Читати книгу - "Небажана для владного боса, Адалін Черно"

— Моє ви знаєте, — знизую плечима. — Приємно познайомитися.

Мені все ж таки доводиться поїсти. Під пильним поглядом Вадима накладаю собі в тарілку їжу.

— У мене є до тебе пропозиція, — приголомшує.

— І яка?

— Скажу після вечері.

— Отже, їсти все одно доведеться?

— Без варіантів.

Я вперше за вечір усміхаюся. Вадим припиняє поводитися, як мудак, не чіпляється, не єхидствує, не дивиться на мене зверхньо. Хіба що трішечки, майже непомітно. Впевнена, я просто прискіпуюся, бо відчуваю свою йому невідповідність. А ще мені лячно. Я не розумію, навіщо це дороге вино, вечеря, пропозиція… Від самого лише припущення, якою може бути ця сама пропозиція, кров холоне в жилах.

— Що за пропозиція? — питаю після того, як я справляюся з половиною їжі в тарілці.

— Заманлива.

Дивлюся на Вадима вичікувально. Ладна будь-якої хвилини кинутися до виходу. Сумніваюсь, що він накидатиметься на мене, але все одно готуюся до фінального стрибка.

— Я пробуду тут кілька днів. І мені хотілося б провести їх у твоїй компанії. Зрозуміло, я заплачу. І домовлюся з адміністрацією готелю про твоє звільнення на цей період.

— Що я… повинна буду робити?

Погляд Вадима на мить спалахує вогнем, і ще до того, як він відповідає, я розумію, що в пропозицію входять не зовсім пристойні речі.

— Прогулянки, спільний сніданок, обід, вечеря та… секс.

— Пропонуєте стати вашою коханкою?

— Не зовсім. Хочу, щоб ти скрасила мій вікенд за… — він щось друкує в телефоні, а потім показує мені цифру із чотирма нулями. — Це євро, певна річ.

— Ні.

— Ні? — Вадим помітно дивується. — Обручки в тебе на пальці немає.

— Правильно, — киваю. — Її немає, але я одружена. Можу показати паспорт, якщо не вірите.

Про те, що мій чоловік навряд чи за мене заступиться, замовчую. Як і про розлучення, про яке мрію вже давно. Краще вже з таким, як Слава, ніж із таким, як Вадим. Він здається мені небезпечним. Шалено привабливим, сексуальним, мужнім, але небезпечним. Такі, як він, зазвичай не сплять із такими, як я.