Читати книгу - "Загублений світ"

167
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 102
Перейти на сторінку:
відповів Ґутьєррес. — Дощовий ліс — пречудове місце для схованки. Пошуковий загін може пройти у 10 ярдах від великої тварини і так її й не побачити. Навіть найновіші технології дистанційного зондування не надто допомагають, бо мають пройти крізь кілька шарів — хмари, крони дерев, флора нижнього рівня. Там просто нічого не вийде: у джунглях може сховатися майже все що завгодно. Так чи інакше, — сказав він, — уряд розчарований. І, звісно ж, уряд — не єдина зацікавлена сторона.

Левін різко підняв голову.

— Та ну?

— Так. З різних причин до цих тварин виявляють великий інтерес.

— Який інтерес? — недбало, у своїй звичній манері, спитав Левін.

— Минулої осені уряд видав дозвіл команді ботаніків з Берклі, щоб ті зробили аерофотозйомку покриву джунглів у центральних горах. Обстеження тривало протягом місяця, коли виникла суперечка навколо рахунків за авіаційне паливо чи щось на кшталт того. У всякому разі, бюрократи в Сан-Хосе зателефонували зі скаргою до Берклі. А там відповіли, що нічого про цих дослідників не чули. Тим часом команда залишила країну.

— Тож ніхто не знає, хто це насправді був?

— Ні. А минулої зими з'явилася пара швейцарських геологів, щоб зібрати проби газу з прибережних островів, як вони сказали, у рамках дослідження вулканічної активності в Центральній Америці. Острови біля узбережжя всі вулканічні, і більшість з них ще якоюсь мірою активні, тож цей запит здався логічним. Але виявилося, що насправді ці «геологи» працювали на американську генетичну компанію «Біосин» і шукали, гм, великих тварин на островах.

— Нащо це біотехнологічній компанії? — сказав Левін. — Це не має сенсу.

— Можливо, для тебе й для мене не має,— відповів Ґутьєррес, — але «Біосин» має особливо непривабливу репутацію. Їхніми дослідженнями керує чолов'яга на ім'я Льюїс Доджсон.

— О, так, — сказав Левін. — Я знаю. Це той хлопець, який намагався випробувати вакцину проти сказу у Чилі кілька років тому. Вони піддали фермерів небезпеці, навіть не сказавши їм, що роблять.

— Так, це він. Також він розпочав маркетинговий тест, постачаючи до супермаркетів картоплю, виведену методами генної інженерії, нікому не сказавши про зміни. Діти отримали діарею, двоє опинилися у лікарні. Після цього компанії довелося винаймати Джорджа Базелтона, щоб виправити свій імідж.

— Схоже, його кожен винаймає,— сказав Левін.

Ґутьєррес знизав плечима.

— Сьогодні імениті університетські професори виступають у якості консультантів. Це частина угоди. А Базелтон — професор біології в університеті Регіс.[5]Він потрібен був компанії, аби прибрати за ними, бо Доджсон має звичку порушувати закон. На зарплаті в Доджсона знаходяться люди по всьому світу. Він краде розробки в інших компаній, — усе, що стосується їхньої галузі. Кажуть, що «Біосин» — єдина генетична компанія, де юристів більше, ніж науковців.

— А чому їх цікавить Коста-Рика? — спитав Левін.

Ґутьєррес знову знизав плечима.

— Не знаю, але в цілому ставлення до досліджень змінилося, Ричарде. Тут це дуже помітно. Коста-Рика має одну з найбагатших екосистем у світі. Півмільйона видів в дванадцяти різних екологічних середовищах. Тут представлені 5 % усіх видів планети. Ця країна роками була центром біологічних досліджень і, скажу тобі, ситуація міняється. Раніше сюди приїздили вчені, захоплені наукою, які хотіли щось дізнатися заради самих себе — про мавп-ревунів, ос-полістинів або зарості сомбрілли. Ці люди обирали свою галузь, бо їм було не байдуже. Вони точно не збиралися розбагатіти. Але тепер все, що в біосфері, є потенційно цінним. Ніхто не знає, звідки беруться нові ліки, тому фармацевтичні компанії фінансують всі види досліджень. Можливо, пташине яйце має білок, що робить його водонепроникним. Можливо, павук виробляє пептид, що сповільнює згортання крові. А може, воскова поверхня папороті містить знеболювальні речовини. Це трапляється досить часто, ставлення до досліджень змінилося. Люди вже не вивчають світ природи, вони видобувають з нього ресурси. Це ментальність грабіжника. Будь-що нове або невідоме автоматично викликає інтерес, бо може становити якусь цінність. І може бути вартим, щоб випробувати долю.

Ґутьєррес допив пиво.

— Світ, — сказав він, — перевертається догори дном. Річ у тім, що багато людей хочуть знати, що являють собою ці аномальні тварини і звідки вони беруться.

У гучномовець оголосили про відправлення рейсу Левіна. Чоловіки піднялися з-за столу. Ґутьєррес мовив:

— Ти триматимеш все це при собі? Я маю на увазі те, що ти сьогодні побачив.

— Якщо чесно, — сказав Левін, — я й сам не розумію, що я сьогодні побачив. Це могло бути все що завгодно.

Ґутьєррес посміхнувся.

— Безпечного польоту, Ричарде.

— Бувай, Марті.

Від'їзд

Закинувши рюкзак на плече, Левін пішов до зали вильоту. Він обернувся, щоб помахати Ґутьєрресу, але його друг вже прямував до дверей, піднімаючи руку, щоб покликати таксі. Левін знизав плечима і відвернувся.

Просто навпроти нього був митний стіл, перед яким мандрівники вишикувалися в чергу, щоб їм проштампували паспорти. Він взяв квиток на нічний рейс до Сан-Франциско з довгою зупинкою у Мехіко; народу у черзі було небагато. Можливо, в нього ще є час зателефонувати до офісу і сказати Лінді, секретарці, що він буде в літаку; і, подумав він, варто було б зателефонувати Малкольму. Озирнувшись, він побачив ряд телефонів з позначкою ІСТ TELEFONOS INTERNATIONAL уздовж стіни праворуч від нього. Їх було кілька, але всі були зайняті. Краще скористатися супутниковим телефоном, що в рюкзаку, подумав він, знімаючи його з плеча. Можливо, це було б…

Він зупинився, нахмурившись, й озирнувся на стіну.

Телефонами користувалися четверо людей. Першою була блондинка у шортах і топі з бретелькою через шию, яка під час розмови гойдала на руках засмаглу дитину. Поруч із нею стояв бородатий чоловік у куртці типу «сафарі», який час від часу поглядав на свій золотий «Ролекс». Потім стояла сива бабуся, яка балакала іспанською, тоді як двоє її дорослих синів стояли поряд і рішуче кивали.

А останнім був пілот гвинтокрила. Він зняв куртку і стояв у сорочці з коротким рукавом та краватці. Він відвернувся обличчям до стіни, згорбивши плечі.

Левін підійшов ближче і почув, що пілот розмовляє англійською. Він поставив свій рюкзак на підлогу і нагнувся, вдаючи, ніби поправляє ремені. Пілот все ще стояв до нього спиною.

Було чутно, як той каже:

— Ні, ні, професоре. Це не так. Ні.— Потім запала пауза. — Ні,— сказав пілот. — Я кажу вам, ні. Вибачте, професоре Базелтон, але це невідомо. Це острів, але який з них… Ми повинні чекати знову і знову. Ні, він їде сьогодні. Ні, я не думаю, що він нічого не знає, і жодних фото. Ні. Я розумію. Бувайте.

Левін опустив голову, коли пілот швидко пройшов до столу в іншому кінці

1 ... 8 9 10 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загублений світ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Загублений світ"