Читати книгу - "Новорічний поцілунок , Міра Лей"

Розділ 8

КАТЯ 

Вирішую більше не мучити себе здогадками й повертаю голову в сторону, де направлені погляди усі студентів без виключення. Та глянувши на свого рятівника, просто завмираю на місці, серце пропускає удар, а я здається забуваю як дихати. 

Спершись об підвіконня й склавши руки на грудях, стояв той самий хлопець з клубу, силует, якого я так старанно шукала у кожному прохожому. 

Хлопець теж, з не прихованою цікавістю розглядав мене, а від його погляду ставало якось ніяково. 

Незнайомець помітно виділявся серед інших студентів, своєю рішучістю, впевненістю, харизмою й не побоюсь цього слова - сексуальністю. Темне волосся неслухняно стирчало в різні сторони, а чорні наче безодня очі, просто магнітом тягнули до себе. Одягнений хлопець був у чорні джинси та такого ж кольору водолазу, яка виграшно підкреслювала підтягнуте та спортивне тіло. Ну і звичайно білосніжні кроси, які виділялися на чорному фоні. Загалом, увесь його образ виглядав нереально дорого та стильно. 

В цей момент, я на секунду згадала свій зовнішній вигляд, і від цієї думки хотілося лише плакати. Чорні лосини, подовжене худі бежевого кольору та старі, потерті кроси. Що твориться на моїй голові, навіть думати не хотілося. Після бігу я так і не переплела свій високий пучок, з якого зараз, з усіх сторін стирчало волосся. Словом, без сліз і не глянеш. І хто б міг подумати, що саме сьогодні мені прийдеться зустріти свого незнайомця! 

Я сотню раз уявляла собі нашу зустріч, придумувала що сказати, як поводити себе, та зараз, все начисто вилетіло з моєї голови. Я просто стою в ступорі та розумію, що робити далі?! 

- Кать! Кать? - до тями мене привів голос Ані, яка шепотом намагалася мені щось сказати  - Я думаю нам пора забиратися з відси! - тихо промовила дівчина й взявши мене за руку потягнула в сторону виходу. 

Я ледь помітно кивнула, та попрямувала за подругою. Весь цей час я не зводила очей з незнайомця, як і він з мене. На щастя, Антон нашій втечі навіть не старався завадити, тому ми під пильними поглядами цікавих студентів, без проблем покинули центральний хол. 

Навіть свіже, морозяне повітря не допомогло прийти до тями. Мій мозок ніяк не міг переварити ситуацію яка тільки що, сталася. А також я до кінця не могла повірити, що справді бачила свого незнайомця. Поруч зі мною йшла Аня, яка щось емоційно розповідала, жестикулюючи своїми руками. 

- Який же цей Антон придурок, я всього лиш наступила йому на ногу,  а він.... - ніяк не могла заспокоїтися дівчина. Я ж практично її не чула. В моїй голові була повна каша, безліч запитань і жодної відповіді. В першу чергу я не могла зрозуміти, що в моєму універі робить незнайомець? Якщо він і справді навчається тут, тоді чому я за пів року, жодного разу його не бачила? Наш університет звичайно великий, та все ж, не настільки! Крім того, такого хлопця важко не помітити. 

Та й судячи з поведінки усіх присутніх, його поява нікого не здивувала, ну крім мене звичайно. А ось того, що хлопець заступиться за нас, явно ніхто не очікував, як і я сама. Та й не зрозуміло чому він і справді це зробив. Чи можна розсуджувати його допомогу як те, що він мене впізнав? Чи це всього лиш жест доброї волі, пожалів двох бідолах, до яких без причини дорвався придурок Антон? 

- Ань, а що це був за хлопець? - безцеремонно перебиваю дівчину, яка увесь цей час ділилась враженнями від недавнього прецеденту, й запитую те, що найбільше мене зараз цікавить. 

- Який хлопець? - здивовано перепитала вона. 

- Ну, ти знаєш хлопця, який заступився з-за нас? - швидко уточняю. 

- А хто його не знає!? - хмикаючи каже подруга, наче я запитала якусь дуже очевидну річ - Влад  Соколовський  - власною персоною! - відповідає з награним пафосом - Чесно кажучи я сама була здивована й.... - продовжила дівчина, та я її уже не чула, зараз я намагалася згадати де я уже чула це ім'я. 

Влад Соколовський! Соколовський, а це часом не про нього сьогодні зранку Аліна розповіла?! Точно, про нього! 

Клас! Значить він таки навчається тут! - простогнала я сама про себе. Не знаю чому, та ця інформація мене зовсім не потішила. 

Зараз мені потрібно якнайбільше про нього дізнатися. В Ані я вирішила більше нічого на цю тему не запитувати. На щастя в мене ще є Леся, яка точно мусить щось про нього знати. Шкода що я просто зараз не можу поїхати до неї та все розпитати, спершу потрібно на роботу, а тоді.... 

- Чорт! Робота! - голосно викрикнула я, дивлячись на годинник - Я уже мала бути на місці! Ань вибач, мені пора бігти! - швидко прощаюся та щосили біжу на зупинку. 

Уже в маршрутці я подзвонила Олі, та попередила, що трохи запізнюся і попросила прикрити. Тоді написала до Лесі, що ввечері після роботи заїду до неї та все обов'язково розкажу. Знаю, що подруга образилась на мене, за те що так раптово кинула трубку. Щиро сподіваюся, що ввечері все їй поясню і вона мене вибачить. 

На роботу я запізнилася на хвилин двадцять, та на щастя, нікого з керівництва ще не було. Саме тому я швидко та без проблем, приступила до своїх обов'язків. 

Чесно кажучи, ця зміна далась мені з важким трудом. Я ніяк не могла зосередитися, весь час думала про незнайомця і про те що сталося. Мені якнайшвидше хотілося закінчити роботу й розпитати про все Лесею. Я розуміла, що швидше за все мені не сподобається, те що скаже подруга. Та я хотіла знати правду, щоб розуміти що мені робити далі. Хоча, можливо й робити нічого не прийдеться, якщо хлопець мене не впізнав. А така ймовірність майже стовідсоткова. 

Моя зміна закінчилася о десятій годині вечора, саме тому, швидко перевдягнувшись я забігла в магазин, купила для подруги фрукти та помчала на маршрутку. 

- Привіт хворим! - широко посміхаючись привіталася я, як тільки відчинилися двері квартири - Як почуваєшся? 

- Ну привіт. Бувало й краще! - трохи ображено відповіла подруга, пропускаючи мене в середину. 

- Тільки не кажи що ти образилася? - запитую, і так знаючи відповідь на це питання, та все ж, розмову якось починати треба. 

- А що ти хотіла? - почала обурюватися  дівчина - Ти без жодних пояснень збила дзвінок, а потім ще й ігнорувала мене пів дня - випалила вона складаючи руки на грудях. 

- Ну припини! Ти ж знаєш, що без вагомих причин я б, так не вчинила! 

- Знаю! Саме тому, чекаю на детальну та цікаву розповідь! - уже приязніше додає подруга. 

- О, повір. Мені є що тобі розказати!  - запевняю, гірко посміхаючись - Ось тримай фрукти та твій улюблений сирник від Тамари Миколаївни. 

- О, круто! - весело крикнула Леся - Я сьогодні увесь день, тільки про нього і думаю. Ідемо на кухню чай пити! 

За чаєм, я розповіла подрузі про виграш у змаганнях, після чого Леся ще довго кричала від щастя, вітала та обнімала мене. А також про знайомство з Анею та історію в яку вляпалася дівчина. 

- Ну й придурок цей Антон. І як тільки таких, земля носить?! - обурювалась дівчина - Так, чим ця історія закінчилася? 

- Е! - на секунду задумуюсь, як правильно сказати подрузі - Там хлопець один за нас заступився! 

- Серйозно? І хто цей безсмертний що пішов проти Макарського? - здивовано поцікавилася подруга. 

- Влад Соколовський! Знаєш його? - протримавши паузу таки відповідаю та уважно спостерігаю за реакцією Лесі. 

- Хто його не знає! Це ж Соколовський! - від такої відповіді я лише закотила очі. Чому у мене таке враження, що я одна в цілому світі не знала про існування цього хлопця! 

- А твоя Аня не така вже й проста, якщо має блати зі Соколом! 

- Не впевнена, що це так! - задумано кидаю. 

- Ага, так я і повірила! Такі люди як Соколовський, просто так нічого не роблять! - впевнено заявляє подруга, наминаючи сирник. 

- Лесь, а що ти можеш сказати про цього, Соколовського? - обережно запитую. 

- А що тут можна сказати? - хмикаючи запитала подруга  - Якщо одним словом, то не хлопець, а мрія! 

- Лесь, я серйозно! - трохи роздратовано випалюю. 

- Я теж! - попиваючи ароматний чай, запевнила дівчина, я ж лише, ще більше нахмурилася - Ну дивись - відставляючи кружку в сторону почала подруга - Про те, наскільки він красивий, харизматичний та сексуальний, я навіть говорити не буду, як то кажуть факт на обличчя! Від одного його вигляду сходять з розуму практично усі дівчата, проте, близько до себе він нікого не підпускає, ну хіба що, на одну ніч. Що правда я читала, що йому приписують романи з відомими моделями та актрисами, тільки чи це правда не відомо! - чесно признатись саме такої інформації я боялася найбільше, оскільки чудово розуміла, що такий хлопець явно не обмежений жіночою увагою. 

- Навчається Влад, на п'ятому курсі, спеціальності програмування та являється найкращим студентом нашого університету. А також ватажком, всіма нами улюбленого Прайду - зробивши ковток чаю, подруга продовжила - Його батько входить у список Форбс, найбагатших людей світу, а також являється основним спонсором нашого університету, саме тому на цього хлопця моляться практично усі викладачі. 

- Чекай! - зупиняю подругу  - Якщо він навчається в нашому універі, тоді чому я не бачила його жодного разу, протягом першого семестру? 

- Попри свої молоді роки та батьківський багатомільйонний спадок, Соколовський відкрив власну фірму, яка здається  займається програмуванням. Фірма знаходиться закордоном, саме тому, він часто в універі не появляється. А ось, на весь перший семестр і зовсім пропав, ходили чутки, що він був у Штатах, можливо виникли якість проблеми, не знаю! 

- Звідки така обізнаність в його біографії? - здивовано запитую - Думала в тебе є Ігор, і ніхто інший тебе  не цікавить! - вирішила трохи під стібнути подругу. 

- Подруго, про Влада Соколовського не говорив тільки лінивий! - запевнила Леся - Я звичайно люблю Ігоря, та не дивитися на такого красеня просто не можливо! - я сумно посміхнулася, оскільки чудово розуміла, що подруга права. 

Розповідь Лесі лише підтвердила мої здогадки про те, що хлопець з таким бурхливим життям, не те що мене не згадає, він і про поцілунок напевно уже давно забув, якщо взагалі пам'ятав! І чому мені довелось поцілувати саме його? Чому не можна було зустріти доброго, милого і звичайнісінького хлопця? Можливо з таким у нас щось би й вийшло! 

- Стоп! А ти чого це раптом, про Соколовського вирішила розпитати? - підозріло запитала подруга, розглядаючи моє  обличчя - Невже також не встояла перед його чарівністю? 

- Боже, Леся! Не верзи дурниць! - роздратовано кидаю, відпиваючи ковток чаю. 

- Я серйозно! Раніше тебе ніколи не цікавили такі екземпляри! - не здавалася подруга - Навіть Саша Шевчук, за яким бігали усі дівчата в школі, тебе не цікавив. А тут один раз побачила й одразу розпитуєш. Признавайся влюбилася? - від таких слів подруги я мало не захлинулася чаєм. 

- Ти здуріла, чи що? - трохи відкашлявшись нервово запитую - Скажеш теж - влюбилася! 

- Катя, я тебе знаю усе своє життя, ти просто так ніколи, нічого питати не будеш - впевнено заявила дівчина, заглядаючи мені просто в очі. 

- Не буду! - швидко погодилася я - Тільки, ось для цього в мене інші причини! 

- Так, цікаво! - інтригуючи притягнула подруга, наминаючи черговий кусок сирника  - Давай, розповідай! - я не була впевнена до кінця, що хочу розповідати правду Лесі, про те, я чудово розуміла, що якщо не поділюся з кимось, то просто в зірвусь на кусочки. 

- Словом, пам'ятаєш я тобі розповідала про незнайомця, який мене поцілував на Новий рік? - не впевнено почала, на що подруга швидко закивала головою - Так ось, я сьогодні його зустріла...! - швидко видаю дивлячись на дівчину. 

На декілька хвилин між нами повисла тиша, Леся зосереджено дивиться на мене, наче намагається прочитати там відповідь. 

- Ніііі! - здивовано протягнула подруга,  до кінця не вірячи своїм здогадкам. Я лише стримано кивнула опускаючи очі на підлогу - Не може бути! Соколовський? Влад Соколовський і є твій незнайомець? - пищала Леся піднімаючись з крісла. 

- Угу! 

- Ну ти подруго й даєш! - приголомшено каже дівчина, голосно сміючись. 

- Не бачу тут нічого смішного! - ледь чутно промовила я. 

- Так, стоп! А ти що не рада? - здивовано запитує подруга. 

- А чому тут радіти? 

- Як це чому? - подруга здається зовсім не поділяє мого настрою - Твоїм незнайомцем виявився сам Влад Соколовський! - з великим захопленням прокричала дівчина. 

- У тому й справа, що Соколовський! - кажу, важко видихаючи  - Я надіялась, що можливо коли ми знову зустрінемось... що ми... - мені важко давались ці слова, я й сама не знала на що сподівалася. На те, що цей поцілунок зачепив не тільки мене? На те, що я йому теж сподобалася? Що можливо у нас є шанс бути разом? - маячня, погоджуюсь з цим, та поки я не дізналася хто цей незнайомець, у мене хоча б була маленька надія. 

- Словом, я... Я не знаю, не знаю на що сподівалася! - тихо промовляю, потираючи свого лоба. 

Подруга мовчки дивилася на мене, напевно підбираючи потрібні слова, хоча я і сама чудово розуміла свою ситуацію, і будь-які слова, тут будуть лишні. Що поробиш, якщо не щастить мені з хлопцями! І я щиро сподіваюся, що це не назавжди. 

- Ну, ти хоча б цілувалася з самим бажаним хлопцем нашого універу. І повір, на твоєму місці мріяла б, опинитися кожна дівчина! - весело підморгуючи видала Леся, і від згадки цього моменту, по моєму тілу пробігли мурашки. Я гірко усміхнулася, важко видихаючи повітря, оскільки чудово розуміла, що ці емоції я ще не скоро зможу забути. 

- Кать, так може Соколовський сьогодні за вас і заступився, через те що пам'ятає тебе? - радісно крикнула дівчина, хлопаючи в долоні. 

- Це навряд чи! Думаю, йому просто надоїло дивитися на цей абсурд. Мені дуже сильно хотілося повірити у слова подруги, та швидше за все це не реально. 

- Ну не знаю, не знаю! - задумливо сказала подруга, потираючи підборіддя - В будь-якому випадку, скоро ми про це дізнаємося. Ось тільки шкода, що я цього не побачу! І чому мені потрібно саме тепер їхати в Київ?! - розчаровано простогнала дівчина, чим змусила мене посміхнутися. 

Річ у тому, що з цього тижня в Лесі починається практика, і її батько домовився про те, щоб дівчина проходила її в столиці, чому подруга була безмежно рада, до сьогоднішнього дня, звичайно. 

- Не переймайся, ти ж знаєш, що все цікаве я тобі обов'язково розповім! - я вирішила підтримати подругу, щоб зовсім тут не розкисла. 

Хоча я впевнена, що й розповідати не буде що. Моделі, актриси, перші красуні нашого університету - я біля них і близько не стояла. Так, Стрілецька зберися, все буде добре! - наказувала, сама собі, щоб хоч якось підняти собі настрій. 
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍