Читати книгу - "Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен"

в такій колонці інакша. У школі є театр. Нема чого описувати цей театр, бо для десятків мільйонів людей оце й є театр, справжній, нормальний театр, а не ті величезні кам'яні клуні, що будуються для вистав у великому місті і зсередини нагадують дешевий кондитерський торт, добре заправлений горохом і капустою.

А це театр майбутнього. Замість картонних декорацій – дві рами, обтягнуті полотном. Одна рама одчиняється – це двері. У другій рамі діра – це вікно. Крізь тонке полотно ясно видно весь закулісний побут. Коли перед такою рамою поставити стіл, а на нім миску, то це буде хата. Коли ж там поставити лаву і амвон, то це буде англійський парламент. Коли зачинити (і не одчиняти) вікно і двері, то це буде садок або ліс.

За зиму в цім театрі, коли він, бувало, не служив школою, пройшло шість п'єс: дві єврейські й чотири українські. З сусідніх сіл збиралися дядьки і разом із поселенцями зітхали над долею Назара Стодолі у виконанні єврея-поселенця. А дехто з селян і самі грали в п'єсах.

Що ж, це й є справжній театр. У такому театрі можна ставити і Есхіла, і Софокла, і Шекспіра так, як їх треба ставити. Більше того, тільки цей театр буде завжди мати глядачів.

У цій же таки школі є бібліотека-передвижка. Вся та бібліотека уміщається в шаховці завбільшки в мою грудну клітку. Є єврейські, українські і російські книжки. Українські книжки понайбільше з ярижками;[32] в місті такі книжки називаються «бібліографічна рідкість» і «на руки» читачам не видаються.

Та тут ці книжки бували на руках, бо замусолені й обшарпані так, що не годяться вже й оселедці загортати.

Поки Ман розмовляв із двома культ'євреями (вони ж і укррежисери), я балакав із малими школярками. «Значить, ви український письменник», – казали школярки і обступили мене колом. «Так», – сказав я і ясно бачив, що вони мене вважають коли не за Шевченка (бо без вусів і шапки), то принаймні за Нечуя-Левицького або Квітку-Основ'яненка.

– А як ваше прізвище? – спитало одне мале.

Моє прізвище! Як я міг би сказати їм своє прізвище, що наробило мені вже стільки лиха. Я давно знаю, що якби моє прізвище було Грицюк, то був би я знаменитий поет української землі.

Та, читаючи читач моє норвезьке прізвище, хитає головою і думає непевно. Норвежцям та іншим людям німецького пера так і годиться писати тонкі й прекрасні вірші, думає читач; закордонний це товар і тільки українською мовою переложений. Каюся, з дурних гордощів не перемінив я фамілії свого батька на Остапчука або Якимчука і зоставсь невідомий українському читачеві на десятки років. Каюся теж: мало кланявся критикам та історикам літератури і мало книжок своїх посилав їм.

– Моє прізвище Йогансен, – сказав я і пішов до бібліотекарів. Ставлять вони п'єси, і густо ходить на них дивитися глядач.

Одне погано – часто забагато буває в п'єсах дійових осіб. Не те щоб не знайшлося актора – всякий рад би грати в театрі, – а ніде вмістити на сцені. Сцени малувато. А що як різати п'єси та об'єднувати по чотири ролі в одну?

Укррежисер і культ'єврей задумливо хитає головою: «Різали і об'єднували, та це робота нелегка. Треба ж уміти самому компонувати сцени – так виходить». Він стояв і задумливо хитав головою.

З сусідньої хати несе смаженою олією. Учитель їстиме оладки. Він запрошує мене і Мана і, користуючися з присутності високовчених гостей, хоче дізнатися чи скоро вже будуть і в нас машиною пускати дощ на ниви коли треба, а то вже ярина щось жовкне.

З цього вчителя населення не задоволене. Хотять іншого. Кажуть, що він мало знає і погано вчить. Української мови він теж не може викладати, а вона є в програмі.

Трандулет на дві конячі сили дав газ. Ми сіли. Зайд гезунд![33]

Я думаю, я все ж таки не переміню прізвища.

• • •

За кожною хатою в такій колонці є виноградник. Агент «Агро-Джойнту» запевняє, що цього року поселенці їстимуть свій виноград. Правда, своєї озимини вони не їстимуть цього року. Але дещо з озимища вже пересіяно просом і просапними.

Є на ці три селища і на околишніх кілька експериментальне поле агронома Мазо.[34] На тім полі бува картопля всіх сортів, німецьких і американських, і всякі інші сорти, що про них належиться знати агрономові Мазо.

Є також ставок мало не в кожному селищі і є мало не в кожному селищі малярія.

Двоє поважних супокійних дядьків розповідають про свої справи. Якби не ота гаспидська озимина, добре були б хазяйнували дядьки, старі бо вони осадчі, вже з двадцять шостого року. Був би їм і хліб готовий, і городина на всяку селянського життя потребизну.

Один із дядьків «куркуль», а другий «комнезам із самісінького початку», бо був він раніше робітником з-від варстату. Вони солідно обмірковують між себе хліборобські справи.

«Комнезам» трішки скаржиться на «власть», бо йому, комнезамові, не додали посівного матеріалу. Він пояснює це, як водиться, особистими симпатіями сільрадної «власті». «Куркуль» більше жаліється на малярію.

Розмов про лінощі й труд, що становлять головну філософську доктрину справжніх куркулів, тут ще не чувати. Вони будуть у присілку Нова Зоря.[35]

• • •

Дорога до Нової Зорі – вже вечірня дорога, і шофер двошкапосилої машини починав казати, що вже пізно і назад вертатися йому буде моторошно, бо ми сядемо вночі в потяг, а він поїде до Кривого Рогу сам.

«Агро-Джойнт» пропонує шоферові ночівлю в колонії й полову для шкап, підморгуючи нам оком. Але шофер не погоджується. Він має завтра везти когось на станцію з Кривого Рогу і ночувати в колонії не може.

Цей двошкапосилий шофер теж був колоністом, тільки з власної ініціативи. Щось у його не пішло, і він узявся і звозчикувати, та так і звозчикує по сей день. Він клацає батогом.

Дорога, вечірня дорога до Нової Зорі, така сама, як і всі дороги в колоніях. Посіви і ховрашки, ховрашки і посіви. За ярдів двадцять від дороги сидить якась скоцюрблена фігура.

Це дід, дуже старий дід в облізлім кожухові із дрюком. Він сидить цілий день на засідках у кукурудзі. Для чого сидить дід увесь день на засідках у кукурудзі?

Дід довго длубається в кишенях і зі скорістю десятьох дюймів на півгодини добуває ганчірку.[36] Він розгортає ганчірку, і на ній лежать п'ять пухнатеньких, жовтих