Читати книгу - "Вовчий легіон"

непрошеним гостям. На порозі стояв полковник Єжевський в товаристві чотирьох жандармів.

-- Ну, нарешті, -- видихнув з полегшенням.

Кроне перейшов у салон і всівся у м‘яке крісло, млявим жестом запрошуючи Єжевського зайняти місце біля стола.

-- Прийшов арештувати мене? – запитав апатично.

-- Арештувати? За що? – здивувався криптолог.

-- А жандарми…?

-- Комендант хоче порозмовляти з тобою, а я не знав, в якому ти будеш стані. Якби тебе було потрібно знести… -- він красномовно замовк.

-- Чого старий хоче?

-- Мені звідки знати? – Єжевський знизав плечима. – У війську ти просто виконуєш накази, пане полковнику, -- буркнув він з іронією.

-- Здається, ти ще більше п‘яний ніж я, -- констатував Кроне з легкою недовірою. – Коли я останній раз перевіряв, то був майором, якого мали понизити в званні, а то й вигнати з війська.

-- Отже, хтось помилився і минулого тижня вніс тебе в реєстр в званні підполковника. Однак наразі ця помилка – закон. Тому пропоную, пане полковнику, піти у ванну, побрити зарослу пику, надіти мундир і сісти в машину, що чекає перед будинком.

Кроне послушно пішов у ванну, роздягнувся і став під душ. Стоячи під струменями гарячої води, він здивовано відчув, що алкогольне отупіння минає. Побрився, ні разу не порізавшись, і в самій білизні повернувся в салон. На одному з крісел був розложений новенький, парадний мундир підполковника.

-- Мені його справді надягати? – запитав непевно.

-- Справді.

Застібаючи ґудзики кітеля, він побачив у дзеркалі повний набір орденських планок: золотий хрест Virtuti Militari, Хрест Хоробрих, Медаль Незалежності, Пам'ятна медаль учаснику війни 1918-1921 років…

-- Без цього ніяк? – скривився Кроне невдоволено.

-- Що вдієш? Такі правила, пане полковнику, -- відповів солодким тоном, Єжевський. – Можемо їхати?

Кроне кивнув головою і вони вийшли з квартири. Перед будинком стояли дві машини, він сів у товаристві криптолога в чорний Опель, жандарми розмістилися в джипі.

-- Ми в ГІЗС чи Бельведер?

-- ГІЗС, -- буркнув Єжевський. – На жаль, його стан…

Він не договорив. Не було потреби. Всі бувалі легіонери знали, що маршал Пілсудський перебував з сім‘єю, яка жила в Бельведері, тільки тоді, коли йому краще, в періоди слабості квартирував у штаб-квартирі Головного Інспекторату Збройних Сил. Останнім часом Бельведер він відвідував щораз рідше.

Коли машина зупинилася перед комплексом будинків ГІЗСу, свіжоспечений підполковник здивовано поглянув на більше десятка офіцерів, що витягнулися струнко, в них він легко впізнав противників з казино.

-- Ну, ні, -- простогнав. – Повертай, -- звернувся до водія. – Я не проти невеличкої бійки, але ж не під вікнами Коменданта.

-- Може не все так погано, -- Єжевський ледь стримав посмішку. – Не думаю, що вони хочуть битися.

До щойно прибулих підійшов капітан, який розпочав бійку в казино. Було видно, що він хоче щось сказати, але коли побачив орденські планки Кроне, очі в нього зробилися круглими, його заціпило.

-- Я… хотів попросити пробачення від свого імені та від імені своїх товаришів, -- нарешті промовив він затинаючись. -- Ми не знали певних аспектів тої справи. Я вважаю Вас справжнім джентльменом, пане полковнику, і взірцем для наслідування.

За мить всі віддали честь. Кроне відсалютував і спопеляючи сердитим поглядом Єжевського, пішов у кабінет Маршала. Пілсудський очікував їх в товаристві свого ординарця. Змарнілий дід, що сидів в інвалідному кріслі не виглядав, як хтось, хто має доступ до сучасної медицини.

-- Йобані одичні апарати, -- вирвалося у Кроне під носом.

-- От, от, -- підтакнув жваво Пілсудський. Видно хвороба не вплинула на слух Маршала.

-- І я їм те саме, а вони знають своє. Дякую Вам, -- звернувся він до ординарця і Єжевського.

Ті вийшли, тихо закривши за собою двері.

-- Сідай, -- Пілсудський вказав на крісло. Без церемоній, як завжди.

-- Навіщо Ви мене викликали, Коменданте? Я вигорів. Йду геть.

-- Образився через Катю? – запитав напруженим голосом Маршал. – Що я її не помилував…?

-- Можливості помилувати не було, -- відповів позбавленим емоцій голосом Кроне. – Вона вбила наших. І той апарат біля Бельведера… Від нього сил у Вас точно не прибавилося б.

-- Ні. Але не я був ціллю. Правда значно гірша.

-- Так? Може пора щоб я врешті довідався? – поквапив Пілсудського Кроне.

-- Катя не знала, як він діє, -- наголосив Маршал. -- Вона була благородною жінкою, якби довідалася… я вірю, що не зважаючи ні на що, вона не виконала б завдання. Що за бардак! – вибухнув він раптово. – Коли в 1909 році у Львові Охорович прочитав лекцію на тему “твердих променів” та іншої маячні, здавалося, що справа затихне сама собою. Частина науковців вийшла з зали й оголосила його божевільним. А потім прийшов час одичних апаратів, флюїдів, магнетизму… Навіть лауреати нагороди Нобеля зайнялися цим, а далі пішло-поїхало. Деякі з цих конструкцій почали діяти й тепер ми сидимо по вуха у лайні! Наші експерти плетуть щось про “прокляття Прялі”. Пам‘ятаєш той міф?

-- Клото, пряла нитку життя людини. Разом з сестрами визначала його довжину.

-- Так, Клото. Подейкують, це може стосуватися цілих народів. Вона… Той апарат скоротив нитку.

-- Я в таке не вірю! – фиркнув зневажливо Кроне. – Не заперечую, щось в тих флюїдах і одичній силі є, однак…

-- Повір, -- перебив його змученим голосом Пілсудський. – Розвідка доповідає, що російсько-німецькі переговори, які досі знаходилися в глухому куті, зрушили з місця. Саме тоді, коли Катя задіяла той апарат. Наші сусіди планують одночасний напад з двох боків.

-- Чого Ви хочете?