Читати книгу - "Приворотне зілля"

і, коли переконався, що потрібного враження досягнуто, повів далі:

- Темно було, тому він не бачив, хто це. Але, каже, відчуваю, що жінка. І давай вона на ньому стрибати. Ну він же особа духовна, пробував пручатися - а дзуськи, тримає його щось начебто й ніжно, але міцно. Отож раз вона на ньому відскакала, тоді трошки відпочила - і ще раз. А як на третій зазбиралась, то тут трохи попустила увагу, і у нашого батюшки права рука вивільнилася. Ну він, зрозуміло, обурений - чи бачено, щоб з духовною особою та таке виробляли? Тож намацує на шиї хрест, і хрестом її…

- По голові! - знову не втримався Микола Пилипович.

- Та ну! - Господар докірливо глянув на нього. - Чому по голові? Осеняє. Осеняє її хрестом. Хоча… - Він раптом зупинився. - Може, й по голові. Хто там знає. Ну вона, значить, злякалася, крикнула і теж заклякла. А сама на ньому сидить. І тут, каже батюшка, відчуваю я, що піднімається в мені великий гнів, і сам я не відаю, що роблю. Уявляєте? Так оце ж не відая, що робить, поклав він її на траву, і сам, значить, укатав три рази підряд, щоб знала, як над духовною особою знущатися.

Микола Пилипович закотив очі, щось у голові підсумовуючи і запитав:

- Це шо ж получається, п’ять раз?

- Що?

- Ну, удєлал її, п’ять раз підряд?

- Чому п’ять? - не зрозумів оповідач. - Три.

- Ну, два вона його, і три він її.

- Два та три… ну, значить, разом виходе п’ять.

- Брехня, - авторитетно заявив майор.

- Так вона ж відьма, - пояснив господар. - А відьми знають і не такі штуки. Крім того, він же в семінарії скілько років нічичирк.

- А їм хіба не можна?

- Тільки з дружиною, а він же неодружений був.

Микола Пилипович почухав потилицю. - Єслі так, тогда іще нічого, хоча скорєє всього брехня.

Петро переводив очі з одного співрозмовника на іншого, але рота поки що не відкривав.

- Ну, не знаю, - обурився парторг. - Я сам там не був, а за що купив, за те і продаю. Важливо, що він її угнобив так, що вона була вже ніяка. А ніч темна, тому він навіть не бачив, хто це. Помацав - молода наче, ну і все. Зібрав одяг та пішов. А на ранок люди кажуть - парторгова донька захворіла. Лежить не піднімається. Туди-сюди, лікарі нічого зробити не можуть. А дружина у парторга не зовсім була свідома, і вірила у всякі забобони, так от вона дочекалася, поки чоловік з хати, та й до попа - одчитай, каже, мою доньку, може, допоможе. Ночі діждалися. Щоб ніхто не бачив, що піп до парторгової хати ходе, бо самі розумієте, який це удар по ідеології. Ну, наш батюшка що - башлі в руки, будуть звуки, у цих служителів культа все просто. Збира свої ікони та до неї. Заходжу, каже, а вона лежить біла-біла. Він її за руку взяв і раптом відчуває - та сама рука. Тої самої, значить, що біля річки на нього напала. Це, значить, парторгова донька була відьмою.

Петро скептично скривив рота, він явно щось надумав, але поки що тільки уважно слухав господаря.

- Ну і сказала ця дівчина, що, значить, хоче, щоб батюшка її три ночі одчитував, тоді, значить, одужає. Каже, хай біля мого ліжка читає всю ніч, бо я так хочу. Ну а що таке хочу для парторгової доньки? Отож куди діватися батюшці - проти влади не попреш. А та, що була нареченою нашого семінариста, вона теж відьмувала, тут ви вгадали. І про цю історію, зрозуміло, довідалася, та й каже своєму жениху - це, каже, не просто так, бо та парторгова донька у нас на всю округу головна відьма. І якщо ти будеш біля її ліжка читати, тут тобі і гаплик, бо вона мстива страшно. Вони всім кодлом на тебе накинуться, тоді вже ані хрест не спасе, ані ікона. Але я тобі допоможу, навчу, як заховатися від неї. Каже, як підеш до неї одчитувати, то візьми з собою…

- Ну да, - втрутився раптом Петро, що до цього моменту не зронив жодного слова. - Це я вже десь чув. Парторгова донька літала навкруги нього на ліжку. А потім привели Вія, і він каже, підніміть мені цей…

Микола Пилипович раптом гучно заіржав.

Парторг образився:

- Що це ви вигадуєте справді! Нічого такого не було. Просто відьми хотіли його впіймати, а він врятувався і на цій своїй нареченій одружився. А нічого такого не було!

- Ну, не сваріться, не сваріться, - старший рангом взяв ситуацію під контроль. - Давайте краще іще по п’ятдесят.

Тепер він уже сам наповнив чарки, і суперечку втопили на саменькому їхньому дні.

Досвідчені фахівці у спілкуванні, наші колеги поступово перевели розмову на буденні теми - за землю, за політику і просто так. Господар нарешті сп’янів, а тому остаточно возлюбив київських науковців. Після другої сулії, коли молодший, а тому тверезіший Петро нагадав про необхідність повертатися додому, парторг уже як офіційна особа пообіцяв усіляке сприяння сучасній фольклористиці і, хоча й добряче похитуючись, особисто провів колег до дверей.

- Якщо там щось - завжди до мене звертайтеся.

Попрощавшись з гостинним хазяїном, фольклористи влаштували невеличку нараду тут-таки, біля хвіртки.

- Ну, про Вія ти йому класно засадив! - Микола Пилипович від задоволення покректував.

- А не буде всяке фуфло гнати! - Петро посерйознішав. - Ну, то що будемо робити, товариш майор?

- Поштарку цю нада спробувать. Як там її?

- Наталку.

- Угу.

- А що з дідом?

Обидва замислились, хоч після випитого це й було нелегко.

- Слухай, лейтенант, - старший групи, здається, і повинен був вирішувати у подібних випадках. - Нам яке заданіє дали? Ввійти в контакт, подго… - він замислився, -…тувать почву, связі.

Молодший уточнив:

- Спочатку знайти.

- Нехай. От і будемо іскать.

- А може, спробуєм-таки зі старим?

- Одна діскредітація получиться. Он же всьо бачить. Води в нього вже випросив?

Лейтенант почухав потилицю.

- Ну, хорошо… А завтра, мабуть, я спробую? Вона ж молода, мабуть, раз Наталка?

- Ага. А я сьогодні у хазяйки провірю, може, щось про неї знає.

- Цікаво, молоді відьми бувають? - запитав лейтенант.

Майор стенув плечима.

- Навєрно, - він глибоко зітхнув. - Чорт. Как іх взнавать хоть? Щоб одлічались чим-то, нє помніш?

Співрозмовник лише сумно похитав головою.

- Хотя б признак якой, а то - «взнавать по разговорах з