Читати книгу - "Арюмор, Аліна Скінтей"

Повільно вона відкрила очі, які боліли не менш ніж голова.

— Прийшла до тями?

Яна почула розмірений та спокійний голос Олександра.

Левіна відчула як її зап'ястя затекли, і в той самий час вони горіли справжнім вогнем від туго перев'язаної жорсткої мотузки, що впивалася в її шкіру. Ноги гули не тільки від високих підборів, які дивовижним чином досі залишалися на ній, а ще від дивних кайданів, подібних до тих, що в середньовіччі використовували. Ось тільки в середньовіччі до кайданів додавалося гарматне ядро. На Яні замість ядра на короткому ланцюзі кріпилася невеличка куля розміром з тенісний м’ячик із чорного скла.

Її спина затекла, з чого вона зробила висновок, що в такому положенні без свідомості просиділа щонайменше зо дві години точно. Опустив погляд, Левіна побачила дивакувате крісло з дерева, яке було повністю вкрите дивними письменами й зовсім не дитячими.

Навколо був морок, а єдиним джерелом світла була яскрава лампочка практично над самою головою Яни, засліплюючи її.

— Що...

Як тільки Левіна зрозуміла, що відбувається, далі продовжити вона не змогла: її очі в одну мить збільшились, а зіниці готові були зовсім витіснити райдужку. Тіло нервово від страху почало сіпатися, немов на неї розпочалися конвульсії. Вона жадібно хапала ротом просякнуте вогкістю і цвіллю повітря, наче риба, яку викинуло на сушу. Мозок Левіної судомно уявляв маніяка, серійного вбивцю й інші людські лиха, але ніяк не те, що постало перед нею.

— Ну–ну, — проводячи, товстим мозолястим пальцем по щоці дівчини, вимовив заспокійливо Олександр. — Не переживай, ще не час для смерті... ось коли остання крапля твоєї ласої енергії покине твоє тіло, наповнивши мою кришталеву кулю, ось тоді я почну неспішно поїдати твою душу, і ти відчуєш, як повільно вмираєш. Ги-гхг, — вирвався гучний регіт з горла Олександра.

 Серце Яни завмерло і почало битися з подвоєною силою. З темряви вимальовувалися виразні контури чудовиська, що було в людський зріст, подібне до того, яке напередодні її переслідувало в нічних кошмарах.

— Це сон! Це сон! — Яна панічно повторювала слова, як заклинання. — Це лише сон!

— Реальність, — спокійно промовив Олександр, після чого на обличчі монстра з'явилася кровожерна посмішка.

Зробивши крок назустріч своїй вечері, В цей момент їй здавалось, що вона зовсім забула, як дихати. Камінь страху тиснув на легені.

— Допоможіть, — шепотіли її пересохлі уста. — Хто-небудь... бла-га-ю.

Справжнісінький троль продовжував гиготати, і він зовсім не вистрибнув зі сторінок старих пильних книг. Він був реальним настільки, що це зводило з розуму, не піддавалося логічному поясненню. Левіна продовжувала істерично смикати руками, ногами, намагаючись звільнитися із крісла. Її дії привели лише до падіння стільця на підлогу. Нова порція різкого болю багряною цівкою потекла із розбитої губи.

«Я просто так не помру!» — паніка стихла, а відчайдушність з виплеснутим адреналіном розтікалися по її тілі. —  «Байдуже де і як, але точно не так! Я не божевільна!»

Яна зціплює сильніше зуби, гнівно дивлячись на істоту, яка регочи поставила стілець назад в його положення.

— Так навіть краще, — троль ледь торкнувся пальцем до підборіддя Левіної, стираючи кров, а після підніс його до губ й облизав. — Навіть твоя кров солодка! — троль знову затупотів ногами від радості весело регочу. — Довге очікування варте було того!