Читати книгу - "Митькозавр із Юрківки"

142
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 15
Перейти на сторінку:
Так от, значить, «у кінці силуру і на початку девону, десь із триста мільйонів років тому, на землі трапилась якась різка переміна. Саме тоді вперше з'явилися риби, близькі до відомих нам сучасних видів. У них були справжні кістяні щелепи, луска з налягаючих одна на одну пластин. Плавці мали своєрідний вигляд— нагадували маленькі весла з торочкою з м'яких променів. Ось чому цих риб назвали кистеперими.

Мало того, що вже тоді їм були властиві важливі риси, характерні і для сучасних риб, одна з груп кистеперих поклала початок формам, котрі освоїли суходіл і стали нашими прямими предками».

— Нашими предками? — скрикнув я. — Якісь риби!

— Авжеж, — спокійно відповів Митько. — Ось і малюнок є, — тицьнув він мені під ніс якусь поторочу.

— Ну й страховидло! Отже, ти хочеш переконати мене, що це твій прапрадідусь?

Митько закашлявсь і хотів був щось гостре відповісти, — я бачив це по ньому, — але свідомість того, що він зараз дивиться на мене з вершини надбаних знань, одтіснила самолюбство на другий план.

— Чому ж це тільки мій? І твій також.

— А може, в мене інші предки? — спитав я несміливо.

— Ніяких інших! Ти що, від своїх родичів відмовляєшся? Оце єдині предки для всіх! — вигукнув нетерпляче Митько. — Ти будеш слухати чи ні?

— Буду, буду, — мерщій згодивсь я і ще раз зиркнув на малюнок.

— «Слід зазначити, що до початку девонського періоду суходіл дуже відрізнявсь од того, який ми бачимо сьогодні. Саме у воді розвивалось багате тваринне й рослинне життя, а на суходолі, що являв собою переважно голий камінь, життя, очевидно, ще не з'являлось.

Життя кипіло в більшості водойм, однак хребетні, наприклад кистепері риби, очевидно, надавали перевагу прісноводним болотам», — мовив Митько із притиском.

— Ну то й що?

— Та не переривай, кажу. «У 1938 році біля берегів Південної Африки рибалки виловили велику, не бачену досі рибу з дуже міцною лускою і трьома парами м'ясистих кистеперих плавців. Довжина її була 150 сантиметрів, вага—57 кілограмів. Директор місцевого музею міс Латимер звернулась по консультацію до професора Сміта. Вчений класифікував рибу, як представника загону кистеперих».

— Ну то й що? — я ніяк не розумів, до чого він хилить.

— А те, що вони, вважалося, вимерли 50 мільйонів років тому. Кистеперих риб було багато на нашій планеті в ті часи, коли у воді плавали, уявляєш, іхтіозаври. Це теж давно вимерлі...

— Та знаю, знаю, — перепинив я.

— ...По суші никали бронтозаври, коли на землі з'явилися перші предки птахів—архіоптерикси. «На честь міс Латимер рибу назвали латимерією, — читав він далі. — У 1952 році в Мозамбікській протоці зловили ще одну латимерію, а до середини 1960 року ще шістнадцять». Це в наш час!

— Слухай далі, — Митько перегорнув сторінку. — «Багато віків серед жителів східної частини Індонезії ходили легенди про страшних, ненажерливих драконів. Казали, що з пащ їхніх вилітає вогонь, а здобич вони вбивають одним поглядом злих очей.

Голландські вчені, котрі записали ці розповіді, звісно, не повірили в їх правдивість. Однак ученим здалося, що опис жахливих драконів нагадує давно вимерлих хижаків — динозаврів.

У 1912 році ці розповіді потвердив один голландський льотчик. Він був першим європейцем, який на власні очі побачив драконів острова Ко-модо. Літак його здійснив вимушену посадку, і кілька місяців цей чоловік прожив буквально в оточенні гігантських химер. Однак його розповідям теж не повірили, бо льотчик повернувся звідти нібито із розладнанням нервової системи».

— Я думаю! — жахнувся я.

— «Після першої світової війни, — оком не зморгнув Митько, — вчені вирішили-таки до кінця розібратись у цій загадковій проблемі «динозаврів». І, нарешті, в двадцятих роках нашого століття на острові Комодо Зондського архіпелагу було спіймано цього дракона. Ним виявилась гігантська ящірка, або ж варан. Не злякатись чотириметрового гіганта важко. Колір шкіри буро-чорний. З грізної ікластої пащі безперестанку вилітає яскраво-оранжевий роздвоєний язик, люто дивляться блискучі чорні очі.

Варан ступає сильними лапами, тіло його піднято над землею, волочиться лише хвіст. Сила в цьому хвості страшна. Дослідники бачили, як одним ударом варан збиває кабана, валить з ніг оленя.

До речі, на початку 60-х років учені Індонезії запросили для великої експедиції на Комодо і чотирьох радянських спеціалістів».

— От би й собі там побувати, — в захваті мовив я.

— «Гігантський варан, — не звернув на мене ніякісінької уваги Митько, — був відомий ученим з палеонтологічних знахідок (палеонтологія — це наука, що вивчає викопні організми) е-е, знахідок в Австралії, в шарах мезозойської ери. Вважалося, що він повністю вимер теж більше ніж п'ятдесят мільйонів років тому».

Ти можеш заперечити, — вів далі Митько, — он де той Зондський архіпелаг і Мозамбікська протока. Мовляв, там є умови, щоб зберегтися кому завгодно. А між тим ось у басейнах рік Волги, Дону й Уралу живе невелике, завбільшки як щур, звірятко — хохуля. Так от ця сама хохуля — давній за походженням вид третинного періоду, що зберігся до наших днів. До речі, сучасник мастодонта. І, нарешті, лох-несське чудисько, про яке ми вже прекрасно знаємо, у Шотландії. А це набагато північніше від України.

От які факти знайшов я за ці дні. А скільки, певно, ми ще знайдемо!

— Так ти хочеш сказати... — у захопленні скочив я на ноги.

— Так, Сергійку. Саме це я і хочу сказати. У нашому озері живе давній звір, якого, може, вважають за давно вимерлого. Адже і озеро наше давнє, про що свідчить отой шматочок бурштину. Поглянь лише на карту палеозойської ери. Дивись — тут і звірозубий плазун, і хижий диноцефал. Та що там казати! А от карта мезозою. Дивись: у наших краях якраз море межує із сушею. А може, на місці нашого озера саме було доісторичне прісноводне болото? Тож тут міг жити хто завгодно. А скільки довкола нашого озера папороті, ти помітив?

Мені од усього цього аж дух перехопило.

— Митьку, — закричав я, — Митьку, ти уявляєш, перед яким відкриттям ми стоїмо?

— Приблизно...

— Ні, ти. нічого не уявляєш. Це ж надзвичайно! Ти, Митько... Ну й Митько!

Ото життя пішло в нас!

Удень ми тільки й сиділи над книжками, сперечались, робили різноманітні припущення і бігали до бібліотеки, а надвечір рушали до нашого озера.

Палеозойська, мезозойська ери, карбонський, пермський, юрський, тріасовий періоди

1 ... 8 9 10 ... 15
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Митькозавр із Юрківки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Митькозавр із Юрківки"