Читати книгу - "Аеніль"

якщо Емблу колись щось і турбувало, то лише вона сама. Питання було даниною ввічливості, тому Аеніль не стала на нього відповідати. Натомість здивовано запитала:

— А що ти тут робиш?

Ембла знову тривожно і якось сумно глянула на Аеніль. Потім опустила погляд і лише після тривалої мовчанки сказала:

— У мене теж не вийшла суміш. Я ненароком перевернула казанок. Правда, це було не так невдало, як в тебе, — Ембла не змогла втримати посмішку, але то була сумна посмішка. Її щось непокоїло. Аеніль добре відчувала це.

— А що сталось? Щось з руками?

Ембла злякано зиркнула на Аеніль і сховала руки у кишені мантії. Але потім кивнула. Все одно їй більше нікому було довіритися.

— А що з ними? — не вгавала Аеніль. Вона вже перестала плакати і забула про свої неприємності. Тепер дівчинка цілком зосередила увагу на проблемах подруги.

— Навіть не знаю… Болять долоні, немов я їх обпекла… і погано слухаються пальці…

— Потрібно піти в шпиталь! Чому ти не зробила цього раніше?

— Та не знаю… По-моєму, не варто…

— Ще й як варто! Я піду з тобою. Сьогодні після занять, добре?

Ембла нерішуче кивнула. Потім глянула на одяг Аеніль, що плавав у раковині, і сказала:

— Я зараз принесу тобі нову мантію і сорочку, — і перш ніж Аеніль встигла щось сказати, Ембла вийшла з вбиральні.

Чекати її довго не довелося, вона повернулася, і Аеніль обережно вдягла чистий і сухий одяг, що належав Емблі. Сорочка і мантія були трохи великуваті для Аеніль, бо подруга була вищою. Однак дівчинка все одно була дуже рада, адже навіть не знала, що робити з власним одягом. Навіть якщо його вдасться висушити, одягати його вона нізащо не буде.

Ембла підійшла до раковини з одягом і перекрила воду, що давно лилася на підлогу. Вона вже піввбиральні залила. Ембла почала механічно полоскати мантію. Це здивувало Аеніль — подруга їй ніколи не допомагала і взагалі, здавалося, мала відразу до будь-якої роботи. Тому Аеніль не відразу знайшла, що сказати, і минуло кілька хвилин, перш ніж вона промовила:

— Та ти що? Я сама розберусь! — І відсторонила Емблу від раковини.

Ембла байдуже стенула плечима і відійшла. Проте її допомога знадобилася пізніше. Вдруге за сьогодні викликавши вітерець, Ембла допомогла хоч трохи просушити одяг.

— Майстер Елітіс покарав Савлія, — усміхнулася Ембла. — Він буде чистити туалети сьогодні ввечері. Якщо врахувати його знання чар, то йому доведеться помучитися.

Аеніль теж усміхнулася, але не надто зраділа. Вона була задоволена, що Савлія покарали, але добре знала, що їй від цього буде тільки гірше. Тепер він не заспокоїться, поки не помститься.

Коли Аеніль охайно згорнула одяг, то помітила, що вода все ще не перестає капати на підлогу.

Звернула на це увагу й Ембла. Вона раптом стривожено оглянула вбиральню, немов уперше її побачила, і нерішуче підійшла до раковини. Стала розглядати умивальник, сіпаючи за різні виступи і візерунки. Здавалося, вона просто боїться, що через них усю вбиральню заллє водою. Аеніль здивовано спостерігала за подругою:

— Що це ти робиш?

Аж раптом почувся якийсь скрип, і Ембла перелякано відсахнулася від раковини. Та повільно від’їхала вбік і відкрила вхід, за яким був вогкий кам’яний коридор зі сходами, що вели кудись униз, у пітьму.

— Це таємний хід! — вигукнула Аеніль і підійшла. — Цікаво, куди він веде?

Але Ембла не поділяла захоплення й інтерес подруги. Вона продовжувала відступати назад, аж доки не вперлася у стіну.

— Закрий… закрий його… — ледь чутно пробурмотіла вона.

— Як? Це ж ти його відчинила, — здивувалася Аеніль. Утім, коли побачила наляканий вигляд подруги, почала уважно розглядати раковину в пошуках ключа. Та через кілька хвилин раковина сама повернулася на місце і закрила собою вхід. Вода перестала капати.

Аеніль полегшено зітхнула:

— Добре, що воно само закрилось. Якби викладачі побачили, нам би дісталось.

Ембла теж зраділа.

— Нам пора йти, скоро закінчиться урок, а треба ще забрати наші речі з класу.

Аеніль кивнула. Жодна з дівчат не хотіла залишатися у цій вбиральні, хоч кожна зі своїх причин. Тому відразу ж, як Аеніль востаннє вимила обличчя і руки, вони вийшли звідти.

Коли вони повернулися до класу з алхімії, там вже нікого не було. Лише плаваючі кімнатою клаптики туману свідчили, що урок відбувся і суміші, схоже, у всіх вдалися.

Дівчата підійшли до своїх парт і стали складати речі до торбин. Аеніль звернула увагу, що її стіл чистий, і навіть запаху тієї гидоти не було чутно. Вона запхнула свій вологий одяг у сумку.

У цей час відкрилися двері у кабінет викладача, і він зайшов до класу. Ембла, котра вже склала свої речі, швидко вийшла. Вона помітила, як він уважно дивився на її руки, що ледь слухалися її під час уроку, і дуже боялася, що він стане про щось розпитувати.

Аеніль залишилася наодинці з майстром Елітісом у класі. На відміну від Ембли, вона не стала втікати, а навпаки підійшла до майстра, щоб запитати домашнє завдання. Їй не дуже хотілося це робити, але вона розуміла, що краще це спитати у майстра, ніж у одногрупників.

Майстер байдуже їй відповів, а потім подивився на її чоло. Спершу він хотів накласти просте заклинання, яке б умить прибрало синець. Він навіть наблизив руку до лоба дівчинки. Але потім згадав Ірене, котра ніколи не накладала заклять на себе чи на когось з близьких їй. І, мабуть, правильно робила. На хвилину він завагався, а потім став розглядати синець. Дівчинці це не сподобалося, але вона нічого не сказала. Лише скривилася, коли його пальці торкнулися болючого місця.

— Тобі треба бути обережнішою, — сказав він іронічно і холодно. — З таким природнім захистом, як у тебе, якщо не навчишся себе контролювати, матимеш серйозні проблеми.

Він саркастично посміхнувся і