Читати книгу - "Високий Мисливець"

— Боа нойте!

— Буенас ночес!

— Аста маньяна!

— Кера пана!

Тільки дон Пабло лишився біля вогнища і, схилившись над жаринами, роздмухував вогонь.

— З вашого дозволу, Караї Пуку, я хотів би випити з вами ще якийсь кухоль мате. Я не засну, доки ви мені не розтлумачите оті дурні слова, що прохопилися в мене. Ви їх пояснили, але Велькерові, а не мені.

— Я б теж охоче послухав, — озвався Джуліус, який повернувся до намету Караї. — Крім того, я хотів би дещо запитати вас, Караї, щоб перейняти ті дивні порядки, які ви тут завели. Я скоряюсь їм, бо наслідки їх добрі, але мені хотілося б знати, чому це так.

Отонте поставив чайник на вогонь, і троє мисливців зручно вмостилися навколо, тимчасом як індіанець тільки присів навпочіпки.

— Що ж, давайте по черзі. Слово «сеньйор» значить те саме, що й «пан», «господар» або «володар». Воно походить ще з тих часів, коли одні володарювали, а інші були їхніми рабами, коли пан міг розпоряджатися життям своїх підданих. «Дон» означає «дар», «дарунок», і цим словом почали називати людей, які давали добрі дарунки й були приємні іншим. Тільки ж нащадки тих добрих донів, як правило, не успадковували їхніх гарних рис, вони зловживали заслугами своїх предків і стали володарями, ідальго, шляхтою — або, як кажуть в Іспанії, каудільйо. А «караї» походить від слова «кара»; воно якимось дивом є майже в усіх мовах світу і скрізь має однакове значення — злий, чорний, владний. Я чув, як ви одного разу наспівували старовинну іспанську пісню про Кара Мустафу — Чорного Мустафу. Однак Кара Мустафа був не чорний мавр, як співається в пісні, а жорстокий володар, що душив і свій народ, і тих, кого він завойовував. У назві найвойовничішого племені індіанців — караїбів теж є слово «кара» і воно також означає жорстокість. Проте згодом індіанці надали цьому слову іншого значення — ним почали називати хороших вождів, яких люди шанували і любили. Тому в імені «Караї», яке дали мені парагвайці, закладено більше пошани, ніж у словах «сеньйор» або «дон», хоч вони, власне, означають те саме. Крім того, ім'я Караї не відгонить тими часами, коли одні люди обертали інших на рабів. Тепер розумієте?

— Це я можу втямити, але ж ви казали, що в освіченій Європі люди теж вживають отакі безглузді слова.

— Так, і теж не знаючи, що вони означають. І скрізь у листах пишуть, бажаючи бути особливо чемними, «сеньйор дон…» «пане добродію…», а коли в мові немає цих різних слів, пишуть просто «вельмишановний пане пан…»

— Ви сказали, що так люди говорять, коли вони схвильовані і хочуть виявити особливу пошану… а саме так було й зі мною!

— Це вже важче пояснити. Та якщо вже я згадав про це, то спробую. Коли я приїжджаю додому, в свою країну, до мене приходять багато людей. Думають, якщо я бачив стільки світу і маю досвід. життя, то можу дати їм добру раду. І про що тільки не питають у мене. А щоб якось підлеститись, величають мене, хоч я й заперечую, різними титулами, які не мають до мене ніякого відношення. Так, дехто примудрився називати мене «маестро», а це ж вільний титул, на який має право людина, що добре знається на музиці. Але й до мене почали так звертатися, однак деяким людям здається, що й це ще не досить ввічливо, і вони величають мене «пане маестро», а я ледве стримуюся, щоб не зареготати, — адже у нас «пане майстре» кажуть до ремісників, яких наші європейці здуру шанують менше, аніж усіляких панів та докторів, що не живуть з праці своїх рук. Кожна країна має свої звичаї, друзі.

— Ну, тоді все гаразд, — заспокоєно мовив дон Пабло. — Ви не глузуєте з них і не гніваєтесь за це. Я тільки боявся, що якось образив вас.

— Ну що ви, дон Пабло. Щоб образити людину, треба мати злий намір, а у вас його немає. А от Велькер вміє образити навіть тоді, коли каже щось, на перший погляд, приємне. А що у вас на серці, Джуліусе?

— Я хотів запитати, Караї, чому ви до мене звертаєтесь лише на ймення, до Велькера — на прізвище, Алонсо кажете «ти» і тільки Фіорі звете Нене Фіорі?

— Що ж, Нене Фіорі — добрий товариш, а останнім часом став і хорошою людиною. На Алонсо, мабуть, інакше й не скажеш, як «ти», і це не з якоїсь там прихильності до нього, а через те, що інакше не можна. Від Велькера я намагаюся триматись на певній відстані, тому звертаюсь до нього тільки на прізвище. А про вас я просто ніколи не думав і навіть не знаю, чому кажу на вас Джуліус. Мабуть, тому, що ніхто з нас не знає вашого прізвища і не прагне узнати. Видно, так уже заведено.

— Але ж ви завжди кажете «дон Пабло», а не якось інакше!

— Я вже пояснював, що слово «дон» означає «добра людина», людина, яка щось дає, — тобто приблизно те саме, що у вас, англійців, слово «джентльмен».

— А дон Пабло?

— Він — джентльмен у повному розумінні слова.

— Чому ж ви ніколи не звернетесь до мене «доне Джуліусе»?

— Тому що ви не джентльмен, і ви це добре знаєте.

— Це ви тому так кажете, що я живу з Мальгейросовою негритянкою? — спалахнув Джуліус. — Чи ж варто співчувати старому злодієві-португальцю, який пограбував ваших приятелів-індіанців, забрав у них половину земель, а тепер збирається привласнити ще й решту їхньої худоби?

— Не через це, Джуліусе, а через те, що ви живете з дружиною іншого, нехай і злодія…

— Quen roba un ladron… — відповів Джуліус бразильським прислів'ям, нервово зірвавшись на ноги.

— І робите це тому, що маєте з цього користь, — закінчив Високий Мисливець.

— Стережіться, Караї! Я попереджаю вас востаннє!