Читати книгу - "Твоя Марія... і Кіб"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Не було кому доповідати, — тихо сказала Марія, — ви загинули кілька років тому.
24Підходячи до кар’єру, Конов скрушно зітхнув:
— Майже переконали. Слухайте, але що я там робив? Кібе, ти коли мене витягав, жаби не заперечували? Може, я тепер головним водяником вважаюся?
Робот не знав, хто такий головний водяник і ніколи не бачив жаб, тому промовчав.
— «Красуні» завжди цуралися цього озера, а в мене все ніяк руки до нього не доходили. Добре було б роздобути пробу водички.
— Це просто, — зауважив Кіб, — у мене в кишені лежить шматок озера.
— Здогадливий ти мій! — захоплено вигукнула Марія. — Як же це ти додумався?!
Кіб подивився в кар’єр, де безладно громадилася мертва техніка:
— Що тут думати? Хто піде по воду? Ти не підеш, він не піде — мене пошлють.
— Кібе, треба говорити «Олександр Іванович»!
— Я й кажу, Алекс теж не піде.
Марія розгнівалася, Конов зацікавлено оглянув Кібера, а той з невблаганною логікою правив своєї:
— Ти кажеш не «Кібер», а «Кіб», не «Кібер», а «Бер». Я не кажу «Марія Станіславівна», кажу просто «Марія». Якщо вимовляти довгі імена, на інше просто часу не вистачить. Якщо хочеш, можеш називати цього озірного спостерігача просто Олександром, раз «Алекс» для тебе закоротке ім’я!
Конов не витримав і розреготався, а Марія почервоніла й метнула на Кіба вбивчий погляд, але питання імені таки залишилося відкритим.
25До прибуття косморозвідки, яка мусила позбавити Араю четвертого спостерігача й підтвердити права першого, Олександр облаштувався в порожній оранжереї. Кіб змилостивився й приніс йому запасний комплект подушок. Можливо, в управлінні гадали, що спостерігачі на Араї вирощують кілька запасних голів, застосовують подушки замість концентратів чи вимощують ними дороги, бо цей інвентар на станцію постачався з запасом.
До подушок додавалася інструкція щодо зберігання та правила експлуатації. Конов у інструкції вичитав, що подушки витримують вагу до чотирьох тонн, тому з чистим сумлінням зробив з них матрац.
Марія поспішала: до прибуття косморозвідки хотіла завершити систематизацію зібраного матеріалу для звіту перед Попечителями Юних. Несподіване відродження першого господаря станції створило дещо напружену обстановку. Марія так і не повірила остаточно в абсолютно земне походження колишнього косморозвідника, а Конова, у свою чергу, жахливо дратували сторожкі погляди, які вона кидала нишком у його бік. Та й Кіб підливав масла у вогонь, час від часу влаштовуючи в лабораторії гніздо для розведення фіалкових колючок. Щоб уникнути непорозумінь із входом і виходом для Конова, на станції відімкнули захисне поле, й колючки стали тут частими гостями. Спостерігачі могли на них наткнутися де завгодно — від рубки до банки з консервами. Та коли одного вечора Конов ще й сів на одну заблукалу фіалкову, пригрозив розібрати Кіба на запчастини, якщо той не припинить своєї «наукової» діяльності. Кіб зауваження врахував і скоротив кількість колючок до однієї з обламаним щупальцем, яка постійно висіла на його черевику.
26Ледь Альфа сходила над обрієм, Марія з Кібом ішли в ліси, а Конов рушав у вічну гонитву за хмарами. Частенько спостерігачі зустрічалися на лісовій стежці, віталися, та й знову розходились у різні боки.
З поверненням Олександра хмари вочевидь посміливішали. Не раз, витягаючи з ґрунту химерний паросток, Марія відчувала знайоме поколювання в скронях і помічала рожеве мерехтіння поміж стовбурів. Якщо Конов працював десь поблизу, невдовзі прибігав Бер і відводив «красуню» вбік. Ну, а якщо ні — хмара плавала навколо й сердито шаруділа, коли Кіб відмахувався від неї пластиком. Хмари виявляли помітний інтерес до всіляких записів, вимірів і зйомок. Одна хмаринка навіть внадилася з’являтись щоразу, як Марія знаходила що-небудь цікаве і, по-людськи кажучи, встромляла носа в усі обов’язкові процедури.
Якось буря налетіла раптово й застала їх на відкритій місцині. Кіб вправно розгорнув пластик, і Марія, ховаючись в укриття, зненацька зіштовхнулася зі зляканою хмаркою. Хмарка, вповзла під пластик і, тривожно потріскуючи, сиділа там, поки буревій не вщух. Після цього випадку Марія остаточно перестала боятися «красунь».
27Одного чудового дня Олександр скінчив роботу раніше, ніж звичайно, і зазирнув до лабораторії, де застав таку картину. Марія, схилена над столом, сортувала зібране напередодні листя, на плечі в неї сиділа кіберова фіалкова колючка й щупальцями розламувала самописець, на підлозі Кіб годував чагарник манною кашею, а під стелею рожева хмара патрала реліктову пір’яну подушку. По лабораторії, кружляли пух і пір’їнки, а огидний сірий пацюк з пронизливим писком ганявся за ними.
Кіб перший помітив присутність стороннього. Він висмикнув з лап чагарника напівобгризену ложку й сказав досить голосно:
— Алекс прийшов!
З підлоги здійнявся сніговий вихор — пір’я подалося назад у подушку, колючка полишила самописець, зіскочила на підлогу й зависла на Кіберовім черевику, пацюк сховався під стіл, а Марія підвела голову. Тільки чагарник і далі незворушно поглинав кашу.
— Що ж ви робите?! — Олександр не приховував обурення. — Ви не вивчаєте, а приручаєте їх! Вам у цирку працювати, а не на Араї!
Марія з подивом оглянула лабораторію, та не помітила нічого, на свій погляд, дивного, але тут з-під столу виліз пацюк.
— Кібе, навіщо ти притягнув цю тварину?! — розгнівалася дівчина. — Негайно викинь її геть!
Кіб слухняно кивнув і нахилився до пацюка, але той вивільнився з його рук і заметався по лабораторії. На лихо, йому трапився на шляху черевик спостерігача і, пацюк, не довго думаючи,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твоя Марія... і Кіб», після закриття браузера.