Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут

Читати книгу - "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут"

124
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 51
Перейти на сторінку:
Для неї вистачило того, що вірші було набрано для друку.

Вона була несправною дітородною машиною. Вона автоматично знищила себе, народивши Двейна. Друкар зник. Він був машиною, що зникає.

Можливо, тема всинов­лен­ня спричинила несприятливу хімічну реакцію у Двейновій голові. В будь-якому разі Двейн раптово вишкірився до Гаррі:

— Гаррі, набери собі у Вернона Ґарра бавовняного ган­чір’я, намочи його в «Блу Суноко» і спали свій довбаний ґардероб. У мене відчуття, ніби я сиджу в «Братах Ватсонах».

«Брати Ватсони» було назвою похоронного бюро для білих, які були хоч посередньо багаті. «Блу Суноко» було маркою пального.

Гаррі сполошився, а тоді йому стало боляче. За всі роки знайомства Двейн жодного разу нічого не сказав про його одяг. На думку Гаррі, одягався він консервативно й акуратно. Сорочки носив білі, галстуки — чорні або сині. Костюми мав сірі або темно-сині, а черевики і шкар­петки — чорні.

— Послухай, Гаррі, — сказав Двейн зі злобним виразом обличчя, — наближається Гавайський тиждень, і я кажу цілком серйозно: спали свій одяг і купи новий або візьми для роботи в «Братах Ватсонах». Нехай тебе забальзамують, поки ти там.

Гаррі нічого не залишалось, тільки роззявити рота. Гавайський тиждень, про який згадав Двейн, був подією стимулювання збуту, під час якої аґенція якомога більше мала нагадувати Гавайські острови. Людей, які приїжджали на нових чи вживаних авто або замовляли впродовж тижня ремонти вартістю понад п’ятсот доларів, автоматично було включено в лотерею. Кожен із трьох щаслив­ців виг­равав безкоштовну, з усіма покритими вит­ратами подорож до Лас-Вегаса і Сан-Франциско, а тоді на Гаваї на двох.

— Я не проти того, що твоє прізвище звучить як «б’юїк», Гаррі, а тим часом тобі доводиться продавати «понтіаки», — провадив Двейн. Він мав на увазі той факт, що відділ «б’юїків» компанії «Дженерал Моторз» випустив модель під назвою «Ле Сабр». — Ти тут нічого не зробиш. — Двейн легенько постукав по столі. Цей стук зазвучав загрозливіше, ніж якби він гримнув кулаком. — Але є до дідька багато речей, які ти можеш змінити, Гаррі. Скоро довгі вихідні. Сподіваюсь, коли я у вівторок вранці повернуся до роботи, з тобою стануться великі зміни.

Вихідні були дуже довгими, тому що наступний понеділок був державним святом, Днем ветеранів. Свято вшановувало людей, які служили для своєї країни в уніформі.

— Коли ми почали продавати «понті­аки», Гаррі, — сказав Двейн, — машина була розумним засобом пересування для шкільних вчителів, бабусь і самотніх тіточок. — Це було правдою. — Мабуть, ти не помі­тив, Гаррі, але «понтіак» тепер став ґламурною молодіжною пригодою для людей, які хочуть кайфу від життя! А ти вдягаєшся і поводишся, ніби в нас похоронне бюро! Глянь на себе у дзеркало, Гаррі, і спитай себе: «Хіба може хтось асоціювати такого, як ти, з “понтіаком”?».

Гаррі Лесабру надто стиснуло в горлі, щоб звернути увагу Двейнові, що попри його вигляд він загалом вважався одним із найефективніших менеджерів з продажу «понті­аків» не лише у штаті, але й на цілому Середньому Заході. «Понтіак» продавався найкраще за всі автомобілі в око­лицях Мідленд-Сіті, незважаючи на те, що ціна машини не була низька. Ціна машини була середня.

Двейн Гувер сказав бідолашному Гаррі Лесабру, що Гавайський фестиваль, який відбудеться всього лиш за тиждень, є золотою нагодою для Гаррі розслабитись, повеселитися, а також повеселити інших людей.

— Гаррі, — сказав Двейн. — У мене для тебе новина: сучас­на наука подарувала нам чимало прекрасних нових кольорів, з дивними, захопливими назвами, як-от червоний!, оранжевий!, зелений! і рожевий!, Гаррі. Ми більше не тримає­мось лише чорного, сірого чи білого! Хіба це не доб­ра новина, Гаррі? І Законодавча влада штату щой­но оголосила, що вже не є злочином усміхатися в робочий час, Гаррі, і я дав особисту обіцянку губернаторові, що ніко­ли знову нікого не відправлять у відділення сексуальних злочинців виправної колонії для дорослих за жарти!

Гаррі Лесабр міг би все це пе­ре­жити лише з невеликою шкодою, якби лише Гаррі не був прихованим трансвеститом. На вихідних він любив одягатися в жіночий одяг, і то не безбарвний одяг. Гаррі з дружиною опускали жалюзі, і Гаррі перетворювався на райську пташку.

Ніхто, крім дружини Гаррі, не знав про його таємницю.

Коли Двейн шпигнув його через одяг, що він носив на ро­боті, а тоді згадав про відділення сексуальних злочинців виправної колонії для дорослих у Шепердстауні, Гаррі запі­дозрив, що його таємницю розкрито. І це ж була не просто потішна таємниця. Гаррі могли б арештувати за те, що він робить на вихідних. Його могли б оштрафувати на три тисячі доларів і присудити аж на п’ять років важких робіт у відділенні сексуальних злочинців виправної колонії для дорослих у Шепердстауні.

Тож після цього в бідолашного Гаррі були жалюгідні вихідні до Дня ветеранів. Але у Двейна були гірші вихідні.

Ось якою була остання ніч цих вихідних для Двейна: шкідливі речовини викотили його з ліжка. Вони при­мусили його одягнутися так, мовби сталося якесь нещастя і він мав негайно зреаґувати. Це було перед світанком. День ветеранів закінчився з дванадцятим ударом.

Шкідливі Двейнові речовини змусили його взяти з-під подушки заряджений тридцятивосьмикалі­берний револьвер і засунути його собі в рот. Це був інструмент, єдиним призна­ченням якого було робити дірки в люд­сько­му тілі. Він виглядав ось так:

У Двейновій частині планети будь-хто охочий міг купити собі револьвер у місцевій крамниці інструментів. В усіх поліціянтів вони були. І в злочинців також. І в тих, хто опинявся посередині.

Злочинці наставляли револьвери на людей і казали: «Віддавай гроші», — і лю­ди зазвичай віддавали. А полі­ці­янти наставляли свої револьвери на злочинців і казали: «Стояти!» чи будь-що інше за ситуацією, і злочинці зазви­чай слу­ха­лись. Інколи не слухалися. Інколи дружина могла так розлютитись на чоловіка, що пробивала в ньому дірку револьвером. Інколи чоловік міг так розлютитися на жінку, що пробивав дірку в ній. І таке інше.

Того самого тижня, коли Двейн Гувер збожеволів, чотирнадцятирічний хлопець з Мідленд-Сіті пробив дірки у своїх мамі й татові, тому що не хотів показувати їм поганий щоденник, який приніс зі школи. Його адвокат запланував заявити про тимчасове божевілля, а це означало, що в мить стрілянини хлопець не був спро­можний відрізнити добре від поганого.

Інколи люди пробивали дірки у відомих людях, щоб самим також стати принаймні трохи відомими. Інколи люди сідали

1 ... 8 9 10 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут"