Читати книгу - "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"

Інші приємні і не дуже дрібниці від друзів і знайомих я брати в подорож не збиралася, тому відклала вбік. Повернуся, тоді розгляну уважніше.

Засмучувало одне – Няву дісталося набагато більше уваги, а він навіть не цікавився майбутньою місією. А даремно! Впевнена, братика історія веллійського спадкоємця потішила б.

Як я вже говорила, у принца Арголіна зненацька прорізався магічний дар. Звісно, з цим треба було щось робити. В імператорський палац запросили кращих вчителів із Клуса, десь на околиці міста обладнали справжній полігон для практичних занять, знайшли підлітків відповідного віку, щоб високородний учень не нудьгував, – і все марно.

Його Високість не хотів учитися. Зовсім не хотів! І розвивати талант не збирався. Вважаючи (не без підстав, хе-хе), що випадково освоєних заклинань порталу і блискавки для життя цілком достатньо, Арголін за неповний місяць позбувся чотирнадцяти наставників.

Клуська магічна рада відмовилася надсилати для знущань підпорядкованих їй чаклунів, зате різні шахраї почали брати в облогу житло імператора. Кожен із них стверджував, ніби йому вдасться достукатися до принца, зробити з того мага, навчити всьому… і таке інше. Шарлатанів навіть не кидали за ґрати, а ввічливо проводжали за межі міста і дарували копняка.

Терпіння Малдраба закінчилося того дня, коли під час переговорів із Гартоном щодо прикордонних земель у залі з нізвідки з'явилися дівчата з нашого Веселого кварталу. Його Величність, чиє шістдесятип'ятиріччя країна відсвяткувала минулого року, цьому не зрадів – на відміну від короля Геданіота, що підписав папери без уточнень.

Арголін заявив, ніби діяв виключно в інтересах держави, адже всім відомо – жінки створюють затишок і сприятливу атмосферу для спілкування. Незважаючи на гарячу підтримку від гартонця, Малдраб Четвертий короткою фразою відправив синочка на… навчання. Справжнє. У Клус!

Принц довго відмовлявся, але імператора підтримали радники – старий буркотун Крезін, що вічно дбає про дотримання моралі, та ельф Дісон – головний об'єкт цькування молодого спадкоємця. Подейкують, змучені придворні влаштують велике свято на честь позбавлення від Його Високості, замаскувавши це під прощальну вечерю.

Що ж, Клус то й Клус. Здавалося, Арголін змирився з долею на найближчий рік, однак у теревенях принца промайнуло чарівне слово «втечу», що змусило Його Величність засумніватися в поступливості сина. Негайно зібрали раду, до складу якої увійшли Крезін, Дісон і сам імператор. Кандидатури «няньок» обговорювалися довго…

Спочатку планувалося, що Його Високість буде збагачуватися знаннями інкогніто, щоб ні у кого не виникло бажання скористатися принцом у власних цілях. Потім, з огляду на швидке розповсюдження новини про звільнення палацу від спадкоємця, до хлопця вирішили приставити охорону. Цьому спротивився сам Арголін і пригрозив зробити ноги, не чекаючи від'їзду. Зійшлися на тому, що принца сторожити треба, а от заважати йому – ні.

До речі, місцем навчання обрали Університет Радіса, названий на честь негласного правителя Клуса, великого мага Радіса, – заклад для обраних, тобто для особливо сильних магів. Для дорослих магів!

З охороною під час навчання (з шести до полудня) розібралися. З одинадцятої вечора до п'ятої ранку гуртожиток накривався коконом сну. А інші години дозвілля принца? Потрібно було знайти когось, чиє перебування серед студентів не спричинило б зайвих пересудів.

Кандидатури підбиралися за кількома параметрами. По-перше, в Клусс не могли відправитись не-люди (тобто ельф Дісон). Взагалі-то поїхати їм ніхто не забороняв, проте повернутися вдавалось не кожному. Офіційна політика тут ні до чого, Радіс навіть оголосив нинішній рік Роком Співробітництва і запросив не-людей на екскурсію. Ця ініціатива не користувалась популярністю, бо ж ставлення магів до нелюдських рас загальновідоме і велінням «згори» не змінюється. Хто-небудь не втримається, шарахне заклинанням, а потім почне виправдовуватись, мовляв, спросоння вирішив, знову війна почалася.

Крезін відпадав через поважний вік (радник, кажуть, старший за імператора). Точніше, його відразу ж відкинув Арголін.

Стара годувальниця, що доглядала Його Високість із перших днів життя, не годилася з тої ж причини.

І, без сумніву, Малдраб Четвертий не збирався кидати імперію і бути «компанією». Навіть якби принц погодився.

А принц погоджувався лише на довгоногу красуню.

Виходило так, що довірити своє дорогоцінне чадо Його Величність не міг нікому – на старості він підозріло ставився до всього на світі. І Дісон прийшов до нас. Бабуся обмовилася, що давним-давно, під час правління діда (чи прадіда?) нинішнього імператора, вона допомогла якомусь високопоставленому ельфові. Здається, тепер я розумію, ким він був.

Не знаю, як радник умовив Малдраба (невже той теж приходив у «Жилетки»?), але… Ми їдемо! Ми! Дівчина зі звичайної сім'ї і справжнісінький телепень будуть настаниками наслідного принца. Досі не вірю, що не сплю!

Цікаво, чому погодився імператор?.. Для мене це таємниця номер один.

І, підозрюю, справжньою відьмою мені не стати – інакше хто б відпустив мене в Клус? Жах! Втім, тато живе без дару. І Няв… Щоправда, я ніколи не чула про чоловіка-відьму. Раптом їх взагалі немає? Або всі такі, як батько? Ех, зараз я вже ні в чому не впевнена. Дивно, двадцять років вірила…