Читати книгу - "У пущі, Леся Українка"

style="">І що ж ти робиш?

 

Джонатан

Що громаді треба.

 

Річард

Що ж треба?

 

Джонатан

День свою потребу має.

 

Річард

(за роботою слухає неуважно. Співає)

Блакитні квітоньки-дзвіночки

побачив я.

Кому се ти плетеш віночки,

красо моя?

 

Джонатан

Що ти співаєш?

 

Річард

Пісню флорентинську.

(Співає.)

…Червоні квіти на гранаті…

Дівчина спускає руку.

Знову?

Чи ти втомилась? Ну, постій хвилинку,

я хутко дам спочить.

(Поправляє позу.)

А знаєш, друже,

ся статуя, се буде щось нового.

Давно вже так я серцем не горів,

як отепер. Здається, день і ніч

не відступав би від роботи! Правда,

що і модель таку не завжди знайдеш!

Шукав я цілий рік, знайшов - сьогодні.

Що за хороше дике дитинятко!

Глянь, Джонатане!

 

Джонатан

Річарде, послухай,

сказать по правді, я не сподівався,

щоб ти вже до такого міг дійти.

 

Річард

Ти що на думці маєш?

 

Джонатан

Знаєш добре.

 

Річард

Ні, далебі, не знаю!

 

Джонатан

Дай же спокій!

Та хто ж не знає, що таке моделі

для молодого скульптора? Нехай би

хоч християнку взяв!..

 

Річард

(кидає роботу, вражений)

О Джонатане!

Якби се Годвінсон таке провадив,

то я б не здивувавсь. Але що ти,

митець митцеві отаке говориш,

дивуюсь я, і жаль мене бере.

Якби ти був митцем справдешнім зроду,

ти б чисту мав фантазію і думку,

ти б знав, що в урочистий час роботи

ми не на грішнім світі живемо,-

навколо нас тоді країна мрії,

те «царство боже на землі», якого

даремно довго так шукають люди.

 

Джонатан

Ти думаєш, що ти його знайшов?

 

Річард

Так, думаю і знаю.

 

Джонатан

Ти щасливий!

 

Річард

Що ж, годі вже мені нещасним бути,

доволі вже того плачу, й ридання,

і стогону, і скреготу зубів.

Земля не пекло, люди не прокляті,

і радощі не гріх, а божий дар!

 

Джонатан

Коли ті радощі від бога справді.

А що в тобі тепер їх породило?

Жіноче тіло, грішная краса!

І тим ще й інших звабити бажаєш.

Яке ж то «царство боже на землі»?!

 

Річард

(спочатку нічого не говорить, іде мовчки, дає дівчині намисто непонизане і нитку, засуває альков, закриває мокрим рядном статую і вертається до Джонатана)

Нехай не вабить грішная краса

твоїх святих очей. Ох, Джонатане!

І хто більмо тобі навів на очі?

Колись у тебе інший погляд був.

Я так утішився, як ти приїхав

до нас в колонію! Вітав я друга

в тобі, мій Джонатане! Чи ж тепер

я бачу ворога перед собою?

 

Джонатан

(задумавсь, далі подає Річардові руку)

Ні, Річарде, не ворога ти бачиш.

Так хутко ворогами не стають,

і я надію маю, що з тобою

ми спільною дорогою ще підем.

Тобі здається, що тепер осліп я,-

мені здається - ти ще не прозрів.

 

Річард

Ну, добре вже, покиньмо се змагання.

Ти що читав тут?

(Заглядає в книгу.)

Біблію? Ісход?

 

Джонатан

Та се я хтів порадитись у тебе…

 

Річард

Ну, з мене, брате, кепський богослов.

 

Джонатан

Ні, тут не богословіє, тут інше:

се для зібраннів молитовних свічник

замовила громада. Я гадаю,

що може тут погодитись артиста

із християнином. Громада хоче,

щоб свічника зробить на той взірець,

що в Біблії описано. От слухай.

(Читає.)

«Різьблений маєш ти зробити свічник,

стебло його, і чаші, й круги, й листя

у нього мають бути…» Не збагну,

і скільки чаш, і що воно за круги.

Не розберу! Ось прочитай лиш ти.

 

Річард

(читає про себе, далі одсовує книгу)

Я раджу так: закрий ти сюю книгу

і текста сього більше не читай,

коли артистом хочеш зоставатись.

 

Джонатан

Я хочу християнином зостатись.

 

Річард

Та ти ж себе в неволю завдаєш

єгипетську! Адже громада наша

із Годвінсоном вкупі стільки ж тямить

в тому, що гарне, як отой мій кий;

либонь, ще й менше!

 

Джонатан

Річарде, будь радий,

що ти перед товаришем сказав се,

бо якби сі слова дійшли до слуху

громади й вчителя…

 

Річард

Овва! Злякав!

Я їм готовий в вічі се сказати:

що правда, то не гріх. Та я й сказав

їм щось подібного, коли схотіли,

щоб я там фініки якісь ліпив

над вікнами та над дверима в школі -

се Годвінсон так видумав премудро

покрасу ту, десь вичитавши в тексті.

(Сміється.)

 

Джонатан

До речі, я тобі хотів сказати:

даремне ти з громадою завівся,

а надто з Годвінсоном.

 

Річард

Що ж мені

твій Годвінсон?

 

Джонатан

А те, що він в громаді

велику силу має.

 

Річард

Хай він має

в громаді силу, я - на самоті.

То й буде з нас обох.

 

Джонатан

Чи ти гадаєш

один проти громади йти? Для чого

оця твоя робота?

 

Річард

Для краси.

 

Джонатан

Кому потрібна та краса?

 

Річард

Мені

і тим, що в слід мій підуть.

 

Джонатан

Де ж ти бачиш

таких людей?

 

Річард

Та хоч