Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

― Не переродився, ― холодно промовив Багряний провісник. ― Ти і є мертвий.

І знову розвернувся, аби іти геть. Хуа Ян тут же прокричав, висунувши руку вперед:

― Е-е, зажди! Я… Я – Хуа Ян, до речі! ― радісно прокричав він.

Мін Чжень поволі повернувся знову. Обличчя його не виражало абсолютно ніяких емоцій, але сам факт того, що він не пішов геть, вже неймовірно тішив Хуа Яна. Тож він вирішив не зволікати:

― Я… я подумав, що раз ти мене врятував, я мав би тобі віддячити. І… для цього, я думаю, нам слід познайомитись. Тож, е-е-е, ― дещо невпевнено затараторив дух Вогню, схиляючи голову вниз. ― Як тебе звуть?

Мін Чжень відповів не одразу. Він обвів Хуа Яна дуже дивним поглядом, а тоді зронив беземоційно:

― Багряний провісник у морі каяття.

Хуа Ян на мить розгубився:

― А… аха-ха-ха! То це твоє звання? Тут заведено мати такі… е-е-е-е… круті звання? ― почухав він потилицю. ― Окей… тобто… приємно познайомитись, Багряний провіснику у морі каяття… і, ― Хуа Ян, склавши руки перед собою, вклонився. ― Дякую, що врятував мою жалюгідну шкуру від можливості бути з’їдженим ненаситним циклопом.

Випроставшись, Хуа Ян якусь секунду дивився на Мін Чженя надзвичайно добрими очима, усміхаючись від вуха до вуха. А за мить знову завівся:

― Але от тільки… є іще одна проблема… ― тон голосу Хуа Яна поступово затихав. Він уважно спостерігав за реакцією свого співрозмовника, боячись обтяжувати його своїми балачками.

Мін Чжень стояв нерухомо, явно не збираючись що-небудь говорити, тож Хуа Ян, сприйнявши мовчання за згоду, продовжив:

― Ти нічого не кажеш, тож… я думаю, ти згідний… я… я просто нічого тут не розумію, оскільки з’явився тут лиш кілька годин тому… точніше, я взагалі не знаю, скільки часу пройшло… але потім мені довелося втікати від цих монстрів! Двоє з них втратили мій слід, але цей ніяк не відставав… і, якби не ти…

― Тобі потрібно в місто Вогню, ― перервав його Багряний провісник.

Хуа Ян здивовано закліпав очима.

― Місто… Вогню? Ти там живеш?

― Ні-бо, ― ледь помітно для Хуа Яна закотив очі Мін Чжень. ― Там живуть такі, як ти.

― А-а-а, ― повільно протягнув Хуа Ян так, наче все зрозумів. Та на ділі він не розумів нічогісінько. Тож миттю запитав: ― А ти де живеш?

Мін Чжень важко зітхнув. По ньому можна було сказати, що він вже пошкодував, що не пішов геть п’ять хвилин тому…  

― У місті Величі. Я там головний. Моє місто очолює клан Сили ― клан, у якому живуть демони. Твій клан називається кланом Змін. У ньому в різних містах живуть духи, такі як ти, і духи інших стихій ― води, землі та вітру… ― протараторив абсолютно беземоційним тоном Мін Чжень, наче відповідав біля дошки зазубрену назубок тему. ― А в загальному наш світ називається Тартаром. По суті, він аналогічний світу живих, тільки люди тут не проживають. Усі ми являємось надприродними істотами, що колись були людьми, але…

Хуа Ян слухав дуже уважно, але було добре помітно, що у нього ще на початку беземоційних пояснень Мін Чженя виникло передозування інформацією. Тож в якийсь момент він не втримався і вставив своє запитання:

― А глава міста Вогню буде не проти, якщо я до них приєднаюсь?

Мін Чжень замовк, після чого знову важко зітхнув. «Із ним буде багато клопоту…» ― пролунало в його голові.

― Вони одразу ж приймуть тебе, як свого, як тільки побачать, ― проговорив Мін Чжень, збираючись іти.

― А-а-а! ― замахав рукою Хуа Ян, наздоганяючи його. ― Але я не знаю, де це місто! Ти мені покажеш???

Змучено заплющивши очі на кілька секунд, Мін Чжень ствердно кивнув.

― ДЯКУЮ!!! ― закричав Хуа Ян із щирою посмішкою, що розпливлася від вуха до вуха. Та в наступну мить він вже мусив поквапитись, аби наздогнати Багряного провісника і йти з ним нога в ногу. ― До речі, я ніколи навіть не думав, що таке може статись… подумати тільки! У мене з’явився шанс знову ходити по землі! А ти… ти давно тут?!

― Близько 700 років, ― відізвався Мін Чжень, поглядаючи на Хуа Яна, що ішов поруч із ним, непомітним, але злегка зацікавленим поглядом.

Подив духа Вогню відобразився на його обличчі гримасою тотального шоку:

― СКІЛЬКИ?!

Від цього Хуа Ян навіть зупинився, аби перевести дух і обвести Мін Чженя вкрай зніяковілим поглядом.

Демон не став зупинятись, а просто сповільнив ходу, при цьому злегка усміхнувшись, наче собі під ніс.

Ці спогади поступово зникли, а на зміну їм виникли інші.

Локація цих спогадів була уже добре знайомою ― це був зовнішній мур міста Вогню. У той момент тут вів запеклу бійку із чотирма циклопами водночас озброєний батогом Одного шансу Мін Чжень. Він робив це так майстерно, що, схоже, не витрачав ні крапельки сил і не вкладав жодних старань. В одну мить всі четверо виявились переможеними і лежали один на одному, спускаючи останній дух.