Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"

Глава 4

Алекс

Вдосталь поганявши на байку по місту, я під'їхав додому. Це єдине, що мені приносить душевний спокій. Ганяючи нічним містом на шалені швидкості, я відчуваю по справжньому себе вільним. Я швиденько загнав його у гараж і накрив брезентом, щоб батько не побачив.

—  Алексе, ти де чорт забирай? Ти мене чуєш? Скільки тобі можна повторювати, щоб я більше не чув, що ти ганяєш на байку по місту, - сердито кричав батько, зайшовши до будинку слідом за мною, - мені набридло твоє лайно розгрібати.

—  Чого кіпіш розвів на весь будинок? - вийшовши з кухні із склянкою води у руці, - тату мені двадцять минуло, а ти намагаєшся мене і досі контролювати, як підлітка, - роздратовано промовив.

— Я буду тебе контролювати стільки, скільки буду вважати за потрібне і ти, щеня невдячне, будеш робити так, як я скажу, - ричав він, -  не забувай, що ти син прокурора і майбутній адвокат. Репутація на першому місці!

— Як тут можна забути, якщо ти весь час мені про це нагадуєш.

—  Алекс, це моє останнє попередження, в іншому випадку ти більше не побачиш байк.

— Ти не посмієш, це подарунок мами на моє вісімнадцятиріччя. Це не просто байк, а пам'ять про неї і ти це прекрасно знаєш.

— Твоя недолуга матуся не змогла нічого путнього подарувати, - крізь зуби процідив він, - вона і гідного сина не змогла виховати.

На силу стримавши себе щоб не врізати йому, я зі злістю прошипів йому

—  Не смій свого рота відкривати і паплюжити її світлу пам'ять. Ти і мізинця маминого не вартий. Це ти її убив, своєю тиранією з енною кількістю шльондр. Мама мені подарувала те, про що я мріяв. На відміну від тебе, вона завжди цікавилася чим я живу. А ти, тільки те і вмієш, що вказувати і все контролювати.

— Ти, що собі дозволяєш? Як ти смієш так зі мною розмовляти, щеня. Матуся твоя зробила з тебе слюнтяя і розмазню, а я роблю з тебе чоловіка, -  продовжував він пирскати жовчю.

— Знаєш "таточку" краще бути розмазнею чим таким тираном як ти. І мама в мені виховала людяність, яка тобі не властива нажаль. Собою помикати я не дозволю. Я не мама, яку ти все життя принижував і залякував, - більше знаходитися поряд з батьком я не міг. Розвернувся і пішов до своєї кімнати.

— Алексе я ще не закінчив - крикнув вслід.

—  За те я закінчив "таточку".

Роздратований зайшов до кімнати. Скинув одяг, включив прохолодний душ, щоб хоч трохи остудити себе. Після душу мене трохи відпустило. Як же він мене дістав. Залишилося ще кілька місяців і я позбудуся його тотального контролю - розмірковував я.  Завдяки мамі яка залишила мені свій спадок.

Вже минуло два роки як мами не стало, не витримало серце. Вона одного ранку не проснулася, після чергової сильної сварки з татом. Лікарі сказали, померла у сні. Батько все життя маніпулював нею, мною. Грозився забрати мене в разі розлучення. А насправді йому ні до кого не було діла, його в першу чергу цікавила репутація "зразкового сім'янина". А мама, це все терпіла, заради мене.

Не одноразово мені казала: - "Синку я все витримаю, єдине що не витримаю це розлуку з тобою. Вона мене вб'є", - міцно обіймаючи при цьому. За роздумами я не помітив як провалився в сон. Зранку розбудив телефоний дзвінок.

—  Алло, - сказав я сонним голосом, - Алексе ти де? Досі дрихлиш? Давай піднімай свою дупу і швидко на стадіон. Тренер рве і мече, - тараторив університецький друг, - незабаром змагання з футболу між універами. Чи ти забув?

—  Не забув, Назаре. Будильник не почув. Через двадцять хвилин буду, - скинув виклик і швидко пішов у душ. За хвилин двадцять я вже був на стадіоні.

— Алексе де тебе носить? - невдоволено бурчав тренер, - я розумію, що забираю у вас залишок літа, але для університету дуже важливий цей матч. Тому, попрошу вас усіх, відповідальніше віднестися до наших тренувань.

— Вибачте, тренере, постараюся виправитися.

Після виснажливого тренування ми дружно пішли вдуш.

—  Народ пропоную піти в кафе, - сказав Назар, - така спека, трохи охолодимося. Ти як Алексе?

—  Я за, - більшість теж була не проти.

 Ми дружно зайшли до найближчого кафе. Попиваючи холодний коктейль мою увагу привернула тендітна постать дівчини, яка зайшла до кафе. Її неймовірна краса заворожувала. Я мов зачарований спостерігав за нею. Підійшла до барної стійки, зробила замовлення.

 І тут Дімон почав її словесно відверто принижувати. А дівчина не промах - подумав я. Жорстко дала відсіч. Коли він схопив її за зап'ясток, я миттю скипів і втрутився. З дитинства ненавиджу зарозумілих, цинічних людей. Які, як і мій батько, пруть незважаючи на чиюсь думку чи почуття.

Дівчина швидко взяла коктейль з морозивом і пішла за стіл. А я як бовдур, не міг відірвати погляду від неї. Було в ній щось особливе. Її сірі з зеленим відтінком очі випромінювали рішучість і впевненість. На вигляд, не висока тендітна білявка з пучком на голові. Одягнена в синій топ з чорними шортами, які підкреслювали її соковиті форми. Обличчя трикутної форми з пухкими ніжними губами, які вона час від часу облизувала від морозива.

Вона підняла свій погляд на мене і я неначе випав з реальності. Поїдав її відкрито, своїми очима. Білявка перша відірвала наш зоровий потяг, піднялася і вийшла. А я так і стояв, дивлячись їй в слід.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍