюся з дайською поштою перед дверима «Тіволі»!

Довкола недовірливо загомоніли. З десятеро чоловіка повитягали свої торбинки. Джек Кернс протиснувся крізь юрбу й став перед Гарнішем.

— Іду з тобою в заклад, Буйний Дню! Два проти одного! Ти не повернешся ані за сімдесят п'ять днів!

— Не треба мені твоєї ласки, Джеку! — відказав Гарніш. — Ставлю порівну, і за шістдесят днів.

— Сімдесят п'ять днів! Два проти одного, що не повернешся! — уперто правив своєї Кернс— П'ятдесята Миля вже звільниться з-під криги, і при березі лід підтане.

— Що ти в мене виграв, Джеку, те твоє, — не поступався Гарніш. — І в такий спосіб ти мені нічого не повернеш. Я з тобою не закладаюся. Ти просто хочеш дати мені грошей, але я тобі ось що скажу, Джеку: моє серце теж чує, що я своє надолужу! Незабаром я все відіграю. Пожди тільки, поїш знайдуть велике золото вище по Юкону. Тоді ми з тобою сядемо «без стелі» й так заграємо, що аж дим піде! Згода?

Вони стисли один одному руки.

— Звісно, він повернеться, — прошепотів Кернс до Бетлса. — Ставлю п'ятсот, що Буйний День повернеться за шістдесят днів! — додав він уголос.

Біллі Ролінз забився з ним, а Бетлс стиснув Кернса в обіймах.

— Їй-богу, і я хочу забитися! — сказав Олаф Гендерсон, відводячи Гарніша вбік від Бетлса й Кернса.

— Хто виграв — ставить могорич! — закричав Буйний День, заклавшися з ним. — А я певен, що виграю! Тільки шістдесят днів довго чекати, кажіть, хто що питиме, запиваки! Хто що питиме?

Бетлс із чаркою віскі в руці виліз на стілець і, похитуючись, завів пісню, єдину, яку знав:

Се Генрі Ворд Бічер, здається мені,

І школи недільної учителі

П'ють сік сасафрас, мов воду.

Та свій я заставляю вік:

Якщо вони п'ють сік,

То сік із забороненого плоду.

Юрба підхопила хором:

Та свій я заставляю вік:

Якщо вони п'ють сік,

То сік із забороненого плоду.

Хтось відчинив надвірні двері, і кволе сіре світло зазирнуло до шинку.

— Буйний день! Буйний день уже! — гукнув хтось.

Гарніш одразу рушив до дверей, відгортаючи вниз навушники своєї хутряної шапки. Кама стояв надворі біля санок, довгих і вузьких, сім з половиною футів завдовжки й шістнадцять дюймів завширшки. Їхнє дно, зашите дощечками впоперек, підносилось на шість дюймів над полозками на підрізах. На них, поперев'язувані міцним ремінням з лосячої шкіри, лежали брезентові мішки з поштою, одежа та харчі на людей і собак. Перед санками, позгортавшися калачиком, в один ряд лежало п'ятеро собак, укритих інеєм. То були ескімоські пси, дібрані зростом і мастю, всі надзвичайно великі й сірі. Від своїх хижих іклів аж до кудлатих хвостів усі вони як один достоту нагадували вовків. Та вони, власне, й були вовки, — приручені, звісно, а все ж вовки і з вигляду, і натурою. Зверху, застромлені під реміння, лежали напоготові дві пари широких плетених лижв.

Бетлс показав на позшивані в укривало шкурки полярних зайців, що виглядали з одного мішка.

— Оце й уся його постіль! — сказав він. — Шість фунтів хутра.