Читати книгу - "Розфарбований птах, Єжи Косінскі"

ногами, я обережно прокладав собі шлях у пожовклій осінній траві до віддаленого села.

2

Моїх батьків ніде не було. Я побіг через поле до селянських хатинок. На роздоріжжі стояло погниле розп’яття, колись пофарбоване в синє. Нагорі висіла ікона, з якої пара майже непомітних, але, вочевидь, заплаканих очей вдивлялася в порожні поля і червоне сяйво світанкового сонця. На поперечині хреста сиділа сіра пташка. Побачивши мене, вона розправила крильця і зникла.

Вітер ніс над полями горілий запах Мартиної хати. Тоненька цівка диму тягнулася від застиглих руїн до холодного неба.

Змерзлий і наляканий, я увійшов до села. Наполовину вгрузлі в землю халупи з приземкуватими солом’яними дахами й забитими дошками вікнами стояли з обидвох боків брудної ґрунтової дороги.

Прив’язані до парканів собаки помітили мене й зайшлися гавкотом, напинаючи свої ланцюги. Боячись поворухнутись, я завмер посеред дороги і чекав, що ось-ось хтось із них вирветься на волю.

Раптом на думку мені спало дещо жахливе: моїх батьків тут немає і ніколи не буде. Я опустився на землю і знову заплакав, гукаючи тата, маму і навіть няньку.

Навколо мене почав збиратися натовп чоловіків та жінок, усі вони розмовляли на невідомому мені діалекті. Я боявся їхнього підозрілого вигляду та рухів. Кілька людей тримали псів, які гарчали та рвалися до мене.

Хтось тицьнув мене ззаду граблями. Я відскочив убік. Хтось інший уколов мене гострими вилами. Я знову відскочив, голосно скрикнувши.

Натовп пожвавішав. У мене влучив камінь. Я лежав долілиць, не бажаючи знати, що трапиться далі. Мою голову бомбували сухими коров’ячими кізяками, зацвілою картоплею, яблучними осередками, пригоршнями бруду і дрібними камінцями. Я закрив обличчя руками і закричав у дорожню пилюку.

Хтось сіпнув мене, щоб підняти на ноги. Високий рудий селянин схопив мене за волосся і тягнув до себе, викручуючи другою рукою вухо. Я відчайдушно опирався. Натовп верескливо зареготав. Чоловік штовхнув мене і дав копняка черевиком із дерев’яною підошвою. Люди заревли, чоловіки схопилися за животи, здригаючись від сміху, а пси підтягнулися ближче до мене.

Крізь юрбу проштовхався селянин із джутовим мішком. Він схопив мене за шию і натягнув мішок мені на голову. Потім збив мене з ніг і спробував затоптати тіло в чорну смердючу землю.

Я відбивався руками й ногами, кусався і дряпався. Але від удару по потилиці швидко знепритомнів.

Повернувся до тями від болю. Хтось, запхавши мене до мішка, ніс його на плечі, і я відчував крізь грубу тканину спітніле тепло. У мене над головою мішок перев’язали мотузкою. Коли я спробував вивільнитися, чоловік опустив свою ношу на землю та кілька разів кóпнув мене, захекавшись і ледве тримаючись на ногах. Боячись поворухнутись, я зіщулився, немов отетерівши.

Ми дісталися до ферми. Я відчув запах гною і почув, як мекають кози й мукають корови. Мішок кинули на підлогу, і хтось шмагонув мене батогом. Я, мов обшпарений, вискочив із мішка, порвавши зав’язану горловину. Переді мною стояв селянин з батогом у руках. Він хльоснув мене по ногах. Я почав стрибати туди-сюди, як білочка, а він продовжував мене шмагати. До кімнати увійшли інші люди — жінка у вкритому плямами задертому фартуху, маленькі діти, що, мов таргани, повиповзали з-під перини та з-поза грубки, і двійко наймитів.

Вони оточили мене. Хтось спробував торкнутися мого волосся. Коли я повернувся до нього, він швидко відсмикнув руку. Вони обговорювали мене. Я розумів не все, але багато разів почув слово «циган». Я намагався сказати їм щось, але моя мова і вихованість лише змусили їх хихотіти.

Чоловік, який мене приніс, знову взявся хльостати мене по литках. Я підстрибував щоразу вище, а діти й дорослі завивали від сміху.

Потім мені дали окраєць хліба й замкнули в шопці з дровами. Тіло боліло від ударів батога, і я не міг заснути. У шопці було темно, і я чув, як десь неподалік бігають щурі. Коли вони торкалися моїх ніг, я скрикував, лякаючи курей, що спали за стіною.

Протягом кількох днів селяни зі своїми родинами приходили повитріщатися на мене. Господар шмагав мої посмуговані ноги, щоб я стрибав, наче жаба. Я був майже голий — з одягу мені дали лише мішок з двома дірками для ніг. Коли я стрибав угору та вниз, мішок часто падав. Чоловіки вибухали реготом, жінки пирскали, а я намагався прикрити свій маленький пензлик. Кільком із них я дивився просто у вічі, й вони відразу ж відводили погляд або, тричі сплюнувши, опускали очі.

Одного дня до хатини прийшла літня жінка, Ольга, яку називали Мудрою. Господар поводився з нею надзвичайно шанобливо. Вона оглянула мене, перевірила очі та зуби, помацала кістки і наказала попісяти в невеличкий горщик. Потім подивилася на сечу.

Після цього вона довго й замислено розглядала витягнутий рубець, що залишився мені на згадку після видалення апендициту, і масажувала мій живіт руками. Закінчивши огляд, жінка довгенько й завзято торгувалася із селянином, аж поки не накинула мені на шию мотузку й не потягнула мене геть. Так мене купили.

Я оселився в її хатині. Це була двокімнатна землянка, вщент заповнена купками сухої трави, листя та гілочок, невеличких камінців дивної форми, жаб, кротів і горщиків зі звивистими ящірками та хробаками. Посередині хати над відкритим вогнем висіли казанки.

Ольга показала мені все. Надалі я мав піклуватися про вогонь, приносити з лісу хмиз і прибирати стайні з худобою. У хатині було безліч усіляких порошків, які Ольга готувала у великій ступі, подрібнюючи та змішуючи різні складники. Я повинен був допомагати їй у цьому.

Рано-вранці вона брала мене із собою до села. Побачивши нас, жінки й чоловіки хрестилися, однак ввічливо віталися. Хворі чекали всередині.

Коли ми чули, як стогне жінка, тримаючись за живіт, Ольга наказувала мені масажувати її тепле вологе черево і дивитися на нього, не відводячи очей, а вона тим часом бурмотіла якісь слова і малювала в повітрі над нашими головами різноманітні знаки. Якось ми навідалися до дитини з гнилою ногою, вкритою поморщеною коричневою шкірою, з-під якої сочився жовтий гній із кров’ю. Від ноги тхнуло так, що навіть Ользі довелося щокілька хвилин відчиняти двері та впускати свіже повітря.

Цілий день я витріщався на гангренозну ніжку, поки малюк по черзі рюмсав, а потім засинав. Його налякана родина сиділа надворі, голосно молячись. Коли увага дитини послабла, Ольга приклала до її ноги розжарений до червоного металевий прут, який тримала напоготові у вогні, і ретельно випалила всю рану. Малий заборсався навсібіч, шалено залементував, а