Читати книгу - "Кров Амбера"

на навколишній крізь сірі сонцезахисні окуляри. Ми повільно дійшли до рогу і звернули праворуч.

— А важко навчитися цьому заклинанню? — Запитала вона. — Знати його, напевно, дуже зручно.

— На нещастя, так, — відповів я. — Найбільший його недолік в тому, що його не можна просто виконати в будь-яку мить, якщо заздалегідь не підготуватися. Тому, якщо починати з нуля, то для створення його потрібно близько двадцяти хвилин.

Ми звернули на доріжку до великого старого будинку.

— Який поверх? — Запитала вона.

— Останній.

Ми піднялися і опинилися перед вхідними дверима. Вони були замкнені. Безсумнівно, мешканці тепер стали акуратнішими в цих справах.

— Зламати? — Прошепотіла Флора.

— Занадто шумно, — відповів я.

Я поклав праву долоню на ручку дверей і віддав безмовний наказ Фракіру. Той відмотав дві петлі з мого зап'ястя і зробився видимим, рушивши по замку і вповзаючи в замкову щілину. Послідувало стискання, напруга і кілька жорстких рухів.

Тихе клацання дало знати, що засув відсунутий, і я повернув ручку і обережно потягнув на себе. Двері відчинилися. Фракір знову став браслетом і перейшов у невидимість.

Ми увійшли і тихо прикрили за собою двері. У кривому дзеркалі нас не було видно. Я повів Флору вгору по сходах.

З боку однієї з квартир на другому поверсі доносилися тихі голоси. І все. Ніякого вітру. Ніяких собак, здатних нас унюхати… І голоси стихли перш, ніж ми дісталися до третього поверху.

Я побачив. що двері в квартиру Джулії замінені. Вони були трохи темнішими і відрізнялася блискучим новим замком. Я обережно постукав у них, і ми почекали. Жодної відповіді не послідувало, але приблизно через пів-хвилини я постукав ще раз, і ми знову почекали.

Ніхто не підійшов, тому я спробував двері. Вони були замкнені, але Фракір повторив свій фокус, і я опинився на порозі. Рука моя тремтіла, так як згадався мій минулий візит. Зараз я знав, що понівечений труп там більше не лежить. Знав, що мене не чекає в засідці ніякий інший звір-убивця. І все ж спогад змусив мене затриматися на кілька зайвих секунд.

— Що трапилося? — Прошепотіла Флора.

— Нічого, — відповів я і поштовхом відчинив двері.

Квартира, наскільки я зрозумів, була частково мебльована. Меблі, які переходили разом з квартирою від власника до власника, залишилися колишніми — диван і приставні столики, кілька стільців, великий стіл; але все, що належало особисто Джулії, зникло. На підлозі лежав новий килим, а саму підлогу недавно відполірували. Несхоже було, щоб квартиру знову здали, так як не було ніякого особистого майна.

Ми увійшли, і я прикрив двері, скинув огортаюче нас заклинання і став обходити кімнати. Коли наші магічні вуалі зникли, в квартирі стало помітно світліше.

— По-моєму, ти тут нічого не знайдеш, — висловила свою думку Флора. Я відчуваю запах воску, дезинфекції та фарби…

Я кивнув.

— Тут марно шукати просто так, — погодився я. — Але я хочу спробувати один метод.

Я заспокоїв розум і закликав логрусовий зір. Якщо тут були пророблені магічні дії, то залишилися їхні сліди, які можна виявити таким способом. Потім я повільно пройшовся по квартирі, через вітальню, розглядаючи через Логрус всі предмети. Флора оглядала все самостійно, і обстеження її полягало в заглядання під всілякі предмети. Кімната злегка заколихалася, коли я просканував її на тих довжинах хвиль, де існувала найбільша вірогідність помітити шукані мною прояви — принаймні, це найкращий спосіб описати такий процес в цьому відображенні.

Від мого пильного погляду не вислизнуло нічого; ні велика, ні мале. Але ніщо і не відкрилося йому. Після довгих хвилин огляду я перебрався в спальню.

Флора, напевно, почула, як у мене перехопило подих, бо вона всього за кілька секунд опинилася в спальні поруч зі мною, розглядаючи комод, перед яким я стояв.

— У ньому щось є? — Запитала вона, простягаючи руку вперед, і відразу ж прибравши її.

— Ні. За ним, — пояснив я.

При прибиранні квартири комод пересунули. Раніше він займав місце на кілька футів правіше. І те, що я тепер побачив, знаходилося зліва від нього і над ним, решта від мого погляду приховував комод. Я вхопився за цей предмет обстановки і зрушив його вправо, на місце, яке він займав раніше.

— Все одно нічого не бачу, — сказала Флора.

Я взяв її за руку і простягнув силу Логруса так, щоб вона побачила те, що бачив я.

— Та-ак, — вона підняла руку і окреслила на стіні слабкий контур прямокутника. — Це виглядає немов… двері.

Я вивчив його — тьмяну лінію збляклого вогню. Двері були явно замуровані і перебували в такому стані чималий час. В остаточному підсумку лінія потьмяніє ще більше, а потім повністю зникне.

— Це ТІ двері, — відповів я.

Вона потягнула мене в іншу кімнату подивитися на протилежну стіну.

— Тут нічого немає, — зазначила вона. — Дорога не веде наскрізь.

— Ось тепер ти отримала підтвердження, — схвалив я. — Двері ведуть в якесь інше місце.

— Куди ж?

— Туди, де мешкають тварюки, одна з яких убила Джулію.

— Ти можеш відкрити їх?

— Я готовий провести перед нею стільки часу, скільки знадобиться, — запевнив я її, — і спробувати це зробити.

Я повернувся в спальню і знову вивчив двері.

— Мерлін, — запитала вона, коли я випустив її руку і підняв свою перед собою. — Хіба тобі не здається, що настав той момент, коли тобі слід звернутися до Ренді, розповісти йому про все, що сталося і, напевно, попросити Жерара постояти поруч з тобою, якщо тобі вдасться відкрити ці двері?

— Мабуть, слід було б, — погодився я. — Але я цього не зроблю.

— Чому?

— Тому що він може заборонити це.

Я опустив руки і обернувся до неї.

— Мушу визнати, що ти привела непоганий аргумент, — сказав я. — Ренді треба розповісти все, і я, ймовірно, і так занадто довго відкладав це. Тому я ось що хотів би від тебе: повернися до машини і чекай. Дай мені годину. Якщо я до того часу не вийду, зв'яжися з Рендомом, розкажи йому про все, що повідомив тобі я, і розкажи йому також про цідвері.

— Ну не знаю, — засумнівалася вона. — Якщо ти не з'явишся, Рендом буде розлютований, і мені не поздоровиться.

— А ти скажи йому, що я наполягав, і ти нічого не могла вдіяти. А, власне, якщо подумати, то так воно і є.

Вона стиснула губи.

— Мені твоя витівка не подобається, хоча залишитися я теж не прагну. Може, прихопиш з собою ручну гранату?

Вона підняла сумочку і почала швидко її відкривати.

— Ні. Спасибі. А навіщо ти взагалі тримаєш її при собі?

— Я завжди їх ношу з собою