Читати книгу - "Коли курява спаде"

Де ж моїй маленькій голові було осягнути так багато справ? Тож я тільки міцно вчепився в ніжні руки Дролми й невдовзі заснув.

Прокинувся вже надвечір.

З мосту під замком долинали протяжні й моторошні заклики якоїсь жінки. Це чийсь син загубив свою душу в місці, де часто з'являються привиди, тож мати кликала його тепер додому. А я сказав до служниці, що лежала навзнак в узголів'ї ліжка:

— Дролмо, ти мені потрібна, чуєш, Дролмо?

Дролма захихотіла.

Вона знову вщипнула мене і легесенько ковзнула до мене під ковдру. Є така пісня[27]:

Дівчина одна, красуня грішна, як вода тече в мої обійми й, ніби риба, все плескочиться у снах. Не турбуйте їх — ні ту красуню, ні грішника-ченця…

У легендах про витоки нашого світу[28] був один святий, який живе не знати де. І от він сказав одного разу: «ха!», після чого відразу ж постала порожнеча. Тоді святий ще раз сказав: «ха!» — вже до порожнечі, і там виникли вода, вогонь і курява. Коли він знову сказав своє чарівне «ха», вітер почав дмухати на наш світ і обертати його в порожнечі. У той день, коли я в темряві тримав у руках груди Дролми, я теж радісно і здивовано вигукнув: «ха!»

Дролма, однак, бурмотіла щось незрозуміле: «у…у…у…»

І світ, створений з вогню й води, зі світла й куряви, закрутився із шаленою швидкістю. У той рік мені було тринадцять[29], а Дролмі — вісімнадцять.

І от вісімнадцятирічна Санг'є Дролма стисла мене в обіймах зверху на своєму тілі.

А тринадцятирічний я відчув, що в моєму тілі якась річ палає, мов вогонь.

Вона промовляла: «увійди, увійди», ніби в якомусь місці її тіла були двері. Я ж при цьому дійсно мав потужне бажання кудись увійти.

— Дурнику ти, дурнику, — сказала вона, й потім її рука стисла мене там і допомогла увійти.

Тринадцятирічний я вибухнув криком. І цього світу враз не стало.

На ранок мої очі, які, було, почали одужувати, знову набрякли так, що не відкривались. Дролма із червоним обличчям щось сказала матері на вухо, дружина туси кинула погляд на свого сина й, не стримавшись, розсміялась, водночас давши ляпас чарівній служниці.

Потім знову з’явився лама-знахар.

Мати сказала:

— Подивись, до чого ти долікував очі панича! А господар же ось незабаром повернеться!

— Напевне, панич побачив якусь брудну річ? — спитав лама.

— Може, злого духа? — перепитала його дружина туси. — Я бачу, все-таки парочка непідкорених вам духів ще лишилася?

Лама похитав головою:

— Унизу я бачив собаку, що народила цуценят, може, панич ходив на них дивитись?

Відтак мої очі знову були обкурені глицевим димом і лама ще раз дав мені якогось зілля в порошку. Невдовзі я схотів помочитись. Лама сказав, що може бути трохи боляче. І дійсно, надвечір місце, яке щойно подарувало мені приємність, заболіло, ніби його кололи голками.

Лама