Читати книгу - "Авіаційний гурток"

- Аероплан не аероплан, а планер, я гадаю, ви могли б тут збудувати,- промовив літун.

- Планер! Планер! - загули збори.- Щоб літати, як Яковчук!

- Стійте,- спинив усіх Матвій,- будувати, то будувати, але з чого ми будемо будувати? На які кошти?

Всі примовкли.

- Справді. Це питання цілком слушне, і його треба уважно обміркувати,- сказав товариш Микола.

Далі товариш Микола запропонував, щоб хто-небудь із членів гуртка списав усю роботу гуртка коло моделі, всі пригоди, які довелося пережити гурткові, й одіслав у редакцію авіаційного журналу «Повітряна флота», що видає його Центральне правління товариства авіації та повітроплавства у Харкові. Зрештою вийняв авіаційні значки і роздав членам гуртка. Дійшовши до маленької Марійки, він спинився здивований.

- Невже й ця дівчинка - член вашого гуртка?

- Аякже. Член, та ще й активний. Це наш бібліотекар!

Погладив по голові, дав і їй значок. Так і спалахнула вся з радощів, а очиці так і прикипіли до блискучого значка.

Коло дверей стояло душ і-з п’ять учнів, не беручи участі в зборах.

- Це теж із вашого гуртка?

- Ні, це прийшли записуватися у гурток.

- Ого, зразу п’ять душ!

- Е, це ще не всі...- Почали рахувати, хто ще казав, що хоче записатись у гурток.

- ...І Микита, і Петренко, і Кошіль, і Гончаренко, і Василь Підгірний, і Макар Підгірний...

- Дивіться, який урожай у вас сьогодні,- сміється літун. Тим часом Андрій щось гаряче почав шепотіти між товаришами, показував значок, махав руками, доводив щось, позираючи на Петра Михайловича.

- В чім річ? - помітивши це, спитав товариш Микола.

- Петро Михайлович теж член нашого гуртка.

- А, правда. Я й забув.- І товариш Микола, сміючись, подав значок і Петрові Михайловичу. Той теж засміявся, а потім поважно пришпилив значок до тужурки. Поруч Петра Михайловича стояв дід Назар; товариш Микола подивився на нього, подивився на учнів. Всі зрозуміли: «Дати й дідові?» - «Дайте! Дайте!» Дід почервонів, засоромивсь - тікати; придержали, до свити причепили.

Посипались оплески, вигуки, радісний сміх...

Товариш Микола сказав, що, на великий жаль, він мусить зараз одлітати, і став прощатись. Веселою гурмою висипали із школи, пішли до машини. Як одлітав аероплан, кричали:

- До побачення! До побачення!

XVI. В НЕВІДОМІ СВІТИ

Зайшла ніч, але село ще не спало. Чути було сміх, гомін, парубочі вигуки, десь у вербах дівочі співи. Зайва, не витрачена за день сила дзвеніла й гула, шумувала в селі, розгонила сон і тишу. А вгорі без ліку блискучі далекі світи зоріють. Все небо, здається, двигтить і тремтить такою незміримою силою енергії, такими могучими невідомими законами-таємницями, що з давніх-давен хвилюють людину, будять думку; зорі тягнуть до себе, надихають бажанням піднятись до них... На горі за селом росте над ровом стара груша, що її знають в селі і що на ній побували малими теж, мабуть, усі. Спереду темніє смуга: через поле стояв ліс. Над лісом жевріє Марс, як жарина. Під грушею чути тиху, спокійну розмову...

- А я читав, що один вчений подавав таку думку: зробити таку гармату, щоб стріляла на сотні верстов, і зробити велике ядро, в якому можна було сидіти людям.

- Зажди, а чим би вони дихали там?..

- А дихали б вони он як...

З біноклем у руках, з блискучими значками на грудях сиділи на рові Петро й Андрій. Дивились у бінокля на Марс, говорили про те, що, певне, живуть там якісь живі створіння, можливо, розумні, що колись людський розум дійде до того, що знайде спосіб, як завести зносини з цією планетою, що невпокійний людський дух, раз пробудившись, вже ніколи не перестане пориватися туди.

- Може, багато буде невдач, катастроф, жертв, але це не спинить уже людину! - казав Петро.

- А ні! - згодився Андрій.- Ти ж таки подумай побути там, де ще ніхто ніколи в світі не бував! Дізнатись про таке, про що, поки світ стояв, поки жили люди, ніхто не знав, не відав!..

- Подумаєш - аж мурашки полізуть... Здається, все б за це віддав, все покинув...

- Так... є за що хоч би і вмерти!..

Затихли, задумались.

- Я тепер розумію того Ікара, що не послухався батька і полетів до сонця...

- Якого Ікара?

- А ти хіба не читав? Це є така стародавня казка...

І Петро почав розповідати одну з відомих найкращих старогрецьких легенд про того відважного хлопця, що рискнув життям, щоб побачити сонце, полетів до нього і впав у море.

А Марс вибирався над лісом все вище й вище.

1

- Чемберлен Остін (1863 - 1937) - англійський політичний діяч. У 1927 р. був одним з ініціаторів розриву дипломатичних зв'язків з СРСР.

2

- Тропар - в православному богослужінні назва молитовного вірша для співу, що прославляє якесь свято або святого.

3

- початкові рядки з поеми В. Жуковського “Світлана”.