Читати книгу - "Походження українського народу"

вази, оздоблені образами звірів і навіть ландшафтом Кавказьких гір» (стор. 47).

Процес збагачення й виділення верхівки почався вже в культурі шнурової кераміки, але в своєму послідовному розвиткові найвищої своєї точки цей процес досягнув, як сказано, за скитів (перша половина останнього тисячоліття перед Різдвом).

Геродот, грецький письменник, якому ми зобов’язані якнайдокладнішими відомостями про скитів, відрізняє скитів-кочівників і скитів-хліборобів. В літературі звичайно це повідомлення тлумачать як згадку про два відмінні племена. Ми тримаємося іншої думки: справа йде про два соціяльно-господарчі прошарки в межах одного народу. Скитську людність розділено на два шари: скотарів-вершників і хліборобів, на власників великих стад і безхудобних або з невеликою кількістю худоби хліборобів. Власники великих стад кочують зі своїми стадами, переганяючи стада з випасеного лугу на місце іншого випасу. Безхудобні, оброблюючи земельні ділянки, лишаються на місці. Так скотарі-вершники є кочівники; хлібороби – осілі.

Скотарі-вершники, кочуючи зі своїми стадами, потребують для охорони стад озброєних людей; тим-то при кожному стаді у кожного багатого скотаря-вершника є збройний загін.

Скотарі-вершники є разом з тим войовники; в протилежність їм хлібороби не лише осілі, але й не войовники, незавойовники; вони – мирні.

Етнографічні студії скотарських народів Середньої Азії, Туркестану (киргизи, касахі, туркмени і т.д.) дають нам яскраву картину архаїчних форм соціяльних взаємин, що, склавшись за давнини, лишилися незмінними протягом тисячоліть. Зберігшись до наших днів, вони дозволяють, за аналогією, рекон-струюваги суть соціяльних взаємин у скитів, як їх описано в Геродота та інших грецьких письменників античного світу. За цими етнографічними даними, в народів Середньої Азії виразно відокремлюються два прошарки: з одного боку, баї, власники великих стад, багатії, і з другого, джатаки, хлібороби, що мають дуже небагато худоби або ж не мають її зовсім.

Худоба – багатство. Власник великого стада – багатій. Що більше стадо в бая, то багатший бай. Отже, скотник–це багатій, як це ми знаємо також і з номенклатури, вживаної в мові наших давніх літописних предків.

Українська жива мова виразно зберегла сліди цієї первісної, архаїчної тотожности багатства й худоби в подвійному значенні слона товар. Товар – це одночасно худоба й крам.

Кожен бай має при собі джигитів, озброєну ватагу, молодь, що охороняє його стадо і, при нагоді, нападає на інші стада. Вони, бай і його джигити, – вершники й войовники, що з війни й грабіжництва зробили собі професію. Що багатший скотар, то більша дружина, яку він має в себе й при собі. Він захищає не територію, а стада, не народ, а свою власність. Він воює, але він воює задля грабіжництва. Він є басмач.

Однак, і це не треба забувати, родові зв’язки зберігають свою силу. Над усім панує рід і норми родового ладу. Так, справді, стада вже перейшли в приватну власність; худоба стала приватною власністю окремого родовича; але тим часом щодо землі, то земля, приміром, лишилася в спільній власності роду. Вона належить не окремій особі, [а] родовій громаді і розподіляється між членами роду однаково. І найбагатший бай, і найбідніший джатак при поділі громадської родової землі одержать однаковий пай, пів–чверть десятини. Та з початком весни бай зі своїми стадами одкочує, щоб пасти худобу, ’з зимів-ки на джайлау, високогірні альпійські луги, а джатак лишиться на місці, при зимівці, щоб обороняти свій наділ і обробити, за умовою, – з половини – також і наділ бая. Він, джатак, не кочує. У нього немає стільки худоби, щоб кочувати задля неї. Немає в нього й коней. Він безкінний і осілий.

Ці етнографічні матеріяли вносять цілковиту ясність в наше розуміння скитства на Україні. Заміна вола конем, розвиток вершництва й великовласниць-кого скотарства повинні були призвести до витворення в II–І тисячолітті перед Різдвом на Україні в передскитський та скитський періоди тих самих явищ, що їх ми спостерігаємо і в інших народів: до виділення багатіїв, як власників великих стад, в окремий соціяльний прошарок в межах одного роду; до зосередження багатства в руках цієї скотарської верхівки; до витворення войовничого вершництва; до культивування війни, але війни не народної і не в ім’я народних цілей, але війни приватної й грабіжницької, що найбільше станової, при умові об’єднання кількох баїв для ведення спільно військово-грабіжницької акції.

Поява й розвиток вершництва, набуття скотарем-вершником панівного положення в роді повинні були призвести до виразних зрушень в житті цілої країни, викликати, породити за передскитської й скитської епохи на Україні нові явища, які були невластиві трипіллю з його хліборобством та скотарством, коли стадо складалося з волів та корів.

Хліборобська людність трипілля III тисячоліття перед Різдвом, пов’язана з передньоазійським культурним світом, територіяльно консолідується в межах Наддніпров’я–Наддунав’я. Це людність замкнених теренів. Територіяльно, просторово вона не агресивна.

Навпаки, вершництво обох наступних епох територіяльно агресивне. За скитської епохи ми знаємо про скитів одночасно на Обі в Заураллі і в Семигородді на Дунаї.

Як і кожна хліборобська формація, трипілля самодостатнє й осіле. Свої суспільно-політичні форми воно творить в прямому й безпосередньому зв’язку з тереном як об’єктом хліборобської праці. Кількість люд-ности й обсяг праці визначають обсяг просторової експансії. Зовсім інакше стоїть справа зі скитами.

Вершництво стимулює поширення територіяльних меж. Воно розв’язує проблему простору в інший спосіб, ніж хліборобство. І справа сходить не лише до різниці комунікаційних засобів («на волах» і «на коні») і навіть не до відміни господарчих форм (кочове скотарство в його протиставленні хліборобству), а саме до того, що скотар, як кіннотник, є в першу чергу грабіжник.

Отож, з’явившись на Україні за передскитської епохи й розвинувшись за скитської, кіннотництво призвело до іншого розв’язання проблеми терену, як трипілля.

Для скитів скотарів-кіннотників, вершників-грабіжників, рабовласників і работорговців, терен не є об’єктом для праці. Він є простором сезоново змінюваним для випасу худоби або для їх грабіжницьких наїздів на чужі стада. Що більший простір опановують вони своїми наїздами, то більший вони мають з того зиск в збройному захопленні здобичу.

Територіальна розтяглість є сталою ознакою кожного політично-державного формування вершників. Саме в цьому факті ми шукатимемо пояснення євра-зійства скитів, того, що ми їх знаходимо не лише на Дніпрі,