Читати книгу - "Місце під зорями, Анні Кос"

Глава 3. Фортеця Ельтре

Лісові розлоги поступово перетворилися на ледь помітну димчасту смугу темно-зеленого кольору, потім остаточно розтанули за обрієм. Земля під копитами коней підіймалася й опускалася плавними пагорбами, засніжені піки гір ставали чіткішими із кожною годиною, а дорога вирівнялася й набула охайного виду. 

— Гадаю, якщо кордон між імперією та рештою світу існує, ми його вже перетнули, — помітив Лонхат на черговому привалі. 

— Я теж так думаю, — неголосно озвався один з супутніх, мечник на ім'я Амайяк. — Цей шлях доглядають. Помітили як відрізняється колір каміння в деяких місцях? Старий камінь сірий, порепаний і вкритий лишайником, але є нові біло-жовтуваті ділянки. Ремонтувати нікому не потрібний тракт не став би жоден марнотратець. 

— Якщо я правильно розумію, десь недалеко має бути розвилка доріг. Одна піде крізь передгір’я на захід до Золотих земель, інша поверне на північ. І нам треба саме туди.

Не змовляючись, люди повернулися до небезпечних та гордовитих піків, що охоплювали обрій вже з двох сторін. Серед гострих, наче ікла хижаків, гір, пливли хмари. Вони чіплялися за схили та силкувались перебратися на інший бік. Лонхат знав, що вранці вершини забарвляться в золото й багрянець, але зараз, під кінець дня, довгі синьо-бузкові тіні заховали від непрошених гостей свої таємниці. Якщо якийсь шлях на перевали й існував, зараз його було не розгледіти.

Втім не минуло й півдня подорожі, як дорога справді розділилися. Лонхат наказав розгорнути стяг роду Хольда, не відходити від загону по одному й перший рушив вгору. По обіді Лікіт вказав на тонку цівку диму, що піднялася з-за плеча гори. Сірий димчастий струмочок декілька разів порвався, наче хтось навмисне закривав його джерело, потім видав довгий рівний стовп й остаточно зник:

— Що це?

— Сигнал, — коротко озвався Лонхат. — Нас зустрічають.

Коли дісталися сідловини, шлях їм перегородили добре озброєні воїни. Вдягнені вони були у форму темних кольорів, що дуже сильно нагадувала одяг незнайомців з Вітахольму, і Лонхат відчув, як по спині прокотилася хвиля холоду. Це могло бути простим збігом, адже імперці й жителі степу мали зовсім різні смаки, та підозри, що точили старого, тільки посилилися.

Командир вартового загону, високий статний чоловік із темними кучерями і ясними зеленими очима, не виглядав вороже налаштованим. Більш того, він шанобливо вклонився, як тільки подорожні назвали свої імена, та перейшов на мову народу Хольда. Лонхат полегшено зітхнув: знайомі слова з чужих вуст звучали дивнувато й подекуди невірно, але набагато зрозуміліше, ніж сам Лонхат зміг би висловитися імперською.

— В Кінна-Тіате отримали вашого листа й чекають на зустріч, — зазначив незнайомець, який чомусь не назвав свого імені. — Але ви прибули зарано. Погода ще по-весняному мінлива, позавчора пройшла сильна злива, що пошкодила дорогу на спуску в долину. Треба зачекати день чи два, поки полагодять. А поки я проведу вас до Ельтре, однієї з прикордонних фортець.

— Це далеко? — Лонхат страшенно не хотів зізнаватися, але довгий підйом порядком виснажив його, та й старі коліна нили без перестанку вже понад тиждень. Звісно, сперечатися б він не став в жодному разі, але від невеличкого перепочинку б теж не відмовився.  

— Декілька годин. Але там можна виспатися й привести себе до ладу після подорожі. 

На радість людям і коням, подальший шлях виявився легшим. Дорога пішла вниз і дуже скоро вивела мандрівників на зелений, порослий перелісками схил. Звідси відкривався чудовий краєвид: маленькі затишні долини, скелясті уступи й озера, повні талої води. Декілька разів загін перетинав стрімкі бурхливі річки, що сердито пінилися на дні вузьких ущелин. Лонхат подумки подякував невідомим будівельникам, що перекинули над ними мости: знайти можливість спуститися донизу так, аби не переламати ноги собі й коням, він би не зміг. Деякі з переправ виглядали настільки химерними, що у хольдінга виникло питання, як взагалі можна було звести ці кріплення й підняти камені на таку висоту, але їхній провідник лише недбало знизив плечима:

— Звісно, їх будували за допомогою магів. Але не хвилюйтесь, жоден імперець не довірив би якийсь мінливій силі те, що надійно працює саме по собі. Міцний розчин та точні розрахунки ваги й зусиль — це краща гарантія безпеки, ніж десяток заклять сторічної давнини.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍