Читати книгу - "Пливе човен - води повен, Олег Говда"

— Навіщо було до берега гребти, якщо все одно у воді сидимо? — пробурчав Пешта.

— Нічого, нічого... — Крук глузливо примружив єдине око. — Не з меду, не розтанеш. Зате помиєшся нарешті. Воші потопиш.

— А якщо це на весь день?

— Ні, хлопці... Я на Дніпрі народився, виріс і, дасть Бог, помру... Тіпун мені на язик, — підбадьорив розбійників керманич. — Якщо відразу так гостро взялося, то це не надовго. Поганяє святий Ілля чортів, приб’є пару-трійку і вгамується.

Жартував він чи дійсно так вважав, але небо у верхів'ях Дніпра і справді вже світлішало. А гроза, злива чи шторм — не знаю, як обізвати це явище — виконавши плановий полив, брязкаючи і поблискуючи, повезло рештки води далі, в напрямку Чорного моря.

— А що я казав? — підняв вказівний перст Тіпун. — Можна вилазити... Он уже й сонце прокльовується.

Загалом, його дозволу ніхто і не питав. Самі не сліпі. Побурчали для годиться і полізли на берег, пхаючи і підштовхуючи один одного. Не обійшлося і без падінь. То один, то інший розбійник пірнали з головою, послизнувшись або не утримавшись на ногах від штовханця. Чим сильно веселили товариство.

Дивлячись на їх нехитрі забави, я несподівано надибав ідею. Ризикову... Але, як то кажуть, хто не ризикує, той шампанське не замовляє. Ідея вимагала перевірки. І негайної, поки більша частина розбійників все ще була на глибокому.

Змахнувши руками, я зойкнув, і шубовснув, здіймаючи цілу хмару бризок. Причому, впав так незручно, що примудрився повалити ще двох, котрі, на свою біду, що стояли занадто близько до мене. А під водою став хапатися за них, як потопаючий за соломинку. І сам не виринав, і їм заважав.

Загалом, коли решта примудрилася нас якось розборонити і витягнути. І я, і мої сусіди так наковталися води, що ледь живими залишилися.

— От незугарне, — Крук майже дослівно повторив характеристику, видану мені Полупудом у ті дні, коли ми лише познайомилися. — І чого ж тобі, панич, вдома не сиділося? Одна морока. Чесно кажучи, починаю сумніватися, що сто цехінів гідна винагорода за мороку. Одне тішить — що той, хто тебе купить, потім намордується ще більше. Тримайся за мене і чалапай вже на берег...

Я і сам вже накупався по саме «не хочу», але задумане вимагало ще одного занурення. Розуміючи, що зволікання може перекреслити всі мої плани, я кивнув, сказав: «Добре», — і впав.

Чорт! У Крука виявилася блискавична реакція і залізна рука. Якою він вхопив мене за комір і потягнув назад. А я ж не просто так групове пірнання влаштував і мацав сусідів не навмання, а виключно за пояса і халяви. Завдяки чому знайшов у одного в чоботі ніж. І міг би зараз витягнути... якби не Крук.

Мене таке зло взяло, за несвоєчасну і непрохану допомогу, що я як скажений замолотив руками і ногами, вириваючись з рук розбійника. Але, куди щеняті супроти дорослого вовка. Мене висмикнули з води, заїхали кулаком у вухо і, таким простим способом, закликавши до порядку і привівши до тями, направили до берега.

Більше я не пручався. Долю не обдуриш. Той ніж, який я хотів викрасти, мені не дістався. Тож, доведеться обійтися, витягнутим з-за пояса Крука. Якщо зумію заховати, а не втопити, поки мене виштовхають з ріки.