Читати книгу - "Тайники розкриваються вночі"

ця жінка справжня злочинниця!

— А факти? — Дроздов знову постукав пальцем по Буратіно, і той лунко відгукнувся порожніми грудьми.

— Дрібниця. Випадок.

— З вас добрий адвокат вийшов би. Навчіться, Юрію Сергійовичу, тримати почуття на замку. Людина по натурі своїй істота не дуже правдива, особливо коли спіймана й хоче викрутитися.

— Досі я думав інакше.

— Я людей краще, ніж ви, знаю. Бачите, як стара викручується, якесь міфічне начальство приплутала, а спитали як слід — і я не я, і хата не моя.

— З таким болем про це сказала, що мені повірилося. Щось там є, тільки боїться розповісти.

— Ну, Юрію Сергійовичу, це вже ви зовсім загнули. Всякі інтуїції, почуття в нашій роботі зайві. Тільки факти. Точні, невблаганні факти…

Нарада у відділі

Наступної суботи, як завжди, працівники відділу зібрались на коротеньку оперативну нараду. Юрій примостився в кутку за великим фікусом і звідти розглядав товаришів, які заповнили просторий кабінет начальника відділу. До лейтенанта долітали уривки розмов, жарти. На свій подив, він не почув жодного слова про роботу: ділилися враженнями від кінофільму, парторг нагадав про лекції в клубі, рибалки вголос мріяли про вихідний…

Дроздов зайшов разом з Вовченком і Погосовим. Сівши біля столу підполковника, оглянув кімнату й, помітивши Юрія, дружньо кивнув.

Слухаючи інформації оперативників, Юрій хвилювався. Кілька днів тому Вовченко викликав його і Дроздова і показав листа, який надіслали до міліції невідомі особи. Там писалося, що на фабриці «Оріон» діє зграя махінаторів. Називалися прізвища начальника цеху, кількох майстрів, декого з адміністрації.

Дроздов скептично поставився до цього листа.

«Анонімка. Замітають сліди мої клієнти. Хочуть повести нас хибним шляхом. Така перевірка забере багато часу. І поки будемо морочитися, минуть усі строки. Вони це знають. Врешті, спіймали ми злодіїв завдяки керівництву фабрики, яке попросило перевірити прохідну».

«А мені здається, що лист вартий уваги і писали його чесні люди. Справа не в строках, хоч вони дуже важливі, — зауважив Вовченко. — Кінець кінцем у вас дрібні крадіжки, які ми можемо передати райвідділу. А тут йдеться про значне розкрадання народного добра».

«Але все це загальні слова, — відсунув лист Дроздов. — Жодного конкретного факту! Нема за що й зачепитися».

«Доручимо перевірити нашому молодому товаришеві, — тепло поглянув на Юрія підполковник, — нехай він для початку поцікавиться, скажімо, якістю продукції фабрики…»

Відчуваючи, що Вовченко може зараз спитати, як він упорався з дорученням, Юрій витяг блокнот, заповнений формулами, результатами аналізів, які провів у науково-технічному відділі управління. Здається, зробив усе, що міг, і нічого підозрілого не виявив… Помітив лише незначну зміну кількості сірки в ластах. Щоправда, товщина поролону в беретах і панамах, які виробляли на фабриці, була не завжди однаковою. Але це не впливало на технологію виробництва і не могло бути пов'язане з якимсь зловживанням. «А втім, хто його зна, — врешті завагався Юрій. — Можливо, я не все розумію». Він доповів про свої спостереження Дроздову, який закінчував оформляти документи на робітників з «Оріона», поспішаючи передати прокуророві.

«Пусте, Юрію Сергійовичу, — відмахнувся Дроздов. — Нам треба конкретних злодіїв упіймати і в строки вкластися. І це вже зроблено». — Майор задоволено всміхнувся і поклав руку на папку.

Тепер Юрій уважно слухав, як упевнено доповідав Дроздов, що справу на фабриці «Оріон» закінчено, що в строки розслідування він і його помічник товариш Гармаш — тут Дроздов знову дружньо кивнув на Юрія — вклалися. Сигнали керівництва фабрики підтвердилися. Виявлено злочинницьку зграю, яка виносила з фабрики готову продукцію.

Дроздов доповідав так, що Юрію здалося, ніби вони й справді викрили небезпечних злочинців, які підривали економічні підвалини держави. Уявилися руки старої робітниці, і він так засовався на стільці, що навіть загойдалося лапате листя фікуса.

Вовченко помітив це, зупинив погляд на молодому працівникові. Юрій почервонів, мов його самого в чомусь звинуватили, і якось по-пташиному схилив голову на плече.

Вовченко перевів погляд на Дроздова.

— А що показав аналіз продукції фабрики?

— Все в порядку, товаришу підполковник. Дослідження сировини й готової продукції нічого не додали.

— Так, — кивнув Вовченко. — Добре.

Майор швидко сів.

Раптом підполковник відкинувся на спинку стільця і сказав:

— А тепер послухаємо нашого молодого фахівця. Товаришу Гармаш.

Юрій рвучко підхопився і боляче вдарився коліном об діжку, в якій ріс фікус. Обличчя його на мить скривилося від болю.

— Товаришу Гармаш. Доповніть інформацію майора Дроздова. Розкажіть, як ви провадили аналіз продукції.

Юрій мимохідь глянув на Дроздова. На напруженому обличчі майора відбилася розгубленість. Розпитувати молодого зеленого хлопця після того, як він уже доповів?

Лейтенант почав зовсім тихо, потім голос його зміцнів. Зачитав результат кожного аналізу. В якусь мить подумав, що, можливо, присутні в кабінеті офіцери не знають хімії і те, що він читає, для них пустий звук. Та Вовченко схвально кивав, і тоді Юрій сказав, що його збентежила деяка зміна хімічного складу гуми, але він не певен, чи пов'язано це із зловживаннями. Крім того, поролон беретів і панам не завжди однакової товщини…

— Ви радилися з майором?

— Так.

— Ваша думка, Дроздов?

— Цей аналіз нічого не дає.

Юрій все ще стояв, перегортаючи сторінки блокнота. Натрапив на слова Чикалепко: «Ви, товаришу міліціонер, краще придивилися б, які махінації начальники роблять».

— У вас все, товаришу Гармаш?

І раптом у юнака мимоволі вирвалося:

— Та які ж вони злодії, товаришу підполковник?! Робітниця Чикаленко, наприклад. Або хлопчики, що взяли ласти?

Слова його прозвучали несміливо, якось сумно, ніби він сам захищався перед високим судом.

— Звичайно, вони винні… Їх треба покарати… Але… — Юрій злякався такої думки: що ж це він робить — захищає злодіїв! Він умовк.

— Говоріть далі, — наказав Возченко.