Читати книгу - "Засвідчення"

155
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 82
Перейти на сторінку:
таки протягом кожного гарячущого літа в цьому маленькому містечку неподалік од Південного Округу, тринадцятирічний, на іржавому ровері з кількома вірними друзями, Керманич постійно думав про свою матір: у полі, в далекому місті чи в країні, цей віддалений проблиск світла, що іноді сходив з нічного небокраю і матеріалізувався на їхньому порозі, у людській подобі. От ніби вони й справді були однією родиною. Колись йому здавалося, що мати забере його з собою, і він перетвориться на проблиск світла, й володітиме такими таємницями, яких більше ніхто й ніколи не дізнається.

Деякі поголоски про Нуль-зону були надто складні й заплутані, як видавалося Керманичеві: неначе зграйки найнебезпечніших і все ж таки об’ємних та плодючих медуз в акваріумі. Спостерігаючи їх, помічаєш, що їхні хвилеподібні рухи здаються і реальними, й нереальними, вирізняючись на тлі різкої синяви води. Місце вторгнення. Секретні державні експерименти. Як насправді може існувати такий організм? Прості пояснення, відлуння офіційної історії — варіації техногенної екологічної катастрофи у цій місцевості — були такі буденні на сьогодні, що навряд чи помічаються або цікавлять бодай когось. Версії з дитячого зоосаду, хатні улюбленці, які їдять у тебе з руки.

Але правда була проста: десь тридцять два роки тому вздовж далекої південної смуги, відомої декому як «Забуте узбережжя», відбулися певні трансформації ландшафту, що водночас викликало появу невидимої межі чи стіни. Ця своєрідна примара або «подоланне прикордонне явище», як його характеризували в особових справах, просвічувала мов туман, майже невидимий, помітний лише через мерехтіння, і ця мряка швидко розповзалася по всіх-усюдах з невідомого епіцентру, а потім раптово зупинилася на своїх нинішніх непрохідних кордонах.

Відтоді й заснували Південний Округ, прагнучи дослідити, що ж сталося, але не дуже успішно і з великими жертвами, утратою життя багатьох в експедиціях — виряджених крізь один вихід. І все ж таки ці втрати життів були незначні порівняно з можливим проривом стримувальної межі, яку науковці й досі вивчали та намагалися збагнути. Було загадкою, чому обладнання, коли його відновлюють, виявляється нефункціональним і надзвичайно швидко розкладається, розсипається. Набридливий, непослідовний та суперечливий був спосіб, у який влаштовувалися деякі експедиції, а вони поверталися цілком неушкоджені, що додавало ще більше незбагненності.

— Це почалося раніше, коли ще не встигла опуститися межа, — розповідала йому заступниця директора після обіду в своєму новому кабінеті. Тепер вона була вся у справах, і Керманич вирішив узяти це за щиру правду, поки що приберігаючи свій гнів щодо її запобіжного удару — вигнання антрополога й топографа.

Ґрейс розгорнула мапу Нуль-зони на кінці його стола: лінія узбережжя, маяк, базовий табір, стежки, ставки й річки, острів, який тягнеться на багато миль на північ, позначаючи найвіддаленіший доступ до… Нашестя? Нападу? Повені? Яке слово тут годиться? Найгірша частина мапи була чорною крапкою, поставленою від руки, — то директорка позначила так «тунель», відомий, щоправда, як «топографічна аномалія». Найгірша частина зони, бо не кожна експедиція, члени якої вижили, повідомляла про неї, навіть якщо вони побували в одній і тій самій місцевості, позначеній на карті.

Ґрейс жбурнула особові справи на мапу. Це досі вражало Керманича, викликаючи певну ностальгію, яку рідко має його покоління: який анахронізм — тримати справи у паперовому вигляді! Але тривога про переправлення сучасних технологій за межу гризла директорку. Вона заборонила певні форми комунікації, вимагаючи, щоб роздруковували всі електронні листи, а оригінальні електронні версії регулярно архівували й видаляли, а ще запровадила крутиголовки — таємничі й заплутані протоколи для користування інтернетом та іншими засобами електронного зв’язку. Чи покінчить він із цим? Він того ще не знав, відчуваючи певну симпатію до цієї політики, хоча, може, й непрактичної. Сам він користувався інтернетом виключно для досліджень та адміністративної роботи. Він вірив, що до людської свідомості нинішньої доби прослизнув певний розкол.

— Це почалося ще раніше…

— Як саме раніше?

— Розвіддані вказують, що могла бути вкрай дивовижна… активність на всьому цьому узбережжі, принаймні протягом століття, доки не опустилася межа.

Доки не сформувалася Нуль-зона. «Незаймана пустеля». Він іще ніколи не чував, щоб слово «незаймана» вживалося стільки разів.

Керманич знічев’я поставив собі запитання: як вони це називають? Те чи щось інше, що створило цей первісний міхур, що вбив стількох людей? Можливо, вони називали це «відпочинком», «відпусткою»? Можливо, «плацдармом висадки десанту»? Можливо, «вони» такі незбагненні, що він ніколи й не зрозуміє, як вони це називають — або чому так. Керманич спитав Голос, чи потребуватиме він доступу до тек про інші важливі незрозумілі події, а Голос відповів «Ні», і ця відповідь прозвучала наче гранітний бескет, за яким видніли самі лише кола небесної синяви.

Керманич уже побачив принаймні частину уламків і мотлоху в цьому бедламі, які загрожували тепер проломити стільницю: в анотації побачив, ще до особових справ. Він трохи знав цю інформацію, яка визирала з бежевих тек, узятих із журналів на маяку та поліційних протоколів, — і що незрозуміле треба звідти вишкрібати на берегах, потроху проштовхуючи на світло, мов краплю зубної пасти зі спустошеного тюбика, який черв’яком закрутився окрай умивальника у ванній кімнаті. Певною мірою «дивовижа», як висловлюються бородаті загартовані рибалки у старих фільмах жахіть, втупившись зацькованими очима у безжальне море. Нерозгадані зникнення. Спалахи вночі. Бувальщини про дивних рятівників, фальшиві маяки й сотні легенд, якими овіяні самотня берегова лінія та, трохи далі, маяк.

Там навіть була неформальна група — «Науково-спіритична бригада», — присвячена застосуванню «емпіричної реальності до паранормального явища». Члени загону НСБ написали кілька виданих власним коштом книг, які припадали порохом на полицях місцевих крамничок. Це саме НСБ назвала територію «Нуль-зоною», нарікши цей берег «винятково цікавим» і охрестивши його «Активним Нуль-місцем» — назва, особливо помітна в їхніх химерних наукових мудруваннях — на картах Таро. Південний Округ одразу дискваліфікував НСБ: «не каталізатор, не гравець і не підбурювач» того, що колись створило Нуль-зону — просто сприйнявши його як збіговисько не(щасливих) «аматорів», які зловили щось поза межами свого розуміння. Окрім одного майже успішного терориста, якого Керманич не класифікував як «аматора».

«Ми живемо у Всесвіті, який керується випадком, — одного разу сказав його батько, — але всім невдахам кортить причинності». «Невдахи» у цьому контексті означали його матір, але ця назва мала й ширше застосування.

То що ж, це все — випадковий збіг? А чи це частина якоїсь всеохопної змови, що спричинилася до виникнення Нуль-зони? Можна згаяти роки, продираючись крізь дані, намагаючись знайти відповідь — і Керманичеві здавалося, що саме це колишня директорка й робила.

— А чи вважаєте ви ці докази

1 ... 8 9 10 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Засвідчення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Засвідчення"