Читати книгу - "Щастя за мільйон, Ангеліна Кріхелі"

Розділ 5

- Бабусю! - завжди тиха Катя цього разу влетіла в будинок у вихорі емоцій та позитивних переживань. – Ми знайшли роботу! - Дівчина кинулася до ліжка улюбленої родички і рвучко обняла стареньку. - Тепер ми впораємося!

Бабуся у відповідь стиснула в обіймах тендітну фігурку внучки і посміхнулася, ховаючи погляд із сумішшю співчуття, захоплення, вини та надії.

Чим старшою стає душа, тим більший доступний їй спектр переживань одномоментно. Складно, коли зріла душа опиняється у молодому тілі. Чи то вирощена прикрощами та напастями, чи то від природи стара не по роках. Таким у житті важко доводиться. Це бабуся і по собі, і за своєю онукою знала добре.

- Дай Бог, - сказала вона, вкладаючись знову.

Прості дії все швидше позбавляли сили.

- Я зараз обід зігрію і все тобі розповім! - цвирінькала щаслива Катя, не помічаючи погляд старенької.

Помчала у затишну кухоньку з кольоровою в'язаною скатертиною та дерев'яними стільцями, прихопивши на ходу стос пошти.

Поки каструлька пританцьовувала на плиті, зігріваючи у своєму металевому утробі ароматне жарке, дівчина взялася за розбір кореспонденції. Будинок добре зберігав прохолоду у тіні фруктового саду. Та й дід якось по-особливому зводив його свого часу: влітку прохолодно в ньому, а взимку дуже тепло.

Зараз довелося закутатися в шаль і посунутися ближче до вікна, заощаджуючи електроенергію.

То що тут у нас? Рекламні проспекти, безкоштовні газети-одноденки, запрошення на вибори... Що, так швидко пройшов час? А, гаразд! Голосувати все одно знову нема за кого. Хіба що на зло нинішнім кого потрапило вибрати... А це що?

Дівчина затамувала подих, побачивши знайому адресу клініки. Невже довгоочікуване повідомлення? Але ж вони не готові ще!

Катя крадькома глянула на двері в кімнату, ніби боялася, що бабуся прийде і застане її зляканою. Потрібно посміхатися. Особливо зараз. Треба вірити та робити все, що можна, не опускати руки.

Ось уже й печеня готове. Катерина розгублено розкладала по тарілках невеликі порції обіду. Багато шкідливо, втішала вона себе, голодним поглядом поглядаючи на решту приготовленого. Це завтра. Рішуче зачинила кришку і попрямувала до кімнати. Спершу допомогти бабусі. А потім уже й самій пообідати, та ще раз уважно перечитати листа.

Бабуся з вдячністю кивнула, із задоволенням проковтнувши останню ложку варева, зробленого з любов'ю. Старанно вдаючи, що не помічає насуплених бровок на молодому обличчі, насилу відігнала почуття провини. Тяжко бути ношею. Особливо тому, кого сама все життя несла. І знає, що не тягар, а все одно болісно.

Катя тепло посміхнулася, дбайливо промокнула бабусі підборіддя і повернулася на кухню, поринаючи у свої невеселі думки.

Дивна таки людина - її майбутній начальник. Очі так і бігають, все намагається посміхнутися спокусливо. Ніби й так не видно, що красень. Та тільки вона не клієнт компанії, а в іншому: кожній свині своя калюжа.

Гірко посміхнувшись, пообідала, перечитала кілька разів листа і зайнялася іншими домашніми справами, коротаючи день до ночі, а там і до ранку з першим робочим днем. Який настав надто вже скоро.

Перед стійкою охорони розгублено зупинилася. Зміна ще вчорашня, на її щастя. Перепустки досі немає. А вона знову не подумала про такі прості речі. Ось розтяпа! Менше треба в бешкетні очі заглядатися, а то не рівна година і потонути в такому болоті, що манить, можна.

Охоронець придивився до дівчини. Цікава вона, незвична. Тільки сумна чомусь, хоч і посміхається охоче.

- Добрий ранок! - боязко, привіталася Катя зі здорованєм біля турнікету.

- І добріш бачили, - добродушно буркнув сек'юріті, без зайвих питань пропускаючи її до ліфта.

- У вас щось трапилось? – співчутливо поцікавилася вона.

- Та ось, напарник захворів раптово, буду тут дві зміни поспіль стирчати. А ви, значить, підійшли Олексію та Стасу нашим?

Чоловік хитро посміхнувся.

– Сказали, що візьмуть помічницею, – простодушно відповіла дівчина, кивнула головою. Завжди неслухняні руді кучері знову підстрибнули, викликавши добру посмішку співрозмовника. - Це добре, мені робота дуже потрібна...

І так бідолашно вона це сказала, що всяка хитринка з погляду охоронця тут же зникла.

- Я зараз перепустку організую тоді. Бо завтра вже не моя зміна, без неї можуть не пустити. А після роботи приходьте, побалакаємо. Бачу, що справа серйозна у вас. А в мене є один знайомий... Може, підробіток на вихідні вигорить...

- Правда? - Катя сплеснула руками, оживаючи, і мало не кинулася обіймати його.

Вчасно зупинилася, відступила зніяковіло. Він тільки хмикнув виразно і побажав успішного дня.

Нагору піднялася, а куди далі йти, невідомо. Завмерла у ліфта в нерішучості. Ну прям як мандрівник біля казкового каменю. А тут ще, як на зло, три відгалуження коридору.

- Прямо піду! - наважилася Катерина. - Нема чого виляти.

Гучно видихнула, відпускаючи страхи та сумніви, і попрямувала коридором. Не прогадала. Уперлася в дві двері поряд. На обох золотаві таблички. Одна з написом "Дуже креативний директор Стас" та друга "Ще один креативний діректор Олексій".

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍